Тут танцювали танго у травні 2022, увіковічили секс-працівницю Жоржетту та поховали Давида Бурлюка. Про те, як музей став дачею, мистецький простір — місцем, щоб зустріти старість, а «совок» — крінжем журналісти сайту Трибуна.Суми поспілкувалися зі співорганізаторами громадської організації «Артдвір на Воскресенській» Вадимом Дубодєловим і Сергієм Гуцаном.
«Шикарне місце, щоб зустріти старість»
Артдвір по вулиці Воскресенській почали облаштовувати з 2018 року, коли тут відкрилася галерея BureauArt. На той час нинішній співорганізатор двору Вадим Дубодєлов займався галереєю «Наша» у підвалі костелу Благовіщення Пресвятої Діви Марії та шукав інше приміщення, аби виставляти не лише традиційне мистецтво, а й сучасне, іноді дещо провокативне.
У костелі ми не могли, до прикладу, показувати оголену натуру, тому шукали місце, де лише ми будемо вирішувати, що саме виставляти, — говорить Вадим Дубодєлов.
Уперше простір двору по вулиці Воскресенській використали під час фестивалю «Поезія Кольорів та Відтінки Музики», на якому поети читали вірші, музиканти грали, а художники малювали свої асоціації з почутим і побаченим. Картини, які створили під час події, розмістили на одній зі стін. Згодом туди додалися мурали на честь Бурлюка і Сковороди та інші зображення й артоб’єкти.
Час від часу ми замінюємо те, що висить на стінах, — говорить Вадим Дубодєлов. — Знаковим для дворику є Бурлюк — тут і піраміда на його честь, і навіть місце його символічного поховання, адже митець заповів розвіяти свій прах над Атлантичним океаном, а ми зачерпнули звідти води і привезли сюди, тож теоретично тут є його частинка.
Поволі у дворику почали збиратися люди, які цікавляться мистецтвом, а новим етапом став переїзд сюди з іншого району міста приватного музею «Причал Одіссея». Його засновник Сергій Гуцан почав робити ремонт у майбутньому приміщенні музею в 2021 році. Хоча відкриття дещо відклалося через початок повномасштабного вторгнення, уже в квітні 2022 року тут проводили тестові екскурсії, а в травні простір офіційно відкрився.
Особливістю «Причалу Одіссея» є те, що експонатів можна торкатися — ця ідея родом із дитинства Сергія Гуцана, коли все хотілося пощупати та поміряти, але не було такої можливості. У просторі на Воскресенській це не лише не забороняють, а й стимулюють.
Сергій називає свій музей «дачним проєктом». Разом із дружиною вони вирішили, що прийшов час придбати дачу, і обрали для неї це місце у самому центрі Сум.
Для Вадима ж галерея і дворик не дача, а «шикарне місце, щоб зустріти старість». Ці два чоловіки, які знають одне одного ще з 90-х, зустрічаються тут щоранку, п’ють разом каву і думають, який проєкт зробити наступним.
Так у глухому вікні однієї зі стін артдвора розмістили фото жінки, яку видали за нібито сумську секс-працівницю Жоржетту, яка проживала в одній з цих квартир на початку минулого століття. Про персонажку вигадали цілу історію, а її портретом стало зображення однієї американської акторки. Така витівка співорганізаторів артдвора викликала чимало обговорення і критики у соціальних мережах.
Танго й велика війна
«У 2022 році в артдворику був аншлаг, — згадує Сергій Гуцан. — Ми єдині працювали навесні того року — державні музеї та галереї були закриті. Для багатьох людей прийти сюди було способом повернутися у мирне життя, згадати всі ті звичні розмови й спогади. До нас долучилася викладачка танців і люди збиралися й танцювали танго — лише уявіть, це був травень 2022 року».
Вадим Дубодєлов говорить, що дворик — ніби скелет, на який наростають м’язи. Так, коли з’явилася звукова апаратура, тут почали збиратися пограти музиканти, а по п’ятницям показують німе кіно під акомпанемент фортепіано.
За словами Вадима, у Сумах є невелика група людей, яка цікавиться культурою і ходить на відкриття виставок. Останнім часом сюди приходять військові: один із них побачив велосипед і попросив покататися по середмістю — чоловік виявився майстром спорту. Заходив і піаніст, який години півтори грав на «Україні», що стоїть у холі галереї. Один із військових виявився режисером аматорського театру і ділився з Вадимом Дубодєловим перфомансами, які він організовував у своєму рідному місті до того, як долучився до ЗСУ.
Багато з тих, кого б хотіли бачити в артдворі, пішли на війну, дехто з них загинув. Протягом останніх років тут робили виставки творів полеглих митців. Це фотовиставка Сергія Горбача з позивним «Риба», скульптора Руслана Мовчана, художника Ігоря Міняйло. Час від часу тут проводять аукціони зі зборами коштів для допомоги воїнам.
Путін за ґратами
Коли почалося повномасштабне вторгнення італійський художник TvBoy зобразив президента Росії за ґратами на своєму муралі у Барселоні. Графіті надихнуло організаторів сумського артдвору також помістити зображення Путіна за ґрати на задньому вході до ресторану, що зараз не працює. Діти, які приходили на екскурсії до «Причалу Одіссея», кидали у російського диктатора каштанами і камінням, згодом він порвався. Вадим Дубодєлов замінив зображення на нове, його зняли власники, коли ненадовго повернулися до ресторану. Потім повісили третього Путіна, якого знову побили камінням, його замінили на четвертого — цього через кілька днів хтось вирізав. П’ятого Путіна чекала така ж доля, як і попереднього, тож нині за ґратами опинився вже шостий.
Як у Сумах
Галерея BureauArt знаходиться у приміщенні, де раніше розташовувалися майстерні художників. Тепер в одному залі проходять виставки, де можна було побачити роботи Владислава Шерешевського, Бориса Єгіазаряна, Мар’яна Луніва та інших. У невеличкому холі стоїть піаніно й біокамін, тут же на проекторі показують фільми, а полички заставлені книгами — російськомовні розвернуті корінцями до стіни.
Це місце старе й затишне, хоч ми і в центрі, а тут так спокійно, — говорить Вадим Дубодєлов. — Хтось приходить і каже — дивіться, у вас тут, як у Львові, інші — як у Парижі, а я відповідаю — у нас тут, як у Сумах.
Приміщення галереї Вадим Дубодєлов придбав разом із галеристкою Римою Миленковою, говорить, що час від часу він отримує гранти, але здебільшого вкладає у простір свої збереження.
Успішні проєкти є у двох випадках: коли вони добре фінансуються, або коли за ними стоять люди, яким це подобається, — говорить Вадим. Ми однозначно робимо те, що нам подобається, тому й намагаємось це якось фінансувати. У Сергія Гуцана — своє, у мене — своє, ми доповнюємо один одного. У нас немає гонки за споживачем, прийдуть люди чи ні — ми все одно отримуємо задоволення.
Успішність виставок Вадим вимірює не в кількості людей, які прийшли на відкриття, а в тому, хто ці люди, чи хочеться їм спілкуватися і дискутувати, чи зацікавлені вони в побаченому.
Скільки коштують картини і хто їх купує
У галереї BureauArt чергуються сумські художники та їхні колеги з інших міст. Вадим Дубодєлов говорить, що під час війни співпраця з художниками з різних частин України не надто змінилися, вони як і раніше відправляють свої роботи, приїжджають на відкриття виставок і радо гуляють містом.
За словами Вадима, у Сумах важко продавати картини: люди залюбки куплять пляшку віскі за 5 тисяч гривень, вип’ють її, потім наллють туди чай і поставлять у себе в кабінеті. Купити ж картину за 5 тисяч гривень багато хто вважає надто дорогим вкладенням, хоча, за словами галериста, нормальна картина не може коштувати дешевше. Буває й таке, що люди хочуть прикрасити інтер’єр, але не готові купити полотно, яке коштує, як один з предметів меблів.
Вадим Дубодєлов говорить, що на вартість артоб’єктів вплинули й благодійні аукціони, коли цінні експонати можуть продаватися за порівняно невеликі кошти. Серед таких лотів згадує картину охтирського художника Сергія Степанова, яка постраждала під час обстрілу — у ній залишився отвір від російського снаряду.
На мистецький ринок впливає й те, що люди, які заробляють певні кошти, часто не живуть в одному місці, а постійно переїжджають й орендують квартири. Тому їм не треба обставляти своє помешкання на довгий час, якщо і мають вдома картину, то одну — як сувенір. Або ж ставлять улюблений твір на заставку телефону.
Серед покупців мистецтва у Сумах Вадим Дубодєлов виділяє дві категорії — людей, які вже давно створюють свої колекції і постійно вишукують нові твори, та тих, хто заробляє більше середнього і вважає, що їм треба мати кілька картин вдома для інтер’єру. Також доволі часто артоб’єкти купують на подарунки.
Галерист вважає, що тон у зацікавленості мистецтвом мають задавати лідери думок, представники влади та бізнесу.
Поки що у багатьох людей не вкладається в голові, як можна витрачати стільки коштів на мистецтво, але є певний прогрес, — говорить Вадим Дубодєлов. — Так у галереї «Наша» в ТЦ «Мануфактура» ми продаємо приблизно дві картини на місяць і вже маємо постійних покупців.
За словами галериста, місцевому художнику важко прожити лише продажем власних творів, якщо він не продає їх за кордон. Адже продати картину у Сумах навіть за 20 тисяч гривень — це рідкість. Тому Вадим помічає, як місцеві художники переїжджають до Харкова, Києва та Львова, де у них більше шансів для розвитку та пошуку фінансування.
Із кісткою мамонта на плечі
Сергій Гуцан називає «Причал Одіссея» антимузеєм — тут не робиться те, до чого звикли у класичних музеях.
«У мене відсутня хронологія, експонати не розставлені за часом зліва направо, бо це стомлює, — говорить Сергій. — Коли відвідувачу розповідають від мамонта і до Київської Русі, то він кілька разів позіхне і подумає, де вихід. Також у мене можна чіпати експонати — бери кісту мамонта, клади на плече і ходи з нею хоч цілий день».
Засновник музею каже, що його головна мета — зробити історію цікавою, для цього й придумує різні форми та «фішечки». Найкращий комплімент для нього почути, як люди, спускаючись сходами після екскурсії, говорять «я не думав, що історія — це так класно».
Топові експонати «Причалу Одіссея» — це кістка мамонта, трипільська кераміка та стародавні сумські прикраси — верижиці. Сергій Гуцан говорить, що музей достатньо укомплектований, тому він дарував експонати більше, ніж 30 іншим музеям України.
Я розумію, що у мене багато експонатів, їх всі важко показати, а просто так накопичувати — немає сенсу, — говорить Сергій. — У мене є база, тому тепер хочеться все це розсмакувати і насолодитися. Тож справа не в кількості, а в майстерності все це подати.
Біля входу до «Причалу Одіссея» висить панно із гільз, яке музею подарували військові. Також дітям після екскурсій роздають гільзи-свистюльки, Сергій Гуцан говорить, що якщо сум’яни чують, як у середмісті хтось свистить — це його маленькі відвідувачі.
Лише під час повітряної тривоги
Нещодавно в одному з підвалів артдвору закінчили облаштування укриття «SOVOK-крінж». До цього сховища тут не було і, коли починалася повітряна тривога, людям, які перебували на екскурсіях, було ніде сховатися.
Коли я знайшов цей підвал, він був настільки засмічений, що може ніхто й не підозрював, що він там є, — говорить Сергій Гуцан. — Приміщення складалося з 12 невеликих комірок, де люди зберігали консервацію, картоплю і всякий мотлох, але власники вже давно померли або виїхали. Років тридцять там нікого не було: коли я вигрібав це все, то виніс триста банок консервації.
У приміщенні пофарбували стіни і розставили експонати, пов’язані з радянським минулим. Частину артефактів, як то пляшки від горілки, знайшли під час прибирання підвалу. Тож тепер тут є картини, зошити, книги, предмети побуту та інші речі, які підходять під концепцію «SOVOK-крінж».
«Назвою ми говоримо про радянське минуле з гумором, — говорить Сергій Гуцан. — Я не хочу сильно поповнювати колекцію, щоб це не стало складом радянської спадщини, хочу творче це обігравати».
Так, Сергій планує розставити скрізь годинники, аби люди, дивлячись на експонати, думали про час, який спливає. Він показує нам лопату і говорить — «це і є SOVOK-крінж, коли якийсь непотріб намагалися видати за функціонал».
Творче укриття передбачене для відвідувачів артдвору і працює лише під час повітряної тривоги.
***
«У вас часом немає знайомих піаністів?, — запитує Вадим Дубодєлов. — А то у нас ввечері німий фільм, а грати нікому, прийдеться мені — граю я не професійно, але в мене є капелюх, як у Елтона Джона».
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
