“Цим займається кожна третя, розумієш? Просто у когось п’ять постійних клієнтів, у когось десять, а в когось – один, але за гроші”. Іра швидко перебирає руками волосся і на кожне своє слово стверджувально киває головою. Блондинка з зеленими очима, в джинсах і сірій кофті. Без панчохів у сітку, без боа з пір’ям чи леопардової шуби.
Перший Ірин клієнт прийшов з трояндами. Ще з одним стала друзями. Ірі двадцять сім років, вона секс-працівниця. А ще – дружина і вже вісім років як мама сина. Для Трибуни вона розповіла про секс-індустрію, психологію клієнтів і легалізацію секс-роботи.
Ми з сином жили в орендованій квартирі, грошей постійно не вистачало, а допомоги не було звідки чекати. Я створила “ліві” анкети в соціальних мережах, додала пару оголених фотографій, написала свої параметри. Нічого не вигадувала і голівудською зіркою себе не виставляла. Один із моїх перших клієнтів приїхав з трояндами. Можеш собі це уявити? Ми, до речі, й досі спілкуємося.
Секс-індустрія, за словами дівчини, вже давно перейшла з вулиць і трас в соціальні мережі. Проте, на відчуття захищеності працівників і працівниць це майже не вплинуло. Для Іри інтернет дав можливість обирати й перевіряти клієнтів, але покладатися вона може лише на “свого внутрішнього психолога”.
Доки ми говоримо, Ірі на мобілку одне за одним йдуть повідомлення. Вона за три секунди визначає кому варто відповідати, а кого ігнорувати.
На етапі переписки важливо зрозуміти хто перед тобою – зівака, якому просто цікаво дізнатися ціни, потенційний клієнт чи збоченець. Останніх дуже багато. З цікавого чи незвичайного – фетишисти, сімейні пари або дівчата, які хочуть спробувати секс з дівчиною. Але приймати такі замовлення я не готова.
Задоволення з клієнтами Іра не отримує. Навпаки, все робить автоматично, з думкою, що за кілька хвилин у неї в гаманці буде нова купюра. “Від 500 до 1000 гривень за одну годину. Я приходжу, швидко відпрацьовую і йду. Розумієш, у мене росте дитина, мені втрачати нічого. Якби я була одна – без питань”.
Інколи з клієнтами зав’язуються дружні стосунки. Вони починають знайомити з компанією, кликати на шашлики, привозити суші, водити в кафе та більярд. “Я свідомо йду на роботу, тож більярд і суші мені не потрібні. Мені потрібно відпрацювати час, забрати гроші та повернутися додому. Я не відпочиваю, я роблю вигляд. При цьому кожен отримує те, що хоче”.
Є думка, що пишуть лише (або в основному) іноземці. Проте, це стереотип. “Ходять гарні, щасливо одружені чоловіки, яким потрібна конфіденційність. Не цнотливі, затюкані хлопчики, старі діди або іноземці”.
Бути психологом потрібно не тільки на етапі переписки. Багатьом клієнтам потрібен не лише секс. Більше того, інколи до нього навіть не доходить.
“Був один хлопчик з Києва. Зустрілися, випили, почали говорити. Так і просиділи увесь час. Поклав гроші, каже, дякую, що вислухала. І пішов”.
А ще пишуть і просять особистих порад про те, як поводитися з жінками, що подобається чоловікам у ліжку, що нормально, а що соромно робити в сексі. Ставлять багато інтимно-фантазійних питань, надсилають свої фото. “Все залежить від віку клієнтів – молоді хлопці більше впевнені в собі та хочуть суто фізичної близькості. Якщо це людина старшого віку, то вона шукає і співбесідника, і сексуального партнера. Коли я веду переписку або спілкуюся з клієнтом, то я нічого не відчуваю, мені не цікаво”.
Попри те, що анкети в соцмережах переповнені повідомленнями, за чотири роки роботи в секс-індустрії у Іри все рідше з’являються нові клієнти. Уже не хочеться ризикувати, а в мобілці є сім-вісім номерів, які можна набрати, і в кишені лежатимуть гроші.
Коли я запитую, чи не було в неї бажання залишити секс-індустрію та знайти іншу роботу, Іра говорить, що “толку від цього мало, та і сенсу немає”, тож працюватиме доти, доки буде можливість.
Я вже нічого не боюся. Хоча ні, боюся, що дізнається чоловік. Зрада – це про щось моральне. А я йому не зраджую. Я ж не закохуюсь і не відкриваю нікому душу. Це робота, на якій я стараюсь для сім’ї. Я люблю свого чоловіка, я люблю свою дитину і відокремлюю їх від своєї діяльності.
На питання, чи потрібно легалізувати секс-роботу Іра відповідає стверджувально. Говорить, що секс-індустрія, як і всі інші, має бути безпечною. “Якби секс-роботу легалізували, то дівчата відчували б себе захищеними. Могли б спокійно здавати аналізи, консультуватися з лікарями, не боятися поліцейських. Секс-працівниці були та будуть, просто не кожна про це відкрито говорить. Але допомагати треба всім”.
***
Загалом, за результатами оцінки чисельності серед ключових груп, яку провів Альянс громадського здоров’я, у 2016 році в Україні кількість працівників і працівниць секс-індустрії становила 80 100 осіб. У Сумській області – 1600 секс-працівників.
Сумська обласна громадська організація “Клуб “Шанс” у рамках соціального замовлення від ДУ “Сумський обласний Центр Громадського здоров’я” надає соціальні послуги секс-працівникам. На базі громадської організації вони можуть безкоштовно та анонімно пройти тестування на ВІЛ, отримати засоби особистого захисту, проконсультуватися з психологом і юристом.
Адреса, громадської організації, куди можуть звернутися працівники комерційного сексу – місто Суми, провулок Інститутський, 1/1. Стаціонарний телефон – 77-50-07.
