Історія сумської волонтерки, яка шиє одяг та спорядження для військових.
На рожевій куртці Жанни Чупини — шеврон із написом «Кучерявий волонтер». Вже десять років вона підтримує військових.
Волонтерський шлях жінки розпочався у 2016 році. Тоді вона допомагала переселенцям із Донеччини та Луганщини, які переїхали до Сум, а згодом долучилася до осередку «Сумський бабський батальйон — ТИЛ».
«Коли я почала свою волонтерську діяльність, мій чоловік служив в АТО. Ми з ним спілкувалися про потреби військових і разом із дівчатами з осередку почали їх закривати. Переважно я плела маскувальні сітки, також робила окопні свічки», — згадує.
23 лютого 2022 року Жанна також плела сітку. А вже наступного дня, після початку повномасштабного вторгнення, повернулася до осередку, щоб продовжити роботу.
***
О четвертій ранку родину Жанни розбудив дзвінок. Знайомий прикордонник повідомив, що російські військові почали обстрілювати територію Сумщини. 24 лютого 2022 року жінка не відчувала паніки.
«Для мене війна вже тривала. Тривожні валізки були зібрані давно. Чоловік одягнувся й поїхав, я обдзвонила рідних і пояснила дітям алгоритм дій, якщо з нами не буде зв’язку та що робити у разі обстрілів. Старшій доньці тоді було 17. Потім пішла до волонтерського центру».
Перед виходом з дому вона знову проговорювала з дітьми, де лежать документи, що потрібно взяти з собою, куди йти у разі небезпеки. У родині визначили кодове слово на випадок дзвінків із чужих номерів і домовилися, як діяти, якщо вона не повернеться додому.
«Якщо мене немає вдома і я не приходжу — діти мають діяти за планом. У кожного був зібраний рюкзак із необхідним, вони знали, що треба закрити квартиру і піти до визначеної нами людини. Бо я волонтерка, тато військовий — ми розуміли, що може статися що завгодно».
Одного вечора вона повернулася додому й побачила на столі коротку записку: «Був вдома. Люблю вас». Так у перші тижні оборони Сум чоловік тримав звʼязок з сімʼєю. Жанна лишала записку у відповідь.
***
До повномасштабної війни Жанна працювала в ательє. Жінка шила та ремонтувала одяг на замовлення. Навесні 2022-го кількість запитів на ремонт і пошив військового одягу та спорядження зросла, і вона вирішила застосувати свій досвід для допомоги військовим.
«Я шила мережива, суконьки, а тут мені приносять бронік. Я не розуміла, як його ремонтувати, як зібрати», — пригадує Жанна.
Жінка почала працювати над підшивом і ремонтом форми, пошиттям підсумків, чохлів, евакуаційних строп, а також адаптивного одягу для поранених. Пошив військового одягу вимагав нових знань і навичок. Жанна вчилася, переглядаючи відео, фото та спілкуючись із самими військовими.
«Треба знати кожний стібок і шити так, щоб було зручно і функціонально. Дуже багато нюансів виявляється вже з носкою, і щоразу ти вдосконалюєш виріб. Наступного разу він стає ще кращим. Адаптивний одяг, наприклад, інколи шиють не зовсім правильно. Зазвичай в одязі на липучці мʼякенька частина знаходиться знизу, а колюча — зверху. У адаптивному має бути навпаки, бо інакше колюча частина зверху торкається тіла і приносить дискомфорт пораненому».
У 2024 році Жанна ініціювала відкриття ательє волонтерів. У приміщенні знайомих вона разом із трьома волонтерками шила та ремонтувала одяг. Жінки також встановили пральну машинку, аби військові могли попрати свої речі.
«Коли військовий приносив свій одяг, після прання я його оглядала і могла підшити щось або ж дати одяг взамін і запропонувати відремонтувати».
Близько півроку ательє давало військовим змогу безоплатно ремонтувати та шити одяг і спорядження. Згодом його довелося закрити: для підтримки ініціативи бракувало ресурсів.
«На власних донатах важко було підтримувати ательє — оренду треба платити, комунальні послуги сплачувати. Тому, на жаль, довелося закрити», — пояснює Жанна.
***
Після закриття ательє Жанна організувала роботу в індивідуальному форматі. У часи відключень світла їй довелося адаптувати свій волонтерський графік. Вдень, поки світла немає, вона займається викройкою нових виробів, а ввечері виготовлює розпалювачі.
«Коли увечері немає світла, то я не можу кроїти та шити, тож я почала робити розпалювачі з ватних дисків та парафіну. Бо я не можу сидіти просто так і нічого не робити».
Архівні фото Жанни Чупини
Під час відключень жінка також розписує пошитий одяг для військових. Жанна відкриває галерею у телефоні зі своїми виробами. «Зроблено під час війни на Сумщині» написано на термокофтах, які жінка вже передала захисникам.
«Це я передавала хлопцям, які захищали нашу Сумщину, а зараз вже на іншому напрямку. Вони дуже вдячні, написали мені, що з теплом згадують Сумщину і їм дуже приємно носити ці термушки, знаючи, що їх шили тут».
Волонтерка додає художніх деталей в адаптивний одяг, який поранені військові надягають під час реабілітації. Кожен свій виріб жінка продумує до дрібниць. Один із таких — адаптивна кофта для пораненого військового медика.
«Я написала на спині його позивний великими літерами, а у середині вписала дрібним шрифтом слова пісні «Staying Alive», який вважається гімном серцево-легеневої реанімації. У цього хлопця поранення руки, тож на рукаві правої руки я обшила блискавку червоним — це символ, що кров у його венах червона і він живий. Мій котик також долучився до цього творчого процесу, залишив слід фарби своїми лапками, але медику це навпаки сподобалося», — посміхається Жанна.
Для неї важливо, аби її одяг приносив військовим, які проходять реабілітацію, комфорт та піднімав настрій.
Архівні фото Жанни Чупини
У планах Жанни розширити діяльність, щоб підтримувати військових після поранень. Разом зі своєю подругою вона мріє створити ініціативу «Рота відновлення» — команду, яка надаватиме пораненим доглядові процедури.
«Хлопці, які отримали поранення і прибувають до госпіталя, заслуговують виглядати так, щоб їм було комфортно себе почувати. Тому ми хотіли б, щоб вони могли підстригтися, зробити манікюр та педікюр, отримати масаж. «Рота відновлення» приїжджатиме до них і надаватиме всі ці послуги, щоб поранені відчували турботу».
***
«Мене мотивує те, що якщо я складу лапки — хлопцям теж стане важко. А коли всім стане важко — то замість нашого прапору висітиме триколор», — говорить Жанна.
За чотири роки повномасштабного вторгнення відкрити збір, аби зібрати кошти на потреби ЗСУ, жінці стало морально важче. Тому вона шукає допомогу переважно серед своїх однодумців.
«Це прикро, але я бачу, що збори переважно підтримують ті, хто або має рідних на фронті, або хто теж волонтерить. Але ж ця війна стосується кожного. Якщо ви так не думаєте, то зазирніть у свій паспорт. Волонтерські осередки пустують — бракує рук на сітки. Якщо немає можливості підтримувати збори, можна прийти і допомогти фізично, можна багато придумати ініціатив. Хто хоче — шукає спосіб, хто не хоче — шукає причину».
