Світлана Борисівна нарізає пироги – один з персиком, інший з маком. У чашках — чорна й густа розчинна кава, куди вона вже поклала по ложечці цукру. За останні 25 років Світлана Яценко працювала у різних будівлях СумДУ: у корпусі по вулиці Петропавлівській, який зруйнувала російська ракета у квітні 2025 року, у Палаці студентського спорту, в який влучив шахед через рік — вже у квітні 2026 року. Нині Світлана Борисівна — чергова гуртожитку СумДУ, який також постраждав під час влучання по легкоатлетичному манежу.
Серце крається — настільки шкода
У ніч на 21 квітня 2026 року Світлана Борисівна була на чергуванні. Десь о пів на другу ночі вона почула перший вибух — недалеко від гуртожитку. Тоді пролунав другий вибух і жінка зрозуміла, що треба заховатися в більш захищене приміщення. Її робоче місце знаходиться біля входу до гуртожитку й має скляні перегородки.
Тож жінка згадала правило двох стін і зайшла до іншої кімнати. Після чергового вибуху до неї почали приєднуватися студенти, які спускалися з вищих поверхів.
— Було страшно. Я вже молилася. Вибухи були один за одним і всі біля нас, у нашому мікрорайончику. А потім чуємо — шахед летить. Це був настільки сильний вибух, я навіть не можу описати, — згадує Світлана Яценко.
Все, що вона пам’ятає, — дзвін скла. Тоді жінка подумала, що влучання сталося саме по будівлі гуртожитку. Найпершим вона вирішила зателефонувати керівництву, аби розказати про влучання. Згадує, що в неї трусилося тіло й було важко набрати потрібний номер.
На перший поверх продовжували спускатися мешканці гуртожитку, а чергова розпитувала, чи немає серед них поранених. Ніхто із студентів не постраждав і це одразу заспокоїло Світлану Борисівну. Вона згадує, що паніки серед мешканців гуртожитку не було, хоча вони й перелякалися, але діяли згуртовано.
Чергова одразу зайнялася склом, яким було засипано все навколо.
— Мені треба було якось прибрати скло, щоб ніхто не впав і не поранився. Прочистити хоча б якусь доріжку. Скло було і на першому поверсі, і на сходах. Потім я вийшла на вулицю і побачила, що навкруги робиться. Це був просто жах, було дуже багато скла і пластику, — згадує Світлана Яценко.
Жінка кілька разів пройшлася поверхами, аби з’ясувати, хто залишився в гуртожитку. Частину студентів розмістили в готелі СумДУ та інших гуртожитках, хтось сам знайшов, де переночувати. Ті ж мешканці, чиї кімнати не постраждали, залишилися на місці.
Від вибуху вилетіли усі вікна з першого по дев’ятий поверх з двох сторін гуртожитку. Інші боки будівлі постраждали частково. Окрім вікон у деяких кімнатах постраждали двері та повилітали замки.
Наступного дня в гуртожитку почали забивати вибиті вікна плитами ОСБ. Коли Світлана Борисівна повернулася на чергову зміну, перші роботи після обстрілу вже закінчили. Каже, якось все облаштували, аби діти мали, де жити. Але знаходитися в кімнатах було неможливо — на вулиці було ще прохолодно.
— Просто серце крається від цього всього, настільки шкода. Тут такі умови для проживання добрі, — ділиться Світлана Борисівна.
Аби відновитися від прильоту, черговій знадобилося дві доби, які жінка пролежала вдома. Говорить, що такий страх пережила вперше за всі роки війни. Зараз вона вже заспокоїлася, але хвилювання іноді повертається, коли вона чує, як щось поруч літає.
Прилетіти може будь-куди
Незадовго до обстрілу студент СумДУ Артем Крисько, який мешкає в гуртожитку, збирався лягати спати. Коли він почув звуки шахеда, вийшов у санвузол, де вже зібралося кілька інших мешканців будівлі. Вибухи лунали один за одним, студенти залишалися за двома стінами, бо йти в укриття було небезпечно — на сходах всюди вікна.
— Було дуже гучно. Під час кожного вибуху ми чули, як дрижали двері. Коли був останній вибух, ми почули, як посипалось скло і зрозуміли, що це поряд. Це був приліт по манежу. Але ми тоді думали, що це по гуртожитку, — згадує Артем.
Після цього студенти почали спускатися вниз. Перед цим Артем зайшов до своєї кімнати, яка знаходиться на шостому поверсі.
— Перше, що я побачив — вікно лежало на столі. Скло розкидане, а загалом кімната ціла. Швидко одягнувся, взяв рюкзак, ноутбук і пішов вниз, — розповідає Артем.
Коли вони вийшли на вулицю, там вже працювали екстрені служби. Студенти пройшли в укриття, яке знаходиться в манежі, і провели там більше години, побоюючись повторного обстрілу.
Артем не хотів залишатися в ту ніч у гуртожитку, тож заночував у знайомих. Каже, майже не спав через пережитий стрес. Згодом його, як і частину інших мешканців, переселили у вільні кімнати, які не постраждали від обстрілу.
Артем Крисько очолює студентський профспілковий комітет, каже, студенти одразу почали домовлятися, хто і коли допомагатиме.
— У нас зазвичай, якщо стається приліт в університет, студенти гуртуються самі по собі. Тоді було багато роботи — приходили не лише студенти, а й співробітники університету, спортсмени, викладачі, — згадує Артем.
Вони прибирали скло й уламки, виносили сміття, забивали вікна. Тоді ж відкрили окремий збір на відновлення гуртожитку.
— Це був вже не перший приліт по СумДУ. Звичайно, було неочікувано, оскільки удар стався вночі. Але коли ти живеш у Сумах, то рано чи пізно ти розумієш, що прилетіти може будь-куди, — говорить Артем.
Він згадує, що в ніч прильоту багато студентів були засмучені, особливо, коли побачили, як постраждав манеж. Та більшість із них захотіли залишитися жити в гуртожитку й далі, бо їм подобається його розташування та умови.
***
Наразі в гуртожитку вже замінили вікна у кімнатах з першого по третій поверхи. Також відремонтували скляну вхідну групу, двері та робоче місце чергових.
Начальник відділу організації будівельних робіт СумДУ Іван Мурай говорить, що намагалися максимально зберегти те, що вціліло, й замінювали лише непридатні пластикові конструкції.
За його словами, аби замінити вікна в усьому гуртожитку, знадобиться приблизно мільйон гривень. Ще до 300 тисяч гривень згодом будуть необхідні на відновлення укосів та фарбування. У СумДУ планують відновити гуртожиток до початку нового навчального року, аби в нього могли заселитися студенти.
