Трибуна

Пережила дві світові війни. Історія прикордонної амбулаторії, яку частково зруйнував російський обстріл

Від села Славгород, що на Краснопільщині, до російського кордону — менш як два кілометри. Засноване у 17 столітті, компактно розміщує школу, стадіон, клуб, дитячий садок, пожежне депо, сільгосппідприємство та кілька магазинів.

У самому центрі — старовинна будівля славгородської амбулаторії, зведена ще у 19 столітті. Поруч із нею — центральна садиба Голіциних, нині — сільський Клуб. Сімейний лікар закладу Геннадій Анцибор розповідає, за документами, понад 200 років тому нинішня амбулаторія була флігелем до садиби.

Двоповерхова «царська будівля» за свої віки змінила різних господарів, побачила революцію, дві світові війни, була і гостьовим домом князів, і лікарнею волості. У червні 2022 року, у вже амбулаторію загальної практики сімейної медицини, прилетів російський снаряд, зруйнувавши не лише тримальну стіну, а й міжповерхові перекриття.

Як працює амбулаторія села, медики якої за два кілометри від російського кордону допомагають пацієнтам, як пережили перші місяці війни та евакуювали поранених цивільних — у новому репортажі проєкту «Жити далі».

Лікар села 

Геннадій Анцибор народився у прикордонному селі на Сумщині. Зараз воно належить до Хотінської громади. У 1989 році закінчив Полтавський медичний стоматологічний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа». За перерозподілом молодого терапевта направили на рідну Сумщину, знову на прикордоння, але в село Славгород. Зараз — Краснопільська громада.

Уже у двохтисячних роках лікар отримав спеціалізацію загальної практики сімейної медицини в Харківській медичній академії післядипломної освіти, та з села не поїхав — залишився працювати в Славгородській амбулаторії. Сьогодні їх тут четверо — він, сімейна медична сестра, молодша медична сестра та водій, але взимку був ще кочегар. У цьому складі вони зустріли повномасштабне вторгнення Росії в Україну за пару кілометрів від кордону. 

Це що, війна?

Відчуття, що щось назріває, в Геннадія було давно. Та все одно, війна для лікаря почалася неочікувано. Зранку 24 лютого вони з сусідами почули перші вибухи. Як потім виявилося, бойові дії вже йшли в прикордонному Грабовському. Попри це, того дня медики вийшли на роботу.

«Колега каже: «Там російські танки річку вбрід переїжджають». Мені таке в голові не вкладалося, я навіть сперечався, що це, певно, наші, українські танки! Піднявся на пагорб — дійсно, йде бронетехніка. А на них — жодного знаку, прапору, злегка пошарпані, але з гордо піднятими до неба стволами. Це вже потім ми навчилися їх розрізняти».

На деяких БТР-ах сиділи росіяни. Медики говорять, спершу навіть віталися з місцевими, крутнулися селом, і поїхали в бік Тростянця. Ще кілька — заблудилися й повернулися назад. 

Протягом місяця російська техніка транзитом ходила через село — колонами більше не йшли, але ночами все ще гуділи броньовики. Коли їх розстріляли біля Охтирки — розбитими поверталися через Славгород у бік кордону, та стволи вже дивилися не в небо — на людські оселі. 

Врешті, в село зайшла Росгвардія. Підрозділи почали збирати списки місцевих мисливців, ходили подвір’ями й забирали зброю. Попереджали: хто не здасть — матиме проблеми. Кілька військових оселилися в будинках за селом. 

«Одного разу їхав машиною на роботу і мене перестріли росіяни. Їх було двоє. За формами одягу, один — росгвардієць, інший — звичайний військовий. Перевірили документи й транспорт, попросили відкрити коробку з медикаментами. Там нічого не було — лише ліки, тож відпустили».

Я сімейна медсестра, я ранених везу

«Тетяно Василівно, біжіть до нас! Тут поранений, весь у крові», — почула у слухавці місцева медична сестра після артилерійського обстрілу Славгорода у березні 2022 року.

Щойно вона стабілізувала чоловіка, як люди стали кричати, що ще один — просто посеред двору. 

Снарядами пошкодили приватні будинки. У той день сімейну медичну сестру Тетяну Шатьорну покликали надавати допомогу, а після — жінці довелося вивозити постраждалих із села до Краснопільської лікарні. 

«Ми розклали сидіння машини, й поклали постраждалих. Я ж сіла поміж них, тримала за руки й говорила-говорила, щоб вони тільки не втратили свідомість, не впали в кому».

Тоді навколо Славгорода ще стояли російські блокпости, Тетяна розповідає, що на кожному з них її прицільно оглядали.

«Я сімейна медсестра, я ранених везу», — кричу росіянам! А вони: «Виходьте з машини, показуйте документи, відкривайте багажник і двері в салон».

Один із постраждалих вижив — у Краснопіллі йому надали допомогу та доставили в Суми, іншого, який мав важке поранення, попри всі намагання медиків, врятувати не вдалося.

«А коли поверталися назад — йшла колона російської техніки. Нашу машину зупинили й змусили понад годину чекати. Один російський військовий підійшов, і каже: «У мєня так боліт голова, дайтє таблєтку». А я зла була, відповідаю: «Немає таблеток, хочете, зроблю укол», а сама думаю — зараз він мене тут і пристрелить».

Хвороби війни

У перші місяці повномасштабного вторгнення амбулаторія працювала за звичайним графіком. Щодня до медзакладу приходив лікар, сімейна медична сестра та молодша медсестра. Єдине, відпустили водія, який живе в іншому населеному пункті. 

Медики розповідають, за цей час структура звернень не змінилася, проте побільшало патологічних станів, пов’язаних зі стресом. Загострилися хронічні хвороби, та, на жаль, стало більше онкологічних захворювань. 

«Цього року як ніколи побільшало онкології. Вкрай запущених випадків немає, але в однієї людини є третя стадія онко, є друга стадія, є прооперовані та ті, хто на етапі лікування. Про більшість із них ми знали, проте є два первинні випадки, які були виявлені наприкінці минулого року. Ми пов’язуємо це зі стресом, який точно відіграв свою роль», — говорить Геннадій Анцибор.

Пацієнти різняться за віком, проте, за словами лікаря, молодої онкології не фіксували — зазвичай це пацієнти середніх років і старше. Також активізувався туберкульоз, від якого одна людина лікується стаціонарно. 

Довготривале перебування у погребах, сховищах, де підвищений рівень сирості. Постійні стреси та психологічні навантаження загострюють усі хронічні хвороби та знижують імунітет. 

До осені 2022 року у селі працював аптечний пункт. Туди з Порозка приїжджала працівниця. Проте, після сильного обстрілу рідного села жінка перестала їздити. 

Грім із димом і пилом

«Я вибігаю з хати до погреба і бачу, як над головою летять розпечені болванки. Вони падали в ста п’ятдесяти метрах від мого будинку. Потім був жорстокий бій — йшли реактивні системи залпового вогню, ствольна артилерія, міномети»

Лікар пригадує, що в березні значних руйнувань в селі не було, але стріляли сильно. А вже в квітні російська армія остаточно покинула Славгород. Здавалося, місцевим можна полегшено видихнути, проте, покинувши територію області, росіяни почали щоденно прицільно бити по прикордонню.

Уже за кілька місяців, у червневий суботній день, Славгород бомбардували з вертольота. Тоді постраждала майже вся соціальна інфраструктура села: школа, амбулаторія і клуб, осколками пошкодило магазин.

 

«Це були страшні вибухи, неначе грім із димом і пилом», — пригадують медики.

Головний лікар амбулаторії додає: коли почув гул ракет і перші вибухи, навіть уявити не міг, що ціллю стала його лікарня. Вибухотехніки, які обстежували територію, сказали, що стіну закладу пробив калібр понад 200 міліметрів, який здетонував уже всередині.

Вікна позатуляли й перезимували 

«Частково зруйновані міжповерхові перекриття, вибуховою хвилею зірвало покрівлю, одна стіна впала в маніпуляційний кабінет. Пошкоджена котельня, яка, попри все, протрималася всю зиму та обігрівала заклад. Пошкоджені дах і димохід», — перераховує Геннадій Анцибор.

Зовні руйнувань менше, адже все посипалося в середину будівлі. Зокрема, під завалами опинилася й дитяча маніпуляційна. Впізнати кабінет, який раніше приймав дітей, складно, хоча ще кілька років тому його орендували працівники з Сум: із місцевою малечею приїжджали займатися логопеди та психологи.

Ще одне значно пошкоджене приміщення — оглядовий кабінет. Раніше тут робили маніпуляції: ставили крапельниці, уколи, проводили профілактичні огляди. У 2021 році його відремонтували та закупили нові прилади. «Багатофункціональний кабінет, де ми робили всю роботу», — говорить лікар. 

Вцілілою залишилася кімната денного стаціонару та приймальна. Проте, наразі всі хворі лікуються вдома.

«Щоб мінімізувати ризики та убезпечити пацієнтів, ми обмежуємося консультативними прийомами та призначенням таблетованих засобів», — пояснює Анцибор.

Першою після бомбардування до амбулаторії приїхала сімейна медсестра. Говорить, спішили рятувати обладнання й медикаменти. Потім приїхали інші працівники закладу, поліція, керівництво Центру первинної медико-санітарної допомоги громади та односельці. Місцеве господарство виділило трактор і працівників, які допомагали розбирати й вивозити завали.

В амбулаторії не було жодного вікна — страхіття. Пластикове вікно в кабінеті лікаря випало, ми його підняли й запінили хоч як-небудь. Хапали медичне обладнання й переносили в безпечніші місця — комп’ютер, кардіограф, медикаменти. Хіба тоді думав, що брати, як воно все в битій цеглі та пилюці? 

У понеділок, на другий день після авіанальоту, медики вийшли на роботу. 

Амбулаторія села Славгород — одна з дев’яти амбулаторій, підпорядкованих Краснопільському центру первинної медико-санітарної допомоги. У медичну реформу заклади увійшли в другу хвилю — одні з перших в області. Наразі в громаді підписано 17 тисяч декларацій, до війни — 1241 угоду пацієнти уклали з сімейним лікарем Славгородської амбулаторії.

Директорка Краснопільського центру ПМСД Валентина Масалітіна розповідає: заробітну плату медикам первинки платить Національна служба здоров’я, відповідно до підписаних декларацій, комунальні послуги та енергоносії сплачує селищна рада.

Кілька років тому амбулаторію Славгорода частково відремонтували.

«Старалися, щоб все виглядало сучасно, але, бачите, комусь це не сподобалося. Планували зробити зовнішні ремонти: пофарбувати, підштукатурити». 

Після того, як обстріляли Славгородську амбулаторію, медпрацівники закладу зафіксували руйнування та передали в Краснопілля, звідти Валентина подала інформацію за процедурою, отримали акти обстежень і всі необхідні висновки.

«Питання капітального ремонту амбулаторії — питання на перспективу. На сьогодні ми чекаємо перемоги та настання миру. Тоді можна буде говорити про відбудову. Наразі ж прикордоння постійно потерпає від обстрілів». 

Більша частина лікарів та медичний персонал Краснопільської громади залишаються на місцях. Кілька медиків виїжджали, проте частина з них уже повернулися. Медикам постійно допомагають волонтери — до Центру доставили маски, халати, деякі розхідні матеріали, медикаменти. Навіть передали кілька дитячих візочків, молочні суміші та памперси. Один візочок уже віддали малечі, інший, говорить Валентина, — ще чекає на свого господаря.

Фотограф — Богдан Красуля

Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки громадської організації «Media Development Foundation».

Поділитись:

Більше у розділі