Історії про лікарів прикордоння та малих населених пунктів, репортажі зі зруйнованих росіянами лікарень області, тексти про героїв без плащів, а також — про пацієнтів, які проходять війну з хворобами.
Їх історії надихали нас протягом минулого року, їх сила духу мотивувала. Вони змушували нас плакати та сміятися разом з ними. Вони — герої наших текстів, і сьогодні ми ще раз нагадуємо вам, про що писала Трибуна.Суми у 2023 році.
Найулюбленіші, найбільш популярні та найщемкіші матеріали — далі!
«Щоб рідні залишалися рідними». Історія лікаря, який дев’ять років працює у паліативному відділенні на Сумщині
Сергій Костюк — корінний лебединець. Пам’ятає, що з самого дитинства був співчутливим і тяжів до професій, пов’язаних з лікуванням. Обирав між ветеринарією та лікарською справою. Перемогла, зрештою, остання. Проте вступити до медінституту з першого разу не вийшло, тому рік після школи Сергій Іванович працював на Лебединському ліжковому заводі й паралельно підтягував знання.
З другої спроби вдалося. Уже 38 років він працює у медицині й дев’ять з них — у паліативі. Від лікаря на пів ставки він дійшов до завідувача відділення паліативно-хоспісної допомоги. Сергій Іванович переконаний: цей напрям медицини — найгуманніший.
Якщо не чуєш вибухів – їдеш на виклик. Як лікар сумської екстренки Павло Дзюба працював у Херсоні
Навесні 2023 року лікар з медицини невідкладних станів Павло Дзюба записався у список медиків, які бажають працювати на деокупованих територіях. Про таку можливість дізнався з листа МОЗ, який надійшов до Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Улітку лікарю зателефонували й запропонували поїхати в Херсон.
«Це було повністю добровільно, — говорить Павло. — Знаючи ситуацію, дивлячись новини, я розумів, що в Херсоні не вистачає людей для роботи. Також мені було цікаво туди поїхати, я хотів зрозуміти, як це — працювати на деокупованих територіях».
«В акушерстві не буває легко». Як працює пологовий на прикордонні
Ігор Барахович народився на Луганщині. Попри те, що в родині не було лікарів, ще в юності вирішив пов’язати своє життя з медициною. Чоловік вступив до Луганського медичного інституту, де перші п’ять років вивчав загальну медичну практику.
Говорить, із усіх предметів найбільше подобалися анестезіологія та акушерство. І хоч на шостому курсі студенти могли обрати спеціалізацію субординатури, вирішальною була думка комісії. Так Ігор Леонідович потрапив до акушерсько-гінекологічної групи лікарів-ординаторів.
«Тут залишаються тільки сміливці». Історія лікаря, який сорок років працює в селі на Сумщині
Володимир Бойчин народився у селі в Івано-Франківській області. Вивчився на медика і за розподілом, оскільки не встиг ще завести родину, поїхав працювати на Сумщину.
Спершу, у 1983 році, приїхав до Сум. Пройшов інтернатуру у центральній міській лікарні, яка тоді знаходилася у садибі Харитоненка на вулиці Дзержинській (тепер — Троїцькій), а за рік, 13 серпня 1984 року, приступив до роботи терапевтом дільничної лікарні у селі Нижня Сироватка — в історичній будівлі, яку теж побудував Харитоненко. Уже за півтора року Володимир Бойчин став тут головним лікарем. І залишився. Ось уже як 39 років.
Сумку кинув на плече й пішов: як працівники тростянецької екстренки працювали під час окупації
Ми їдемо у Тростянець – місто вічного літа. Вперше взимку. Вперше після початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року до Тростянця зайшли колони російської військової техніки. Місто знаходилося в окупації до 26 березня. Більшість часу в Тростянці не було світла, води та зв’язку. З перших днів не працювали магазини й аптеки. Жителям було заборонено виходити з дому з настанням сутінок.
Проїжджаємо Вокзальну площу, навколо – руїни, у центрі на постаменті – радянський танк з осунутою гусеницею. Рік тому весь центр був заставлений російськими танками, БТР та БМП. У приміщенні залізничного вокзалу росіяни розгорнули госпіталь і обладнали катівню для місцевих жителів. На даху сидів снайпер.
Повертаємо з траси на невелику вуличку, кожен будинок має сліди руйнувань, але десь вже є й сліди відновлення. Нас зустрічають троє людей у червоній формі: це працівники Тростянецької підстанції екстреної медичної допомоги. Старший фельдшер Інна Дригаловська одразу заводить нас на подвір’я, показує сліди від обстрілів на їхній будівлі. Сусіднє приміщення санепідемстанції, у підвалі якого медики ховались під час обстрілів, зруйновано. Ремонту воно не підлягає. Незадовго до вторгнення Сумська обласна рада передала цю будівлю екстренці.
«Раніше я думала, що діагноз сина — найгірше, що сталося з нашою родиною». Історія лікування СМА під час великої війни
Саші — 13. Він активний хлопчик: цікавиться програмуванням та 3D-моделюванням, вчить англійську, малює в різних техніках і виборює призові місця за свої таланти. Він ходить з мамою в театр і сам бере участь у виставах та показах вишиванок.
А ще Саша — єдиний у Сумах хлопчик, що має спінальну м’язову атрофію — рідкісне генетичне захворювання, яке виникає через дефект у гені, який відповідає за синтез білка. Недостатність останнього призводить до того, що імпульс від спинного мозку не надходить у м’язи, й вони атрофуються. Це призводить до численних проблем зі здоров’ям, які лише посилюються, якщо постійно не проходити терапію та реабілітацію.
Як діагностували хворобу, як її лікують в Україні, скільки на це потрібно грошей, які виклики постали перед хлопчиком та його рідними після 24 лютого 2022 року і як війна вплинула на його здоров’я, ми поговорили з його мамою Анею.
Пережила дві світові війни. Історія прикордонної амбулаторії, яку частково зруйнував російський обстріл
Від села Славгород, що на Краснопільщині, до російського кордону — менш як два кілометри. Засноване у 17 столітті, компактно розміщує школу, стадіон, клуб, дитячий садок, пожежне депо, сільгосппідприємство та кілька магазинів.
У самому центрі — старовинна будівля славгородської амбулаторії, зведена ще у 19 столітті. Поруч із нею — центральна садиба Голіциних, нині — сільський Клуб. Сімейний лікар закладу Геннадій Анцибор розповідає, за документами, понад 200 років тому нинішня амбулаторія була флігелем до садиби.
Двоповерхова «царська будівля» за свої віки змінила різних господарів, побачила революцію, дві світові війни, була і гостьовим домом князів, і лікарнею волості. У червні 2022 року, у вже амбулаторію загальної практики сімейної медицини, прилетів російський снаряд, зруйнувавши не лише тримальну стіну, а й міжповерхові перекриття.
Як працює амбулаторія села, медики якої за два кілометри від російського кордону допомагають пацієнтам, як пережили перші місяці війни та евакуювали поранених цивільних — у новому репортажі проєкту «Жити далі».
«Швидка – не «таксі з мигалками». Історія фельдшера, який працює на прикордонні Сумщини
Роману Чубенку 20 років, уже рік він працює фельдшером пункту постійного базування бригад екстреної медичної допомоги «Госпітальний». Ця підстанція екстренки знаходиться в Сумському обласному клінічному госпіталі ветеранів війни і обслуговує виклики в районі проспекту Перемоги в Сумах, а також населені пункти Піщане та Верхнє Піщане, Стецьківку, Миколаївку та прикордонні Хотінь і Юнаківку.
Дорога до найдальшого села, куди виїжджають фельдшери пункту «Госпітальний», займає приблизно годину в одну сторону.
Роман говорить, що на зміні він та його колеги не мають багато вільного часу, бо на добу в середньому припадає 10 викликів на бригаду, а після кожного треба встигнути оформити документацію. На виклик найчастіше виїжджають двоє працівників: фельдшер і водій. Якщо випадок складний, відправляють ще й лікарів.
Не всі герої носять плащі: як водійка тролейбуса працювала у перші дні війни у Сумах
КП «Електроавтотранс» працювало у перші дні повномасштабного вторгнення, потім тролейбуси і автобуси не виходили на рейси майже до кінця березня. Та для депо знаходилась робота – тут готували їжу для сумської тероборони та займалися гуманітарною допомогою.
Із водійкою тролейбусу, яка працювала у кінці лютого 2022 року, ми домовились зустрітися у депо, але в цей день росіяни вчергове обстрілювали енергетичну інфраструктуру і зв’язку, аби підтвердити зустріч, не було. Підходжу до прохідної, а там вже стоїть Анна. Вона висока, білява і дуже енергійна. Говорить швидко, емоційно і багато посміхається. Ніжно називає тролейбуси «лапочками» та «ластівками» й не уявляє свого життя без водіння. Про те, як працювала водійка тролейбуса на початку повномасштабного вторгнення та чому пасажири приносили з собою солодощі – у матеріалі Трибуни Суми.
Мєдвєдь і стоматолог або Як росіяни планували організувати свій медпункт у Боромлянській амбулаторії
«Відчуваєте? — запитує Михайло Русанюк. — Досі запах кирзових чобіт стоїть». Щоранку цей запах зустрічає його на вході до робочого кабінету і нагадує про те, що тут відбувалося у перший місяць повномасштабного вторгнення. Але навмисно головному лікареві Боромлянської амбулаторії пригадувати ті події не хочеться. Говорить, посивів через тих росіян, хоч його батько навіть у 80 років сивим не був. Додає, що з того часу він має один найкращий спогад — як російські військові покинули село.
24 лютого, як і всі українці, жителі Боромлі прокинулася від вибухів. І хоч було вже не до роботи, лікарі та медсестри повним складом вийшли на роботу. Пацієнтів прийшло значно менше, ніж зазвичай, і до обіду вже всі звільнилися.
Російська техніка зайшла у село відразу ж, проте медперсонал і другого дня вийшов на роботу. Тоді домовилися про чергування. Кілька днів походили, а потому і зовсім перестали. В амбулаторію приходив лише головний лікар. Та і ходити йому було найближче — мешкає він буквально за парканом закладу, в якому працює. Решта лікарів приймали вдома: у себе або в пацієнтів.
Але в Боромлі була пацієнтка, якій в окупованому селі не допоможеш. 9 березня місцевий волонтер Андрій зібрався везти до Сум вагітну, якій от-от народжувати. Росіяни, що стояли в селі, ніби й не заперечували. Навіть пропонували відвезти її самі. Щоправда, в Бєлгород.
Читати повний текст.
Закрутили вікна саморізами. Як у перші місяці війни працював Сумський кардіологічний центр
Сумський обласний клінічний кардіологічний центр відкрили в 2006 році. Він має поліклініку на 10 тисяч відвідувань на рік, де ведуть прийом п’ять лікарів кардіологів і три лікарі функціональної діагностики. Вони консультують, проводять обстеження на ультразвукові дослідження серця й судин, органів черевної порожнини та щитоподібної залози, електрофізіологічні дослідження тощо.
Окрім цього у закладі працює відділення інтенсивної терапії, основними пацієнтами якого є люди з інфарктами, гострими порушеннями серцевого ритму, тромбоемболією легеневої артерії. Ще один поверх — відділення для лікування хворих із інфарктами міокарда, та відділення кардіології. На базі Центру розміщене ангіографічне обладнання, яке допомагає робити коронарографії та допомагає проводити стентування коронарних артерій. Також у Центрі надають паліативну допомогу.
Олександр Русанов пропрацював у кардіологічному центрі серцево-судинним хірургом два роки. Із грудня 2022 року він виконує обов’язки директора. Розповідає, до великої війни заклад не готувався, попри те, що тривожні відчуття були. Ранок 24 лютого 2022 року розпочався повним нерозумінням, як діяти.
Редакція сайту Трибуна.Суми щиро дякує читачам, що були з нами протягом 2023 року!
