Ірина* зустріла велику війну в Сумах. За кілька років до повномасштабного вторгнення її перевезли сюди доньки.
До цього Ірина з чоловіком жили в маленькому селі на Сумщині, мали хату та господарство.
Чоловік помер, а вже після його похоронів, дорослі діти забрали матір до обласного центру.
Рік тому, коли жінці було 45 років, у неї діагностували мультирезистентний туберкульоз — форму хвороби, що є стійкою, тобто не лікується низкою антибіотиків.
Шлях до одужання жінки — це кілька місяців діагностики та дев’ять місяців лікування, щоб сьогодні остаточно сказати, що вона здорова.
Ірина розповідає: коли почалася велика війна, діти з онуками змогли евакуюватися з Сум. Вона ж залишилася. Тоді обласний центр був блокованим, на околицях ішли бої. Жінка хвилювалася і за евакуйованих рідних, і за своє життя в оточеному місті.
Навесні 2022 року, коли російську армію вигнали за межі області, Ірина проходила огляд щодо давнього хронічного захворювання.
Я зробила планову флюорографію, і лікарі побачили затемнення зверху однієї з легень. До цього, як мені здавалося, жодних симптомів туберкульозу не було.
Проте, жінка згадує, мала легкий кашель, який пояснювала курінням, відкашлювала мокротиння, що теж пов’язувала з супутніми захворюваннями — жінка має проблеми з застоянням слизу в легенях.
Тричі Ірина здавала мокроту на аналізи, загальні обстеження ж тривали кілька місяців. Уже влітку 2022 року діагноз підтвердився — мультирезистентна форма туберкульозу.
«У мене сталася істерика, коли я почула остаточний діагноз. Ускладнена форма туберкульозу — це земля з-під ніг, — ділиться Ірина. — Я була в місті абсолютно одна, без рідних і близьких, і так постійно стресувала та нервувала. До того ж не знала, чи не заразила когось із сім’ї».
Першими жінку підтримали лікарі — переконали, що все лікується й потрібно чимшвидше починати прийом медикаментів. Потім — соціальна працівниця Марина, яка щоденно приносила Ірині препарати та контролювала їх прийом.
«Ніхто з лікарів не сказав точно, звідки в мене взялася хвороба. Проте, кілька років тому в мого родича виявили туберкульоз, і я була контактною особою. Тоді регулярні обстеження не показували захворювання».
Ірина розповідає, що її організм добре сприйняв лікування, попри те, що воно було довгим — близько дев’яти місяців прийому антибіотиків. Побічних реакцій на пігулки жінка не помічала.
«Я чітко дотримувалася схеми лікування, і дуже боялася, щоб у зв’язку з війною не було переривання. На щастя, препарати завжди були, також завжди вдавалося вчасно здавати контрольні аналізи, навіть коли були перебої з електрикою, жодних проблем із лікарнею не виникало», — ділиться Ірина.
Усі першочергові та контрольні обстеження, а також повну схему медикаментів та соціальний супровід жінка отримала безплатно.
Коли почали вимикати світло, Ірина купила додому гірлянди на батарейках. Розповідає, у квартирі має газове опалення, колонку для нагрівання води та газову плиту для готування їжі. Збалансоване харчування — надзвичайно важливе під час лікування туберкульозу, щоб підтримувати норму калорій в організмі та підтримувати імунітет. Щомісяця жінка безплатно отримувала продуктові набори, які їй доставляла соціальна працівниця, як мотивацію не переривати лікування.
Я нікому не розповідала про туберкульоз, знала лише родина. З друзями спілкувалася лише телефоном, не ходила в гості й не запрошувала до себе. Попри те, що я знала — в мене закрита форма, я боялася передати хворобу.
Ірина говорить, що після контрольного аналізу, який підтвердив повне одужання, вона почувалася дуже окрилено.
«Зараз я почуваюся здоровою, стан повністю нормалізувався. Слава Богу, мої рідні та друзі теж здорові. Дуже вдячна лікарям, які підтримали й змотивували лікуватися та не опускати руки».
***
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Пацієнти про наслідки війни та лікування під російськими обстрілами» за підтримки громадської організації «Інститут масової інформації» та за підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.
*Ім’я змінене на прохання героїні матеріалу.
