Новини із шафи
Уранці 24 лютого 2022 року Валентина та її подруга стояли на вулиці біля кавового апарату, пили свої напої та дивилися на довгі черги до сусіднього супермаркету й банкоматів. Тоді й думки не виникало дістати телефон та сфотографувати, як починалася велика війна у Сумах.
Валентина Москвіна — випускова редакторка «Українського радіо. Суми». Про початок повномасштабного вторгнення вона дізналася о 6 ранку. А вже за годину їй зателефонував продюсер Суспільного Суми й запитав, чи зможе вона поїхати з ним до офісу, аби оперативно випускати новини. Жінка попросила свою матір посидіти з дітьми, а сама без вагань зібралася на роботу.
— Ми сиділи у кабінеті, я підготувала новини. Люди писали, що росіяни наближаються, що вони бачать танки. Чесно, ми не розуміли, що робити, — згадує Валентина.
Після обіду працівники Суспільного Суми почали розходитися по домівках, хто пішки, кого довезли колеги, адже громадський транспорт тоді вже не ходив.
До повномасштабного вторгнення на «Українському радіо. Суми» працювали четверо людей. Новини та передачі виходили на дротовому і FM-радіо двічі на день відрізками по 50 хвилин.
Із 24 лютого 2022 року одна жінка з команди радійців виїхала із Сум, інша залишалася вдома з маленькою дитиною. Тож усією роботою займалися Валентина Москвіна та її колега Борис Майоров.
Валентина працювала з дому, включаючись у всеукраїнський ефір із новинами Сумщини. У неї не було комп’ютера, тож виписувала інформацію від руки у блокнот, а згодом читала її телефоном під час прямого включення. Один із таких ефірів відбувся після російського удару по 40-вій підстанції.
— Світла ніде не було, ми перелякані. Старший син сидів і світив мені ліхтариком з телефону, молодша дочка ховалася за диваном, а я читала новини з папірця. Тоді ведуча у мене запитала, як я себе почуваю. Я відповіла, що мені страшно, — згадує Валентина.
Уже тоді радійці почали виконувати й інші завдання редакції: розшифровували інтерв’ю, телефонували у громади, аби дізнатися, що там відбувається. Одним із перших, із ким спілкувалася Валентина, був міський голова Охтирки Павло Кузьменко, який розповів, як оперував поранених після обстрілу міста.
Також разом із колегами Валентина чергувала на каналах Суспільного Суми в соцмережах — вручну ставила повідомлення про тривогу.
Жінка не планувала виїжджати із Сум, та після ударів по житловому сектору у Роменському мікрорайоні 7 березня, все ж таки вирішила поїхати до Полтави. Тоді із вікна автівки вона вперше побачила порожні Суми і блокпости на дорогах.
У Полтаві знайомі надали сум’янам 3-х кімнатну квартиру, у якій оселилися 11 людей. Це житло стало для Валентини домом майже на місяць.
Тим часом її колеги виходили на філію у Сумах і продовжували працювати. Борис Майоров запропонував Валентині повертатися до звичної роботи — начитувати новини із Полтави, а він їх буде монтувати і ставити в ефір.
У полтавській квартирі було важко знайти тихе місце, аби запис звучав більш-менш якісно і не мав ехо. Зрештою Валентина знайшла вихід:
— Я залізла у шафу, в руках увімкнутий ліхтарик на телефоні і ноутбук. Так і начитувала новини з шафи.
Перші тижні великої війни здавалися їй вічністю. А вже приблизно з кінця березня життя почало повертатися до звичного і вони з колегами налагодили повноцінну роботу радіо — з випусками новин і передач.
Радіо не мовчатиме
Повернутися до активної роботи Бориса Майорова підштовхнув дзвінок на стаціонарний телефон у студії. Одна жінка старшого віку почала скаржитися, що радіо не працює.
Журналіст їй порадив читати новини в телеграмі, на що слухачка відповіла, що не знає, що це. Та найбільше Бориса заділо те, що сусідка цієї жінки дізнавалася новини з «Росії 24».
Після цього дзвінка Борис домовився із керівництвом включатися до загальноукраїнського ефіру, коли матимуть запит від місцевої влади чи термінову інформацію.
Спочатку кореспондент Суспільного Суми Олександр Качанов збирав і начитував новини, а Борис їх монтував. Згодом до роботи дистанційно підключилася Валентина Москвіна. Треба було робити все швидко, адже комендантська година починалася ще до настання вечора і радійці мали встигнути пішки повернутися з філії додому.
Тоді ж у березні 2022 року з’явилася ідея циклу радіопередач на історичні теми. Її Борису Майорову запропонував професор кафедри історії України СумДПУ Дмитро Кудінов.
Історик згадує, що на початку повномасштабного вторгнення Борис Майоров залишався на роботі сам. Він був радий допомозі, завдяки якій радіо не мовчатиме.
— Борис робив все дуже натхненно, і записував, і монтував, все сам. Я бачив, що він працював на виснаження, адже робив велетенський обсяг роботи. Вважаю, що його роботу важливо відзначити державною нагородою, він це заслужив, — ділиться Дмитро Кудінов.
Сам же Дмитро із початку повномасштабного вторгнення шукав, як бути корисним для громади. Долучався до виготовлення і розклейки листівок про вибухо-небезпечні предмети, допомагав із будівництвом фортифікаційних споруд. Ще тоді розумів важливість підтримки психологічного стану та настрою сум’ян, тож розпочав акцію, у рамках якої на руки відомих пам’ятників та контактних скульптур у місті пов’язували жовті стрічки — такі самі, як тоді носили військові, тероборона та волонтери.
Дмитро Кудінов мав попередній досвід роботи на радіо, тож у циклі передач «Кліоманія» виступав не лише як спікер, а часто і в ролі ведучого. Він запрошував на записи своїх колег — викладачів та істориків, аби разом говорити про минуле та проводити паралелі з сьогоденням.
Теми випусків стосувалися геополітики, російсько-українських конфліктів і поразок Росії. Дмитро Кудінов говорить, що з точки зору фактів їхні передачі були об’єктивними, але мали й заклики — не здаватися, протистояти ворогові. Упевнений, що тоді було важливо говорити про поразки Росії, аби люди бачили, що вона не нездоланна. Разом з тим ведучі й гості програм стримували себе і не допускали лайки або висміювання російської армії, бо вже тоді бачили жертви війни і серйозність сили ворога.
Крім того у цьому циклі передач обговорювали українські визвольні змагання, українську революцію, події Другої світової війни, часто теми торкалися саме Сумщини.
Дмитро говорить, що через перебої в роботі інтернету на початку великої війни, коли люди сиділи в підвалах та сховищах, радіо повернулося з другорядних ролей на основні. Зазначає, що слухачам було важливо отримувати інформацію саме про Сумщину й відчувати, що вони не самі.
— На початку повномасштабного вторгнення радіо було рупором, який інформував населення і надихав його. Бо тоді багато людей були в депресії, особливо ті, хто не виходив із своїх квартир. Тим, хто долучився до волонтерства чи інших спільнот, було психологічно легше, бо вони відчували підтримку, — говорить Дмитро Кудінов.
Із березня по травень 2022 року на «Українському радіо. Суми» записали близько 30 передач. Вони виходили двічі, а то й тричі на тиждень. Тривалість однієї становила 20-30 хвилин.
Окрім істориків до виробництва долучали й кількох сумських акторів, які читали вірші та гуморески. Так один з них записав поезію мешканця Лебедина, написану нібито від імені російського солдата.
У травні 2022 року, коли Суми вже деблокували, а область звільнили, вийшли останні передачі циклу. Згодом Дмитро Кудінов ще брав участь у програмах Бориса Майорова, але вже як запрошений спікер.
Війна на власні очі
У квітні 2022 року Валентина Москвіна повернулася до Сум і вийшла на роботу в офіс. Спочатку телефоном записувала історії людей з деокупованих територій, а в травні почала виїжджати з журналістами Суспільного Суми по області.
Валентина відвідала Охтирку, Тростянець, прикордонні Попівку, Бояро-Лежачі, Біловоди, Кириківку, Угроїди. Вона шукала свідків подій, говорить, тоді люди охоче спілкувалися з журналістами, ледве не ставали в чергу, аби дати інтерв’ю.
Її вразила перша поїздка до Охтирки, коли журналісти проїхали зруйнований Тростянець, побачили, як виглядає Климентове, де раніше не раз зупинялася випити кави.
— Пам’ятаю ці зруйновані будинки і те, як усюди квітли тюльпани. Тоді я вперше побачила цю війну на власні очі, — говорить Валентина.
Із кожного виїзду вона привозила на диктофоні історій людей про те, як вони витримали і як попри все тримаються далі.
Не зважаючи на обставини, стандарти Суспільного залишалися незмінними. Тож журналісти мали слідкувати за словами, які вживають, й не бути надто емоційними. Натомість Валентина давала людям виговоритися і поділитися своїми емоціями.
— Історії про те, як почалася війна, сприймалися важко, я це все через себе пропускала. А потім ми почали виїжджати на обстріли, де гинули люди. Це жахливо, коли ти бачиш, як лежать тіла. Колись ми приїхали у Білопілля, де у центрі загинули дві жінки. Я тоді подумала, що не зможу працювати, але сама собі здивувалася. Я просто робила свою роботу, брала інтерв’ю, емоції почалися вже вдома, — згадує Валентина.
Виделка замість антени
Валентина працює на радіо з 2000-го року. Говорить, що важко спрогнозувати його майбутнє. У 2022 році віщання «Українського радіо. Суми» скоротили, тепер радійці мають 25 хвилин на день по буднях. Разом з тим саме під час блекаутів і надзвичайних ситуацій радіо часто залишалося єдиним джерелом інформації.
До першої річниці вторгнення журналісти шукали історії людей, яким допомогло радіо. Однією з героїнь стала сум’янка, яка 24 лютого 2022 року виїхала з родиною на дачу неподалік Тростянця. Ці люди кілька тижнів залишилися без зв’язку у дачному будинку, відрізані від усього світу. Тоді знайшли старий радіоприймач, поставили до нього батарейки із дитячої іграшки та виделку замість антени. Так і зловили «Українське радіо. Суми», аби дізнатися про зелені коридори з Тростянця.
***
Війна все змінює і тепер журналісти іноді не лише розповідають про проблеми, а й намагаються допомогти їх вирішити. Разом із колегами Валентина шукала благодійників, які допоможуть переселенцям з Луганщини, про яких вони робили сюжет. Вона неодноразово зідзвонювалася із чоловіком із прикордонної Рижівки, який просив про евакуацію. Журналістка зверталася щодо цього до місцевої влади, та зрештою чоловіку вдалося самостійно виїхати на мотоблоці. Його спогади про людей, які йшли пішки, несли на собі речі й гнали кіз та корів, залишаються у Валентини на записах. Як і багато інших історій цієї війни, що вже чотири роки збирає радіо, яке досі хтось любить.
