Як Лариса Захарченко спостерігає за пташками у Сумах.
Лариса натискає кнопку затвора — її фотоапарат фокусується на птахах, що плавають в озері Чеха.
«Це широконіски — перелітні пташки. Цієї весни я бачу їх вперше», — розповідає жінка. Вже пʼять років вона спостерігає за сумськими пернатими.
Годівничка біля дому
Бьордвотчинг у житті Лариси Захарченко почався з годівнички поблизу її домівки. Узимку 2021 року вона разом з чоловіком почала наповнювати пусту годівничку, зроблену з пластикової пляшки, яка довгий час висіла на одному з дерев. Подружжя почало спостерігати за пташками, які прилітали у їхній двір.
«Якось я побачила незвичну для мене пташку. Вона була така сіренька, з чорним «капелюшком» на голові. Мені стало цікаво, і я встановила спеціальний додаток, який визначає пташку за її співом. Так я дізналася, що це прилетіла гаїчка болотяна».
З настанням весни Лариса почала прогулюватися містом і за допомогою додатку в телефоні дізнаватися, які пташки проживають у Сумах. Згодом жінка завела блокнот, де фіксувала свої спостереження, та дістала фотоапарат, який довго лежав без діла у шухляді.
«Я мала старенький фотоапарат «зумер» — він гарно приближав, тож почала фотографувати. Мене шокувало, скільки виявляється птахів у нашому місті. До цього я знала лише синичку, горобця, лебедя, качку».
Перші лайфери та ідеальний кадр
Лайферами бьордвотчери називають пташок, яких зустріли уперше. Термін походить від фрази “life bird” — птаха на все життя, бо вважається, перше враження від побаченого виду запам’ятовується назавжди. Першою пташкою на все життя для Лариси стала крутиголовка звичайна, яку вона зустріла поблизу річки Псел.
«Це така пташка цікава — якщо її налякати, вона рухає головою як змія. У неї такий захисний механізм».
Інколи доводиться довго чекати, щоб пташка потрапила в обʼєктив. Та часом бувають кадри, які вдалося зловити випадково. Так поблизу Блакитних озер Лариса зустріла ще одного свого лайфера — синьошийку.
«Я до цієї зустрічі вже рік спостерігала за птахами. Синьошийку я побачила якось в інтернеті і подумала, що у нас таку точно не зустріти. Та одного разу все ж пощастило. Вона тоді ідеально сиділа на гілочці, освітлена сонцем. Я, мабуть, хвилин десять не дихала, щоб її сфотографувати».
Місто стало цікавішим
Світлин з лайферами у Лариси ставало дедалі більше. Та окрім нових пташок, вона відкрила для себе багато інших спостережень. Із пошуком крилатих у бьордвотчерки розвивалася увага, і все частіше вона почала помічати навколо квіти та дерева, які раніше ніколи не бачила. Жінка відкрила для себе й нові місця в Сумах.
«Якби не моє хобі, я б по місту так часто не подорожувала і не зустріла стільки нових місць».
Фотографування птахів для Лариси — це спосіб відновлення. У стані постійного фонового стресу це дає відчуття спокою й внутрішньої свободи, допомагає впорядкувати думки.
«Бьордвотчинг тримає мою менталку. Я б ніколи не подумала, що це так затягує. Ти постійно дізнаєшся щось нове про пташок, спостерігаєш, як вони взаємодіють — ти відкриваєш для себе цілий новий світ».
Місце сили
З часом у соцмережах Лариса почала шукати інших місцевих бьордвотчерів. Так вона познайомилася з Валентиною. Вперше майбутні подруги зустрілися на озері Чеха, де спостерігали за лебедями. Згодом Лариса та Валентина почали зустрічатися після роботи та на вихідних, аби поспостерігати за сумськими пташками. Жінки влаштовували піші прогулянки Сумами та передмістям. Їхні маршрути часто сягали 20 кілометрів.
«Ми любимо походити — ми вже усі вулички міста знаємо. Часто доходили до сел навколо Сум, були у Садах, Токарях. Така прогулянка займала цілий день — ми зустрічалися зранку і додому поверталися увечері».
Згодом сумські бьордвотчерки віднайшли й улюблене місце у Сумах для спостережень за пташками. Поблизу Блакитних озер Лариса зі своєю подругою віднайшли локацію, де зустріли багато різних птахів.
«Ми цю локацію називаємо місцем сили. Там є луг, багато різнотравʼя, поруч кілька озерець, тож в можна зустріти як лісових, так і водних птахів. Ми, напевно, там всіх основних лайферів там зустріли».
Через безпекову ситуацію нині Лариса та Валентина цю місцину не можуть відвідувати. За спостереженнями жінок, через інтенсивність атак безпілотників та гучних звуків кількість птахів на їхній улюбленій локації теж почала зменшуватися.
Птахи і війна
Під час спостережень за пташками Лариса потрапляла під російські атаки. Коли місто опиняється під обстрілами — жінка шукає, куди можна сховатися. Різкі та гучні звуки змушують шукати безпеку і пташок. Вони реагують на війну по-різному — деякі з них завмирають, інші ховаються або взлітають у небо зграями. За словами Лариси, вночі, коли місто найчастіше атакують безпілотниками, птахи більш вразливі.
«Вони лякаються, можуть вилітити зі свого сховища, можуть травмуватися або загинути. Так після одного з прильотів нещодавно у місті знайшли дятла строкатого, він загинув через атаку».
Коли Лариса тримає фотоапарат у руках під час своїх прогулянок, до неї часто підходять містяни та питають, що саме вона фіксує на свою камеру. Аби зменшити кількість пильних поглядів, жінка обирає локації для спостережень, де небагато забудов і людей.
«Такий зараз час, що люди на фотоапарат реагують не дуже, тому, щоб зберегти свої нерви та спокій інших людей, я часто обираю парк або озеро. Тут менше питань, коли дістаєш камеру».
Раніше Лариса також часто спостерігала за птахами під час обідніх перерв біля Сумського державного університету, де вона працює. Нині робота жінки дистанційна, тож вона буває там рідше.
«Біля СумДУ теж дуже багато пташок. У ліску неподалік університету можна було почути цілі концерти. Та зараз, мабуть, їх дещо менше, бо птахи, коли часто чують вибухи, відлітають у більш тихі місця — їм важче гніздитися там, де гучно».
30 різних пташок
Озеро Чеха для Лариси стало одним із основних місць спостережень за птахами. Жінка припускає, що останнім часом сюди почало прилітати більше пернатих із гучніших районів міста.
«Тут зараз можна нарахувати більше 30 різних видів пташок, із них багато перелітних. Раніше більше було на Блакитних озерах, але зараз там гучніше, тому більшість зупиняється на озері Чеха».
Спостерігати за птахами приходять не лише сумські бьордвотчери, а й місцеві жителі, які часто підгодовують тварин. Лариса не раз спостерігала, як люди приносили буханки хліба для лебедів та качок.
«Птахів, особливо водоплавних, не можна годувати хлібом взагалі. Це шкодить їхньому здоровʼю. Краще годувати зерном, рибою, овочами. Але варто і зважати на доцільність таких підгодівель. Наприклад, зараз пташки можуть самі собі знайти їжу. Їх варто годувати, коли в них немає такого доступу — коли замерзає вода та земля».
Повзик та годівнички на сумських вікнах
Серед міських птахів улюбленим для Лариси є повзик звичайний. Його можна зустріти у сумських парках біля дерев.
«Цю пташку легко зустріти — він класно позує на камеру, не боїться людей. Повзик цікавий тим, що може вниз головою спускатися по дереву, на відміну від інших пташок».
Повзика можна зустріти і взимку — він часто прилітає на сумські годівнички, яких з роками більшає на вікнах місцевих мешканців.
«З року в рік я помічаю, що годівничок на моєму будинку більшає. Люди також хочуть спостерігати за пташками, мабуть, тому що це приносить розслаблення».
Птахи повертаються
Лариса показує світлину припутня — першого перелітного птаха, який повернувся в Суми цієї весни. Його жінка впізнала по маневрах — у польоті він набирає висоту, здійснюючи широку дугу.
За спостереженнями бьордвотчерки, в місто повернулося вже багато пташок. Їхній спів щодня чують сумʼяни.
«Мартини, пірникози, вівчарик-ковалик, зяблик, широконіски — це тільки ті, кого я бачила днями. Пташки повертаються до нашого міста, а люди їх зустрічають».
