Та водоканал продовжував працювати й підтримувати зв’язок із містянами. Майже всі чоловіки, працівники підприємства, залишилися на робочих місцях. Частина з них наразі служить у ЗСУ і ТРО. У рамках проєкту «Не всі герої носять плащі» ми поспілкувалися з машиністом екскаватора КП «Міськводоканал» Олександром Головановим про те, як змінилися його робота з початком великої війни.
24 лютого зранку мені зателефонували родичі, які живуть біля кордону, сказали «почалось». Я забрав батьків з дачі, потім перевіз папуг, кішок, черепашок — у нас дома цілий звіринець. І пішов на роботу. У той день був виїзд на порив по вулиці Ковпака.
Через комендантську годину працювалося важче, бо ми не завжди мали можливість закінчити роботу швидко. Раніше могли працювати до 8-9 вечора, а на початку вторгнення все розтягувалося на кілька днів через обмеження часу. Якщо траплялись якісь екстрені випадки під час комендантської години, виїжджала чергова машина із супроводом і локалізовувала порив, а вже вранці ми починали відновлення.
У перші дні вторгнення, під час обстрілів біля артучилища, пошкодилася каналізаційна мережа. Каналізаційний колодязь знаходився, мабуть, на глибині восьми метрів, його було важко відкопати та відремонтувати. Під час роботи екскаватор майже не було видно в ямі. Тоді технікою нам допомагали й інші організації, бо самі ми не справлялися.
28 лютого ми виїхали на Веретенівку, де приватний сектор постраждав від артобстрілу. Спочатку розгрібали те, що залишилося від будинку. У підвали відкопали дві людини. Вони загинули. Коли все розчистили, почали відновлювати мережі, замінювати труби й очищувати водопровідні колодязі.
Стресу в мене не було. Я АТОвець і цього всього вже надивився. Мені не було якось особливо страшно. Робота, яка була, такою і залишилась — її все одно потрібно робити. Одного разу ми поверталися на Водоканал із виїзду, а поруч стояли російські танки та БМП. Ну що? Як кажуть, «морда кирпичом» і поїхав.
Графік змінився. Перші півтора місяці працював без вихідних. Із понеділка до п’ятниці займався водоканалівською роботою, у суботу й неділю їхав копати екскаватором окопи навкруги міста. Роботи було багато, двигун не глушили з ранку до вечора. Швиденько поїв і далі. Взагалі ми десь з півроку допомагали з фортифікаційними спорудами і за містом, і в Сумському районі, щоб не приходилося копати це все вручну.
Через відключення світла роботи додалося. Адже труби довше служать, коли знаходяться під постійним тиском. Включення і виключення води призводять до швидкого зношення мереж і поривів.
Іноді споживачі питають, чому світло вже увімкнули, а води немає. Та це ж не кнопку натиснути й вода потекла. На запуск водозабору потрібні кілька годин. Тиск у трубах повинен збільшуватися поступово. Перед цим запускають каналізацію. Також ми координуємо свої дії з Сумитеплоенерго.
Взагалі не так страшні відключення води, як зупинка каналізаційно-насосної станції (КНС). Також важливі очисні споруди. Якщо вони та КНС не будуть працювати, може статися екологічна катастрофа. Зараз ми маємо генератори, які забезпечують функціонування каналізаційної системи за відключень електроенергії.
Коли Суми були в оточенні, ми зіштовхнулися з дефіцитом палива і запчастин. Деякі запаси палива у нас були, та коли вони почали закінчуватися, ми стали відсіювати не дуже екстрену роботу. Намагалися займатися найважливішим. Тероборона допомагала на заправках – забезпечувала, щоб нас пропускали без черги. На початку було важко через те, що давали 20 літрів палива на машину, а для 20-тонного екскаватора це дуже мало.
Транспорту не було, тому робочі автомобілі зранку збирали працівників у різних точках міста, а ввечері розвозили по домам. Деякі колеги ночували на роботі. Хто міг працювати дистанційно, залишався вдома. Ті, хто живуть не в Сумах, а в селах, звичайно, на роботу не виходили.
Під час відключень ми розвозили воду. Забезпечували лікарні, інші об’єкти критичної інфраструктури і споживачів. Це було складно, адже ми мали лише три машини для розвозки води. Вже пізніше отримали у якості гуманітарної допомоги спеціальні великі баки, з ними стало веселіше. Згодом закордонні гуманітарні організації передали нам і нові машини, помпи, генератори, інструменти, багато того, що необхідно.
Робота більш-менш нормалізувалася після деокупації Сумщини, коли з’явилося паливо, стало можливо купити необхідні деталі для автомобілів.
Із початку повномасштабного вторгнення ми відчували багато підтримки й вдячності від людей. Раніше нашу роботу не особливо помічали. Треба розуміти, що не завжди все виходить швидко. Іноді копирсаєшся-копирсаєшся, уже всі в грязюці, холодні-голодні, а люди повз проходять і роблять зауваження. З початком війни ставлення до нас змінилося. То бабуся якась чаю винесе, то ще щось, усі дякують.
***
«Давайте вже фотографуватися, бо мені ще порив копати сьогодні», — говорить Олександр, і ми йдемо до нового жовтого екскаватора JCB, який з’явився на Водоканалі з півроку тому.
Читати за темою: Не всі герої носять плащі: як сумський пожежний рятувальник працює під час війни
