— Я просто сиділа на дивані і дивилася на розбите скло. Усе, що я тоді хотіла, це щоб мене ніхто не чіпав, — так Вікторія Грищенко згадує один із днів у листопаді 2024 року, коли поруч з її будинком «прилетіло».
Обстріл стався о 5 ранку, у квартирі вибило вікна і кілька годин після цього жінка знаходилася у ступорі. Їй здавалося, ніби все це відбувалося не з нею – це був стан дисоціації. Говорить, ще кілька років тому вона навіть не знала такого слова. Завдяки психологічним тренінгам, які Вікторія організовує як координаторка сумського осередку Центру готовності цивільних, самоосвіті та власній терапії вона стала краще розуміти себе і те, як взаємодіяти з людьми у стресі.
Ми поговорили з Вікторією Грищенко, психологинею Мариною Душиною та учасниками тренінгів про те, як змінювалися психологічні запити сум’ян протягом повномасштабного вторгнення, за якими навичками вони приходять на навчання та які актуальні виклики для ментального здоров’я бачать у майбутньому.
40 тренінгів за 2,5 роки
Сумський осередок ЦГЦ створили у вересні 2023 року. Уже наступного місяця тут провели тренінг із першої психологічної допомоги в умовах стресу. За словами Вікторії Грищенко, при виборі теми спиралися на власні відчуття, адже якоїсь інформації про запити людей тоді ще не було. На занятті учасники навчалися технікам дихання, основам медитації та майндфулнес. Згодом завдяки формі зворотного зв’язку люди почали залишати побажання щодо тем, у яких вони зацікавлені.
Через кілька місяців в осередок почали запрошувати лікарку-психіатриню, яка розповідала про роботу мозку та різні техніки в терапії, у тому числі й про медикаментозне лікування. Вікторія Грищенко згадує, що раніше вона стикалася зі стигматизацією і деяких психологічних станів, і прийому антидепресантів. Тож такі навчання насамперед мали показати людям, як виглядає лікар, як проходить сеанс і в яких ситуаціях достатньо звернутися до психолога, а коли краще шукати психотерапевта чи психіатра.
Протягом 2024 року на заняттях простими словами говорили про психосоматику, тривожність, агресію, стереотипи про терапію, розлади харчової поведінки, залежності.
У 2025 році до ЦГЦ почали звертатися з новим запитом – налагодження спілкування з дітьми. Вікторія Грищенко вважає, що за цей час сум’яни вже дещо адаптувалися до умов війни, почали справлятися зі стресом і тому звернули увагу на це питання. Загалом за цей час вдалося провести 40 психологічних тренінгів. До Вікторії неодноразово підходили учасники й ділилися тим, що ці заняття підштовхнули їх піти у терапію, аби вирішити свої проблеми.
Прийняти цю жорстоку реальність
Як волонтерка благодійного фонду «Жито. Сіємо добро» Вікторія Грищенко виїжджає допомагати сум’янам після обстрілів.
— Я перестала говорити людям, що все буде добре. Також не варто казати «я вас розумію», — ділиться Вікторія.
На місцях прильотів вона зустрічає людей в стані, у якому вже була сама. Люди можуть не відчувати холоду, забувати попити, поїсти чи сходити в туалет. Вікторія радить не нав’язувати свою допомогу і не «творити добро». Часто достатньо сказати, що ви будете на зв’язку і допоможете за потреби. Можна зробити щось просте: вигуляти собаку чи запропонувати обійняти.
За словами Вікторії, у 2026 році з’явилися запити на нові теми тренінгів. Серед них питання стосунків у парі.
— Я думаю, що люди у Сумах вже прийняли цю жорстоку реальність. Вони навчилися виживати і тепер хочуть просто жити в тих умовах, які є, – говорить Вікторія.
Цьогоріч планують знайти спеціаліста, який працює з військовими і ветеранами, аби він фахово навчав цивільних, як правильно комунікувати та краще розуміти захисників та захисниць.
Шукати джерела життя
Одна із тренерок, клінічна психологиня і психоаналітикиня Марина Душина, говорить, що в її практиці запити людей після початку повномасштабного вторгнення кардинально не змінилися. Як і раніше, люди приходять, аби попрацювати над вирішенням міжособистісних проблем, пошуком себе і свого місця у житті. Водночас, значно збільшилися запити щодо втрати сенсу, роботи із горем та скорботою.
Якщо ж говорити про актуальні потреби сум’ян, то на думку фахівчині, це залежить від багатьох аспектів – віку, соціального та сімейного стану, професії, тощо.
Так, працюючи з підлітками, важливо піднімати питання про пошук своєї ідентичності, місця в соціумі, страху дорослішання і визначення життєвих орієнтирів. Для сімей військових – питання як жити у невизначеності, у страху втрати, як витримати, коли від тебе відвернулися друзі. Для ВПО – питання інтеграції і опрацювання міграційної травми. Для військових – робота з травматичним досвідом війни, ампутаціями, проблемами соціалізації.
Марина Душина вважає, що масштаб проблем у прифронтовому місті великий, тому не може бути короткої відповіді про те, які саме питання є актуальними.
— Для мене, як для психоаналітикині, сьогодні виходить на перший план тотальне виснаження нервової системи і психологічного ресурсу. Це стосується не лише Сум, а всієї країни. Люди шукають різні стратегії подолання цього, але, на жаль, не всі знаходять конструктивні рішення, здебільшого переважають деструктивні. Як от вживання алкоголю, наркотичних речовин, азартні ігри, ризикована поведінка, прояви агресії і ненависті як щодо близьких, так і незнайомих людей, слабка психологічна опірність пропаганді ворога через брак внутрішніх опор, – говорить Марина.
На її думку, важко спрогнозувати щось на майбутнє, адже психіка кожної окремої людини унікальна і залежить від багатьох змінних. На неї можуть вплинути хід війни, сімейний стан, наявність підтримки, фінансовий стан.
Стверджувати впевнено психологиня може лише те, що виснажень і втоми буде більше, тому вже зараз треба піклуватися про фізичне і ментальне здоров’я, шукати джерела життя і працювати з агресією.
Навички, які використовують щодня
Сум’янин Іван відвідав кілька тренінгів, які були спрямовані на підтримку ментального здоров’я. Їхні теми стосувалися першої психологічної допомоги, проявів дратівливості та агресії, тривожністю та психосоматичними проблемами.
Він зазначає, що після навчання його попередні знання стали більш структурованими.
— Поради стосовно подолання та проживання тривоги, які я почув на тренінгах ЦГЦ, я використовую майже щодня. Адже, стрес і тривога стали невід’ємною частиною нашого життя. Особливо корисними для мене були різноманітні техніки короткострокового нівелювання стресових факторів, наприклад, дихальні техніки, – розповідає Іван.
На його думку, наразі у Сумах особливо актуальні тренінги, що спрямовані на надання людям практичних навичок подолання гострого стресу в моменті.
Діяти усвідомлено
Ще одна учасниця тренінгів Олена зазначає, що на навчанні, присвяченому тривожності, мала кілька відкриттів. Це допомогло їй не лише краще зрозуміти, як співіснувати зі своєю тривожністю і опановувати себе в моменти, коли вона бере гору, а і більш поблажливо ставитись до тривожності інших людей.
Тренінг про першу психологічну допомогу під час обстрілів допоміг Олені зрозуміти і проаналізувати свою поведінку в таких ситуаціях. Вона змогла усвідомленіше діяти під час наступних прильотів, заспокоїти і підтримати людей поруч.
— Тепер я розумію і стримую свої перші реакції, тобто бігти, бути занадто активною, натомість намагаюсь зупинитись, «увімкнути голову» і не піддаватись загальній паніці, не діяти надто хаотично,- ділиться Олена.
Вона вважає, що варто провести тренінги на тему взаємодії цивільних із військовими та їхньої підтримки, контузії та її наслідків, а також ПТСР і допомоги при ньому. Також Олену цікавить, як поводитися під час стрілянини чи терактів на вулиці й у приміщенні, а також у разі потрапляння в заручники.
***
За час повномасштабного вторгнення Вікторія Грищенко пройшла шлях від панічних атак і нерозуміння свого стану до усвідомлення того, як жити, працювати й допомагати іншим. Вона вважає, що сьогодні особливо важливо не замовчувати проблеми з ментальним здоров’ям і не соромитися звертатися по допомогу до спеціалістів.
— Психологічна підтримка — це не слабкість, а прояв турботи про себе та свою якість життя. Кожен із нас переживає непрості часи і професійна допомога може стати важливим кроком до відновлення внутрішнього балансу, – впевнена Вікторія.
Для неї піклування про власний психічний стан стало і внеском у майбутнє країни. Тому вона ділиться своїм досвідом, аби надихнути й інших проявити турботу до себе, вчитися не лише виживати, а жити.
