Війна викликала кардіохірургічну заборгованість
Олександр Русанов пропрацював у кардіологічному центрі серцево-судинним хірургом два роки. Із грудня 2022 року він виконує обов’язки директора. Розповідає, до великої війни заклад не готувався, попри те, що тривожні відчуття були. Ранок 24 лютого 2022 року розпочався повним нерозумінням, як діяти.
«Планових пацієнтів оперативно виписали, працювати залишилася лише інтенсивна терапія. На роботу ходили лікарі, кілька медсестер — Тетяна Капланська, Катерина Мажара та Надія Вовк, які обслуговували пацієнтів після інфарктів, декомпенсованих пацієнтів і людей після операцій, дві санітарки — Людмила Пороскун і Надія Красовська. У той час ми намагалися якомога швидше стабілізувати хворих і відпустити додому. Також працювали медична директорка, інспекторка кадрів і ліфтерка».
Частина медиків закладу в перший день війни поїхали до рідних у районні центри області, де опинилися заблокованими російською армією. Та окрім медиків в блокаді опинилися й пацієнти.
«Якщо говорити про інфаркти, то територіально ми обслуговуємо північ Сумщини: Ямпільський, Буринський, Глухівський, Путивльський, Шосткинський і Білопільський райони. На початку війни саме вони були блокованими, і пацієнти до нас не доїжджали. Загалом, війна викликала кардіохірургічну заборгованість: хтось не доїхав на обстеження, інші відклали операцію», — додає Русанов.
За перший місяць великої війни в Центрі прооперували до десяти пацієнтів. Лікар розповідає, що ці випадки були важкими: зі складними ураженнями коронарних артерій, тяжкими інфарктами. Попри все, лікування для цих пацієнтів пройшли успішно, й медики досі підтримують із ними зв’язок.
«Були різні ситуації. Наприклад, оперуємо інфаркт, і чуємо, як йдуть обстріли й десь лягають прильоти, автоматні черги. У перші тижні війни було складно зрозуміти, що відбувається навколо, хто стріляє, з чого, як далеко».
Частина медичних працівників закладу в той час приходили на чергування: кілька лікарів, санітарок і медичних сестер, були лікарі, які вели онлайн прийоми та консультації, частина — буквально жила в лікарні. Одна з них — медична сестра Надія Вовк.
Спали одягненими
У один із вечорів перших тижнів великої війни, коли Сумами лунала повітряна тривога, а всі пацієнти кардіологічного центру вже спустилися в підвал, у другому блоці лежали два важких хворих. У палаті між двома ліжками доставили третє — приставне, на ньому сиділа медсестра.
— Надю, йди в підвал, ми тут самі побудемо.
— Ні, ви не будете тут самі, — заперечувала Надія, а собі думала: «Пацієнти важкі, може статися що завгодно, а я, в разі чого, фельдшер за освітою, зможу надати їм першу допомогу».
Надія сиділа і говорила з хворими, коли у вікні помаранчевими світлом розходилася заграва вибухів. Чоловіки просили її піти до підвалу, але дівчина вперто залишалася на третьому приставному ліжку палати.
Сьогодні вона повторює фразу «Як це я їх залишу? Ну, як це?».
Коли почався повномасштабний наступ, Надія вирішила залишитися жити на роботі. У Сумському кардіологічному центрі вона прожила близько місяця.
«Бували періоди, коли із медичних сестер я була одна, і мої зміни тривали три доби. Потім мала вихідний, щоб вийти в місто, купити їжі чи закрити якісь свої потреби».
Надія розповідає, що в ті дні жили всі разом, ліжка ставили в коридорах, але за спокійних ночей могли знаходитися і в палатах. Часто медики і пацієнти спали вдягнені. Було фізично важко, але трималися однією командою.
«Мої обов’язки на роботі майже не змінилися, просто їх стало більше. У лікарні продовжили робити операції та маніпуляції, часом доводилося шукати нові рішення, адже мали не всі медикаменти. Паралельно, готували їжу і для себе, і для пацієнтів», — говорить медична сестра.
Були дні, коли заради світломаскування медики залишалися майже в повній темряві. Світло вимикали скрізь, лише в коридорі під столом горів невеликий світильник, аби у вікнах не було жодного проблиску.
«Саме в ці моменти, — говорить Надія, — було найкраще видно «як щось летить».
Перше, що я побачив — спалах
Кінець лютого 2022 року. У коридорі відділення інтенсивної терапії та паліативної допомоги Сумського обласного кардіологічного центру стоять ящики з ліками, які медики отримали від волонтерів кількома годинами раніше. Над ними трудяться завідувач відділення Олександр Горбачов і медична сестра Надія Вовк. Спершу вони довго перебирають медикаменти, а потім сідають систематизувати отримане.
На дворі вже стемніло, почалася комендантська година, тож медики закрили жалюзі, а з робочого ноутбуку дістали батарейку, аби світла від його екрана було якнайменше. Вони вносили отриману допомогу в базу, доки лікар не вирішив зробити паузу та вийти на перекур. Коли він уже стояв на балконі, кардіологічний центр здригнувся від вибуху — росіяни вдарили по Веретенівці.
Сьогодні Олександр Горбачов говорить, що обстріл мікрорайону може згадати похвилинно, хоч з того часу й пройшов уже понад рік.
«Перше, що я побачив — спалах. Сам звук був уже потім. Я швидко повернувся в кабінет, ми з медсестрою спустили пацієнтів до укриття, і зідзвонився з медичним директором, щоб уточнити обстановку».
Олександр розповідає, у той час було складно оцінити ситуацію, інформації було обмаль, а мобільний зв’язок та інтернет ловив не завжди.
«Чи було нам страшно?, — запитує лікар у самого себе. — Було. Ми звичайні люди, у нас теж виробляються адреналін і гормони страху, але в закладі знаходилися пацієнти, тож лікарню не можна було просто закрити».
На наступний, після удару по Веретенівці, ранок Олександра Володимировича в кардіологічному центрі змінив лікар-кардіолог Олег Коршенюк.
Ми розуміли, що Суми в облозі
23 лютого 2022 року Олег Юрійович заступив на нічне чергування у відділення інтенсивної терапії Сумського кардіологічного центру. Зміна була сумбурною, після третьої ночі лікар приліг, заплющив очі й почав провалюватися в сон.
Дрімання перервав телефонний дзвінок, голос у слухавці сказав: «Війна». «Яка війна?», — перепитав лікар.
На вулиці було ще темно, а в коридорах кардіологічного центру вже метушилися люди, пацієнтам із районів дзвонили родичі. Російська техніка вже перетнула український кордон і прямувала вглиб області.
Олег Юрійович говорить, що жодного плану чи алгоритму дій у медиків не було.
«Було відчуття, що ми не маємо права залишити робочі місця. Але я не хочу сказати, що ми якісь герої, просто так було потрібно. Було страшно, особливо, коли їдеш — а містом ходять лише військові, і ти ніколи напевно не знаєш — наші це, чи ні».
На роботу лікарі їздили своїм транспортом, адже громадський не ходив, дорогою старалися забирати медичних сестер і молодших медсестер. Були труднощі з пошуком пального, але до медиків ставилися з розумінням і обслуговували поза чергою.
«Ми розуміли, що Суми в облозі, але що нам залишалося робити? Був випадок, коли дорогою в Центр я побачив російську техніку, але продовжив їхати. У лікарні постійно чули обстріли, автоматні черги, вибухи. Але працювали як завжди, нічого специфічного не робили, лише свою роботу».
Вночі медики намагалися не їздити, але одиничні випадки під час комендантської години були — ургентні, коли треба було терміново їхати рятувати людей.
У вечір, коли обстріляли Веретенівку, Олег Коршенюк був вдома. Вони з родиною знаходилися на подвір’ї, коли почули вибух і побачили заграву в стороні лікарні. А вже за кілька тижнів після цього на його чергування прийшовся інший обстріл.
Це було сьома ранку, за ніч випало багато снігу, тож кардіолог вийшов на вулицю розчистити машину, яку залишив біля медзакладу. До нього доєдналася ліфтерка — жінка лопатою розчищала подвір’я лікарні. За секунду над головою вони почули сильний гул.
«Треба забігти в середину», — сказала ліфтерка. «Бігом!», — додав лікар.
За секунду, як працівники Центру, забігли в приміщення, пролунав вибух такої сили, що залізні двері ледве втрималися на петлях.
Пошкодження від обстрілів персонал закладу помітив не відразу. Вибуховими хвилями у кардіологічному центрі вирвало замки в кондиціонерному приміщенні, викрутило віконні ручки з замками, а на деяких склопакетах пішли тріщини.
«Матеріалів замінити їх не було, як і можливості викликати ремонтну бригаду, тож ми заклеїли вікна скотчем. А згодом — наглухо закрутили саморізами, щоб не виходило тепло та не було протягів. Так вони й залишилися».
Зберегти колектив
Поступово, у міру деокупації області, Сумський обласний клінічний кардіологічний центр відновлював роботу: відкрилися поліклініка, інфарктне та кардіологічне відділення.
«Перший час бухгалтерія та економісти працювали з дому, адже було важливо не залишити медиків без заробітних плат, навіть в тих умовах, які склалися, — говорить інспектор кадрів Тетяна Сіренко.
Лікарки Світлана Белолюбцева, Олена Бережна та Інна Колесніченко стали волонтерками, частина медиків працювали онлайн, адже виїхали до західних областей України чи за кордон. Попри це, з кожним був зв’язок і про їхнє місце перебування знали».
Загалом, майже увесь колектив вдалося зберегти, лише кілька лікарів, бухгалтерів і медичних сестер залишилися за межами України. Проте більшість уже повернулися.
Пошкодження вікон, у яких вибуховою хвилею зламалися ручки та пішли тріщини, зафіксували. Зокрема, зібралася комісія та оцінила стан, всі дані передали на Управління охорони здоров’я Сумської ОВА. Наразі вікна залишаються закритими саморізами, питання їх відновлення — питання на майбутнє.
«Ми розуміємо, що є лікарні, які постраждали більше: медзаклади Тростянця, Охтирки, прикордонних громад. І якщо бюджет має кошти, то спрямовує їх туди — це закономірно. Тому не нарікаємо», — додає Наталія Богдан, медична директорка закладу. У 2022 році жінка виконувала обов’язки директора Сумського обласного клінічного кардіологічного центру.
Коли область повністю звільнили, розпочалося активне постачання гуманітарної допомоги. Сумська обласна військова адміністрація передала кардіологічному центру два апарати штучної вентиляції легень, а в грудні 2022 року СОВА забезпечила заклад генератором на 70 кіловат. Нещодавно Вишеградський фонд та БО «Ініциатива Е» придбав Центру апарат УЗД, а від обласної ради отримали ще й портативний апарат УЗД і кардіограф.
Одним із перших, хто привіз допомогу Сумському кардіоцентру, був Інститут серця МОЗ України. Бригада під керівництвом Бориса Тодурова поставили перев’язувальні матеріали, медпрепарати, витратні матеріали, проконсультували близько 50 пацієнтів, із них частину забрали до Києва та прооперували.
Загалом, лікарі стверджують — скарг на здоров’я в жителів Сумщини побільшало, а прийоми до кардіологів центру розписані на кілька тижнів вперед. Медики пов’язують це з війною та хронічним стресом, який не минає безслідно.
Фотограф — Богдан Красуля.
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки громадської організації «Media Development Foundation».
