Протягом 2023 року ви читали їх історії, сміялися разом із ними, й плакали, захоплювалися й співпереживали! Вони — герої наших минулорічних текстів, і сьогодні сайт Трибуна.Суми ще раз поспілкувався з ними, аби дізнатися, яким був 2023 рік для наших спікерів.
Інна Дригаловська, героїня матеріалу «Сумку кинув на плече й пішов: як працівники тростянецької екстренки працювали під час окупації»
Звісно, минулий рік був кращим, ніж 2022, але все одно морально й психологічно важким, бо ми всі в очікуванні перемоги, але бачимо, як важко нашим військовим і населенню.
Із позитивних змін — ми оновили автопарк підстанції: отримали два нові автомобілі швидкої, один типу С (реанімобіль) і один типу В, який має те саме обладнання, окрім апарату ШВЛ.
Також за рахунок Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ми зробили частковий ремонт приміщення нашої підстанції: замінили вікна й двері, замки, все, що було розбитим. У цьому році отримували багато виробів медичного призначення для надання допомоги травмованим. Тож наразі ми добре укомплектовані.
Наші медичні працівники продовжують підвищувати свою кваліфікацію: зараз ми проходимо Всеукраїнські онлайн-курси для медиків екстренки, які стануть у нагоді в нашій роботі.
Протягом року ми активно допомагали військовим, неодноразово збирали кошти на різні потреби, як то ремонт автівок, а також солодощі до свят. Особливо приділяли увагу 93-тій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», яка звільняла Тростянеччину.
Коли читала матеріал від сайту Трибуна.Суми, то ніби поверталася у часи окупації, приходили всі ці спогади, які жодного разу неможна згадати зі спокійною душею, такий досвід, мабуть, неможливо забути. Також ми ділилися зі своїми знайомими і колегами тим, що фотографії з нашої підстанції були на виставці.
Наших колег, які працювали під час окупації, ми подали до Центру на преміювання і нагороди, аби таким чином віддячити за їхню роботу.
Загалом у нас позитивний настрій, треба вірити в краще, бо якщо опустити голову, життя стане неможливим. Тому треба наполегливо йти до перемоги.
Володимир Бойчин, герой матеріалу «Тут залишаються тільки сміливці». Історія лікаря, який сорок років працює в селі на Сумщині»
Минулого року ми багато працювали та допомагали людям, зробили все, що від нас залежало.
Слава Богу, протягом року в громаді не було обстрілів. Лікарня була забезпечена фінансуванням, і ми могли обслуговувати населення. Уже маємо бюджет на 2024 рік, хоч і трішки менший, ніж минулорічний, але, я вважаю, «проживемо».
Цього року ми хочемо зробити ремонт лікарні. У нас був готовий проєкт, і в квітні 2022 року мали початися роботи. Повномасштабне вторгнення цьому завадило, але ми прагнемо врешті відновити медзаклад. Та найголовніше для нас — завершення війни й перемога.
Надія Панова, героїня матеріалу «Село – це не вирок. Як живе та працює фельдшерка за 15 км від кордону»
Про минулий рік можна говорити й говорити, майже ціле життя вмістилося в один рік – такого ще не було. Раніше якось минуло й минуло, а цьогоріч ми раділи кожному прожитому дню й сумували кожній трагічній звістці. Сумних новин було, на жаль, багато: днями надійшла інформація, що на війні зник безвісти чоловік, який працював у нашому фельдшерському пункті опалювачем. Бувають такі дні, коли стараюся хоч чомусь порадіти, але сум все одно не покидає. Хочеться швидкого повернення наших хлопців додому.
Щодня радію тому, як ростуть онуки, дивлюсь за кожним їхнім кроком, намагаюся підбадьорювати рідних та односельчан, адже до фельдшерського пункту приходять не лише за медичною допомогою, а й іноді за психологічною підтримкою.
Протягом року дивилася, як ремонтують наш фельдшерський пункт, що постраждав від російських обстрілів на початку повномасштабного вторгнення. Ми познайомилися з будівельниками, які займалися ремонтними роботами, підтримували їх.
Плани на 2024 рік – триматися, підтримувати оточуючих: дітей, сім’ю, односельців, чекати перемоги й миру. Також планую зростати у своєму професійному розвитку – нещодавно я навчалася на психологічних курсах, буду продовжувати, бо, незважаючи на те, що ми знаходимось у селі, треба, відповідати сучасним вимогам.
Приємно, що після матеріалу сайту Трибуна.Суми, багато людей мені телефонували й писали, дякували за роботу, говорили, що переживали разом зі мною, коли читали текст. З деякими з них я була незнайома. Звісно, я працюю не заради цього, але приємно розуміти, що рухаєшся у правильному напрямку. Чекаємо новий рік і ще більше чекаємо перемоги.
Павло Шкатула, герой матеріалу «Сумський окуліст Павло Шкатула про хороший зір, моркву та окуляри, схожі на взуття»
Найбільше я вдячний усім, хто захищає Україну, за те, що наша держава вистояла ще один рік. Також я вдячний, що енергетики спрацювали професійно і цієї зими ми маємо світло й тепло.
Глобально за 2023 рік у моєму житті мало що змінилося. На роботі, мабуть, головне досягнення в тому, що ми стараємося зберігати ті об’єми допомоги, у тому числі хірургічної, той сервіс, які були до повномасштабного вторгнення.
По пацієнтам є сильні зміни, бо багато хто з молоді, студентів, яких я знав з дитинства, виїжджають за кордон. З багатьма з них ми прощаємся на невизначений термін, бо вони говорять, що не знають, коли повернуться.
Якщо чесно, на наступний рік я не будую якихось особливих планів, адже зараз все так швидко змінюється. Мрія у мене, як і у всіх інших, одна, — щоб закінчилася війна, інших мрій немає.
Катерина Саранча, героїня матеріалу «Перше, що потрібно лікарю — любити людей. Історія медикині, яка переїхала з Сум до села та змінила педіатрію на загальну практику»
Минулий рік для мене був складним — я звикла планувати, мати перспективу, а у 2023 році жила одним днем, не могла організувати якісь події, зустрічі. Та попри все, попри війну, намагалася радіти успіхам дітей: цьогоріч у них було більше конкурсів, олімпіад.
Морально мене підтримувало волонтерство та щира вдячність військових, яким ми допомагали. Колись передали для них зібрану допомогу, а вони відкрили машину й навзаєм подарували нам яскраві зелені шкарпетки. Я дуже сміялася, навіть спершу відмовлялася брати, питала «Хлопці, це що, виходить, ви — нам, а ми — вам?». Часто військові пишуть слова подяки, якісь теплі відгуки, це теж мотивує.
Цьогоріч ми багато вчилися, зокрема, психологічній допомозі населенню та військовослужбовцям. А ще — вчимося жити одним днем. Саме це дається мені дуже важко.
На 2024 рік бажаю собі й всім нам, аби те натхнення, яке було на початку повномасштабного вторгнення, не перегоріло. Щоб ми всі могли продовжити працювати, й зробили навіть більше.
Ігор Барахович, герой матеріалу «В акушерстві не буває легко». Як працює пологовий на прикордонні»
Ми живі, ми працюємо. Лікарня продовжує надавати послуги населенню, пологовий — приймати жінок. У новий рік входимо з надією, що все буде добре.
У 2023 році нам вдалося придбати в лікарню гістероскоп і впровадити в роботу амбулаторну, діагностичну та оперативну гістероскопію. Це дуже важливо для жінок, адже завдяки цьому ми ефективно видаляли поліпи, гіперплазію ендометрія, міоматозні вузли в порожнині матки. Також минулоріч у нас з’явився сучасний лапароскоп. І у 2024 році я б хотів більш потужно його використовувати в медичній практиці.
Та, найголовніше, хочеться миру! Щоб із евакуації повернулися наші жінки, щоб збільшилася кількість пологів — хоча б до довоєнного рівня.
