На сайті Кабміну зареєстровано петицію з проханням виділити принаймні один окремий вагон для жінок і, відповідно, окремий для чоловіків, в усіх потягах Укрзалізниці, які слідують маршрутом довше шести годин. На момент публікації матеріалу петиція майже набрала необхідні 25 тис підписів.
Укрзалізниця відреагувала на суспільний запит і повідомила, що працює над тестуванням жіночих купе. Наразі, підприємство розробляє ІТ-рішення, які дозволять обрати місце в жіночому купе на сайті, адже опція таких купе уже вводилася в 2010 році, але не користувалася популярністю через те, що квитки можна було придбати лише в касі вокзалу. Інформації щодо проїзду у жіночих купе дітей та трансжінок у повідомленні Укрзалізниці наразі немає.
Тема жіночих купе викликала бурхливі обговорення, одні жінки їх підтримують та діляться своїм неприємним досвідом поїздок у купе з чоловіками, інші жінки критикують таке рішення як крок назад у питанні безпеки в суспільстві в цілому та перекладання відповідальності з потенційних кривдників на жінок. Деякі користувачі соціальних мереж вдаються до викривлення інформації, поширюючи тези, що нібито усі жінки та чоловіки тепер мають їздити в окремих вагонах, що не відповідає дійсності.
Трибуна.Суми вирішила дізнатися, що думають щодо можливого впровадження жіночих купе сум’янки, також ми взяли коментар з цього питання у психологині та правозахисниці.
Катерина, 25 років
Я сприймаю введення жіночих купе як можливість взяти відповідальність за мою безпеку в свої руки. У ситуації, де на мене нападає сильніший чоловік, я маю мало шансів дати відсіч. Так склалася наша фізіологія. Тому я хочу мати варіант оминути цей можливий випадок. Звичайно, не кожен чоловік – потенційний кривдник, але і червоного прапорця на кожному кривднику не вгледіти.
Є жінки, які вже мали досвід домагань або пережили сексуальне насильство. Статистика показує кричущі цифри, тому маленьке закрите приміщення з чоловіками може викликати тривогу та переживання.
Якби я мала можливість купити квиток в жіноче купе, так би і зробила. По-перше, бо хочу підтримати цю ідею і жінок, яким це необхідно. По-друге, це мій спокій.
Марина, 31 рік
Я не підтримую такі нововведення. Вважаю, що ці заходи направлені на симптоматичне лікування соціальної проблеми. Проблема, на мою думку, ширша, мова йде про загальну безпеку під час перебування в транспорті. Безпека має включати не тільки hard security, як поліцейські загони в потягах, але й формування з першого класу школи у дітей нульової толерантності до насильства.
Держава має приділити цьому питанню особливу увагу, адже ми боремося зараз за демократичні цінності, права людини, а по суті – жінки чи будь хто інший, не мають захисту своїх прав на безпеку під час подорожей, особливо у нічну пору. Тобто їх право на безпеку обмежене та залежить від ситуації, адекватності попутників у купе. Якась безпекова лотерея: чи отримаєш ти під час цієї поїздки психологічну, а може й фізичну травму.
Жінки частіше за чоловіків переживають нав’язливі залицяння, приниження за статевою ознакою, домагання тощо й це відбувається не тільки під час перебування в транспорті. А поняття особистих кордонів, відсутності у поведінці сексистського ставлення чи засудження сталкерства – на рівні освіти не пропагується, не роз‘яснюється школярам, студентам тощо. Це і є на мою думку ключовою проблемою насильства щодо жінок.
Мені здається, що повернення транспортної поліції та наявність у кожному купе кнопки виклику поліцейського частково вирішило б проблему. Додатково необхідні зміни у законодавстві чи хоча б на першому етапі – зміна правил поведінки у транспорті. Адже, коли людина знає, що відповідальності не буде, то психологічно більше схильна до здійснення правопорушень.
Крім змін у процесі освіти та введення додаткових предметів з етики чи сексуальної освіти для дітей, необхідною є така освіта й для дорослих. Хоча б для певних професійних груп: вчителів, поліцейських, лікарів, працівників Укрзалізниці. Це все складні процеси, але тема не легка й не вирішиться за рахунок введення цих окремих вагонів чи купе для жінок.
За коментарем, щодо того, чи можуть жіночі купе бути розцінені як обмеження прав людини та чи не є це кроком назад у побудові суспільства, безпечного для всіх, ми звернулися до Наталії Єсіної, виконавчої директорки ГО “Північна правозахисна група”.
На мій особистий погляд, якщо в результаті змін хтось отримує вибір комфорту та безпеки: купувати звичайне місце або місце в окремому вагоні чи купе, то це не обмежує права, а розширює їх. Тим більше, ми говоримо не про абсолютно всі поїзди, а тільки про ті, що їдуть протягом певного часу. Якщо людині було комфортно в звичайному вагоні – для неї нічого не зміниться.
Мені б дуже хотілося, щоб не тільки всі вагони потягів, спільні для чоловіків та жінок чи окремі, а й усі інші громадські місця без винятку були безпечними для ЛЮДЕЙ. Не тільки для жінок, а для усіх статей. Тож суспільству є над чим працювати та куди розвиватися. І перш за все, якщо ми говоримо про Укрзалізницю, яка цього разу адекватно відреагувала на запит від певної категорії суспільства, необхідно впроваджувати й інші опції: відеоспостереження, інструктажі для працівників, які не використовують свої повноваження та «закривають очі» на незручних пасажирів, наявність поліції або охорони в потягах. Крім того, якщо ми говоримо не тільки про безпеку, а й про комфорт, то важливо згадати і проблему відсутності доступності для людей з інвалідністю, мам з візочками тощо.
Якщо зараз жіночі вагони/купе зможуть вирішити проблему хоча б для сотні жінок на місяць, то я вже буду рада. Але нам необхідні системні рішення, впровадження яких потребує більше часу, повноважень, грошей та усвідомлення, що ми маємо проблеми в суспільстві.
Про те, що можуть відчувати жінки у закритому просторі з чоловіками, і кому з жінок важлива наявність окремих купе, нам розповіла психологиня Дар’я Данілова.
Очевидно, що жіночі купе в першу чергу зможуть убезпечити з психологічної та фізичної точки зору тих жінок та дівчат, які пережили насильство: фізичне, психологічне чи іншого виду. На мою думку, особливо під час війни, коли ми навіть приблизно не знаємо, скільки жінок та дівчат різного віку пережили зґвалтування, то такі купе є важливим безпековим моментом. Проте, користувачками цих купе можуть бути не лише ті, хто пережили якийсь із видів насильства.
Я не знаю, чому створення додаткових можливостей викликає у частини суспільства таке обурення. От якби абсолютно усіх жінок зобов’язали їздити окремо від чоловіків – так, давайте протестувати, але ж це не про зобов’язання. Це не означає, що всі жінки захочуть користуватися окремими купе – і це їхнє право та вибір, а хтось захоче – і це їхнє право та вибір. Коли мені необхідно було їздити у відрядження в інші міста одній, то я ніколи не брала купе, хоча це, в принципі, найбільш комфортний варіант, якраз через те, щоб не їхати з кимось в закритому приміщенні.
Я не бачу в цьому обмеження прав жінок, а скоріше бачу забезпечення нових свобод, зокрема для тих, хто цього потребує. Якщо це непотрібно вам – подумайте про інших.
Наше суспільство лише на шляху до ідеалу безпечності для всіх. Так, ми працюємо над тим, щоб кожна дівчина або жінка могла їхати в купе з незнайомими чоловіками в спідниці та майці, які їй зручні, і не боятися ні психологічного, ні фізичного насильства, але ж зараз це не так. До того ж, навіть якщо уявити, що не буде жодного зґвалтування в нашій країні (а таке колись буде?), то варто пам’ятати про тих, хто вже це пережив фізично, проте не психологічно. Суспільство має забезпечувати можливості відповідно до потреб. В українських жінок така потреба є.
