На одній із стін артдвору по вулиці Воскресенській розміщений мурал на честь Давида Бурлюка. Кілька років тому його створили п’ятеро сумських митців разом із вихованцями дитячої студії. Тоді ж співзасновник артдвору Вадим Дубодєлов дописав зверху над зображеннями, під самим дахом — «наш».
У центрі дворика — Бурлюміда — яскрава піраміда, поруч із якою похований прах митця. Принаймні, так говорять співзасновники артдвору, адже Бурлюк заповів розвіяти свій прах над Атлантичним океаном, а сюди згодом привезли звідти трохи води. Тут є бюст художника-футуриста і квадрат на його честь — одразу під квадратом його сучасника Малевича. На зображенні розмістили одну з цитат Бурлюка про його ставлення до своєї українськості. На вході до артдвору нещодавно відкрили BurluKava — кав’ярню, присвячену митцю. Її засновник Вадим Дубодєлов стверджує, що сам художник ненавидів цей напій, і неприховано тішиться з такої іронічної невідповідності.
На цьому бурлюки на Воскресенській не закінчуються. Кілька місяців тому співорганізатор артдвору Сергій Гуцан відкрив в одному з приміщень простору Burluk Room – невеликий інтерактивний музей, де можна дізнатися про митця, футуризм та доторкнутися до речей тієї епохи. Звучить, як суцільне бурлю-бурлю-бурлю. Та чи достатньо цього, аби про Давида Бурлюка знали у Сумах, і чи дійсно він — наш, розбираємося у тексті Трибуни.Суми.
Суперечлива бурлюківська правда
Український художник-футурист, поет, видавець і критик Давид Бурлюк народився у 1882 році на Лебединщині. Він навчався, творив та епатував на території України й Росії. Після революційних подій 1917 року емігрував спочатку до Японії, а згодом до США, де продовжував працювати. Кількість його робіт сягає кількох десятків тисяч, в Україні з них знаходиться близько 40 штук. На Сумщині кілька картин зберігаються в Сумському обласному художньому музеї, одну подарували сумській гімназії, де навчався митець, а деякі екслібриси, тобто книжкові знаки, знаходяться у Лебединському художньому музеї.
За словами дослідниці мистецтва Римми Миленкової, більшість робіт Давида Бурлюка знаходяться у власності нащадків художника і родичів чоловіка онуки митця Марі Бурлюк-Хольт в США та Канаді. Тисячі творів наситили російський ринок. Наразі єдиним способом отримання робіт є їхня купівля у приватні чи музейні колекції. Дослідниця вважає, що це — справедливо, адже мистецтво не може бути сувеніром, на подарунок якого ми маємо право сподіватися.
Ідентичність і характер Давида Бурлюка сповнені багатьох протиріч. Римма Миленкова зазначає, що одного дня він підтримував радянський режим, іншого — відхрещувався від нього. За її словами, митець залежав від режиму і, водночас, носив у собі сімейні шрами, ним нанесені. Дослідниця вважає, що у суперечливій бурлюківській правді виключно від нас залежить, на чому ми виставимо акценти.
— Мистецтво й провідні фігури імперій ніколи не були відділені від держави й пропаганди через культуру. Тому ми повинні зробити вибір — наголошувати на українськості Бурлюка чи опустити руки. Залишимо суху об’єктивність науковцям, нехай вони класифікують особисті заяви Бурлюка за періодами й епохами. Нам важливо пам’ятати його заяву про належність до козацького роду, малюнок сімейного дерева з українськими витоками й про кольори України, які, за словами художника, визначили його палітру, — говорить Римма Миленкова.
Для неї яскраві метафори, такі як «батько російського футуризму» або «український батько російського футуризму» — це інструмент маркування реальності. Говорить, це поле завжди має багато вільного місця. Постать Бурлюка може або закарбуватись як «батько», або навіть набути нового влучного імені. На думку дослідниці, епоха соціальних мереж дуже цьому сприяє, до того ж Бурлюк нині менше цікавить російську пропаганду. Тож це виглядає як унікальне вікно можливостей для роботи над цим національним і локальним брендом.
Стосовно ж різноспрямованостей діяльності Бурлюка — як художника, письменника, арт-менеджера, едукатора, Римма пропонує приймати його особистість цілісно. Проте зазначає, що в кількісно-матеріальному вимірі сьогодні його спадщина вимірюється живописом. Тому саме цей аспект є провідним, а інші прояви, швидше, характеризують яскраву особистість художника.
Нещодавно Римма Миленкова та фахівчиня з філософії освіти Юлія Кравченко підготували до публікації дитячу освітньо-популярну книгу про футуристичні подорожі Бурлюка. Ідея твору побудована навколо маршруту еміграції, життєвої подорожі, насиченої яскравими подіями і вірним коханням. Авторки отримали дозвіл Марі Бурлюк-Хольт на використання відфотографованих ними матеріалів в ілюстраціях й наразі займаються пошуком фінансування для публікації книги.
Не готові до інтелектуального епатажу
Сумський художник Костянтин Аленінський зацікавився Бурлюком щойно повернувся у рідне місто після навчання у Харківській академії дизайну і мистецтв. Говорить, митець захопив його як новатор і він вирішив підтримувати його авангардну лінію в сумській культурі. Себе Костянтин наразі позиціонує «Топонімічним детективним агентством комісара Аленінського», проводячи паралелі у футуристичному неймінгу — так, Бурлюк називав себе не багато не мало – головою Земної кулі.
Саме завдяки старанням Костянтина Аленінського у серпні 2021 року колишнє урочище Семиротівка, де народився Давид Бурлюк, отримало назву на честь митця. Це перейменування, на думку Костянтина, зробило із цього атмосферного місця туристичний магніт.
Як член топонімічної комісії міста Суми, Костянтин опікувався тим, аби ім’я футуриста не зникло з карти обласного центру. Після першого перейменування вулиця на честь Бурлюка проіснувала у Сумах сім років, згодом у 2024 її переназвали на честь загиблого захисника Володимира Куриленка. Тоді на заміну іменем Давида Бурлюка назвали колишній провулок Пляжний. Костянтин вважає, що на емоціях приймалися не лише вдалі рішення, але зараз ситуацію приймає.
— Провулок Бурлюка знаходиться у самому центрі міста і він доформував ще один мій топонімічний задум: Мистецький квартал в центрі Сум. Це квартал з п’яти мистецьких вулиць і провулків, а саме імені Онацького, Гансена, Мурашка, Хоткевича і Бурлюка, – говорить художник.
В Аленінського є ідея присвятити великому футуристу будинок по провулку Бурлюка, 10, що знаходиться поруч із пляжем та Харківським мостом. Це занедбана будівля 40-х років, що пережила кілька підпалів.
— Це державна власність. Можливо, хтось із бізнесу зробив би там ресторан чи кафе у тематиці Бурлюка, щось у стилі футуризму, із можливістю проводити там невеличкі виставки, — ділиться своїм баченням Костянтин.
Для нього Давид Бурлюк — це культурний місток між Сумщиною, Японією та США. Він порівнює його з повітрям, яке особливо знадобиться нам після війни.
— Потрібно просвіщати людей авангардними течіями, щоб ми не сприймались селюковською, хуторянською культурою, — впевнений Костянтин.
Водночас художник вважає, що інтелектуальний епатаж Бурлюка і його однодумців зараз би не був цілком сприйнятий людьми. На його думку, усі позитивні сплески цікавості до цієї постаті відбувалися у значно спокійніші й економічно кращі для країни часи.
Олівець, гумка і крейда
Костянтин Аленінський разом із засновником Burluk Room Сергієм Гуцаном кілька разів їздили до села Рябушки, що знаходиться поруч із урочищем Бурлюк. Вони ходили по хатах, розпитували людей та збирали різні речі часів митця. Звідти привезли картину, на якій зображено, як вовки нападають на повозку з візником. Цей сюжет перегукується з ексцентричною історією про діда Бурлюка, який повертався додому з Лебедина й нібито голими руками поборов двох вовків.
Тут же в Burluk Room можна побачити «шведів» — кілька років тому Костянтин Аленінський обіграв колишню назву урочища Семиротівка, яка буцімто відсилає до семи рот шведського короля Карла 12, які тут потрапили в оточення. Із різних матеріалів художник створив військових, на стіні мистецького простору представлений один з них — генерал, зроблений із розписаних дерев’яних ночв.
Серед експонатів у Burluk Room, що ще офіційно не відкрилася і працює у тестовому режимі, є корабель, з якого скидають Пушкіна і Толстого, як відсилка до скандального маніфесту «Ляпас громадському смаку», співавтором якого був Бурлюк. Тут зібрані речі часів, коли жив і творив великий футурист і які можна символічно з ним асоціювати. До прикладу, циліндр, без якого митця важко уявити, чи вінтажний мольберт. Засновник простору задоволений тим, як виглядає Burluk Room й мріє лише про оригінальну картину митця.
Наразі найдорожче із експозиції для Сергія Гуцана — це олівець, гумка і крейда, які належали художнику. Ці речі, нині бережно складені у дерев’яний шкільний пенал, він отримав від онучки Бурлюка, коли та приїжджала до Сум.
Джекпот для Сумщини
Співорганізатори артдвору на Воскресенській вважають, що Бурлюк невідомий більшості сум’ян. Про нього знають переважно фахівці й художники. Вадим Дубодєлов пов’язує це з тим, що його ім’я замовчували під час Радянського Союзу, як представника так званого буржуазного мистецтва.
Його колега Сергій Гуцан доповнює, що коли люди дізнаються про цього митця, то найбільше дивуються своєму невігластву, адже вони живуть у Сумах і не знають про постать такого масштабу. Та на думку фундаторів артдвору, винні у цьому не відвідувачі, а культурні структури, які ніяк не просувають цю тему.
— Футуризм — це дуже цікаве явище, це революціонери від мистецтва того часу. Для Сумщини Бурлюк — це джекпот, це ніби нам у руки звалилося стигле яблучко і наша задача лише гарно його подати, — впевнений Сергій Гуцан.
На думку співзасновників артдвору, для повернення імені Бурлюка Україні і конкретно Сумщині необхідно об’єднати зусилля — не лише громадських активістів, а й представників влади.
— Ми можемо багато розмовляти про те, що Бурлюк — наш, але необхідна консолідація всіх інституцій. Так, картин Бурлюка в Україні набагато менше, ніж в Росії. А їхня кількість важлива для авторитету держави у цьому питанні, — говорить Вадим Дубодєлов.
В артдворі впевнені, що треба шукати, за що можна зачепитися, аби розказати про Суми та Сумщину. І Бурлюк — із його епатажем, масштабом та величезним спадком — саме та особистість, яка може зробити наш регіон впізнаваним.
