За добове чергування фельдшер із медицини невідкладних станів Сергій Шаповалов у середньому виїжджає на 8-12 викликів, частина з них — за межами Сум, іноді допомагає транспортувати пацієнтів у важкому стані до київських лікарень. За його словами, у перші місяці повномасштабного вторгнення пацієнтів поменшало, наразі ж кількість викликів стала приблизно такою, якою була до 24 лютого 2022 року.
Випадки, коли батьки дізнаються звістки про загибель своїх дітей, залишають відбиток, до них неможливо звикнути
«Зараз структура викликів дещо змінилися, у багатьох людей стаються панічні атаки, вони відчувають тривогу, це все несе за собою підвищення артеріального тиску, дає проблеми з серцем, із імунітетом, у цілому погіршує самопочуття, — говорить Сергій Шаповалов. — Особливо це стосується людей, які переїхали з прикордоння, з Білопільської, Краснопільської громад, де вони жили під постійними російськими обстрілами, чули вибухи і вдень, і вночі, ховалися у погребах. Зараз такі переселенці живуть у Сумах, залишивши все – господарство, майно, декому вже нікуди повертатися, бо їхні домівки зруйновані війною. І люди мешкають в орендованих квартирах із тим, що вони встигли зібрати, їхня травма залишається з ними, а організм на неї реагує, він не залізний».
Сергій додає, що у випадках панічних атак медики насамперед вчать людину правильно дихати, обстежують її, дають заспокійливе, пояснюють, що означає її стан. Такі пацієнти можуть відчувати невмотивований страх, у них трясуться руки, серцебиття посилене, є задишка, їм може здаватися, що зараз відбудеться щось погане. У таких ситуаціях медики пояснюють, що це реакція організму на те, що відбувається навколо, і що життю пацієнта нічого не загрожує, дають поради, як діяти далі.
Приїжджаєш до пацієнтки з високим тиском, починаєш з’ясовувати, у чому причина: можливо, вона не приймає ліки чи приймає їх у недостатній кількості, або треба відкоригувати дієту, або питання у способі життя, а з’ясовуєш, що у неї нещодавно загинув син і вона тепер не спить, у неї очі мокрі, — говорить Сергій. — Або син пропав безвісти і про нього кілька місяців немає жодної згадки. Або знайшли останки і їх треба упізнавати. І як це батькам? Зрозуміло, що вони будуть реагувати підвищеним тиском, станом тривоги, серцевими нападами, інсультами. Ми приїжджаємо на такі виклики, робимо все, що в наших силах: вимірюємо артеріальний тиск, знімаємо кардіограму, вимірюємо глюкозу крові, насиченість крові киснем, колемо уколи, капаємо заспокійливі краплі, але ми не можемо повернути сина. Потім пацієнти приходять у себе, дякують, ми їдемо, але розуміємо, що проблема залишається.
На початку повномасштабного вторгнення Сергій Шаповалов виїжджав на виклик до дитини, чия родина жила у селі під час окупації. Російські військові встановили «Гради» на їхньому городі й звідти вели обстріл, дорослі з чотирирічним хлопчиком ховалися в погребі, де дитина кричала без упину. Після того, як вони вийшли з укриття, хлопчик перестав розмовляти. Сергій відвозив його на лікування до київської лікарні, де колеги йому сказали, що, на жаль, такі випадки непоодинокі.
Більше про те, як Сергій Шаповалов працював на початку повномасштабного вторгнення у тексті сайту Трибуна.Суми.
«Мені запам’ятався випадок — жінка втратила свідомість, підозра на інсульт, — згадує Сергій. — Наша бригада приїжджає на виклик, йде дощ, посеред двору на стільці сидить бліда й вся мокра жінка, й пошепки, бо в неї вже немає сил, кричить ім’я «Олег, Олег» (ред. — ім’я змінено). У той день їй повідомили, що її син загинув на війні, а лише тиждень тому він бачився з нею під час відпустки. Жінка почула цю звістку і втратила свідомість, її вивели на свіже повітря й викликали екстренку. Ми взяли пацієнтку під руки, потихеньку завели в кімнату, там я провів обстеження, надав необхідну допомогу, вона ніби прийшла у себе, почала розмовляти. Такі випадки, коли батьки дізнаються звістки про загибель своїх дітей, які були їхньою надією та доглянутою старістю, залишають відбиток, до них неможливо звикнути».
Сергій говорить, що не у всіх ситуаціях можна надати допомогу, іноді зміни у стані пацієнта є безповоротними. За його словами, від звинувачень себе у таких ситуаціях медики відходять ще на початку роботи. Далі важливо аналізувати кожен випадок, що зроблено і що можна було зробити, аби сформувати висновки на майбутнє. Фельдшер говорить, якщо до такого не звикнути, то людина не зможе працювати на екстренці.
Цю роботу треба любити і розуміти, що це – пожертва
Сергій Шаповалов працює на швидкій 24 роки і говорить, що повномасштабне вторгнення не вибило його з колії й він більш-менш швидко адаптувався, бо за роки роботи навчився справлятися зі стресом. Фельдшер вважає, що у його професії треба перш за все любити її та розуміти, що це — пожертва.
Потрібно усвідомлювати, що ти жертвуєш своїм часом, своїми силами заради блага інших, — говорить Сергій. — Треба любити людей і розуміти, що пацієнт тебе викликає не від великого щастя, значить, ситуація вийшла з-під контролю, людина не знає, що робити. Можна приїхати до людини, яка думала, що у неї інфаркт, а це виявляється остеохондроз, але пацієнт же цього не знає. Тому треба провести огляд, виключити інфаркт, зняти кардіограму. Під час роботи стараюся не загружатися у свої проблеми, воно якось особливо і ніколи про себе думати. До себе немає якогось жалю, адже ти маєш виконати свою задачу, бо люди чекають на допомогу.
Під час відключень електроенергії восени-взимку 2022-2023 року на виклики Сергій Шаповалов виїжджав із двома ліхтариками — одним основним, і одним резервним. За допомогою них медик робив усі обстеження та маніпуляції. Коли не працювали ліфти, доводилося підійматися іноді й на верхні поверхи сходами, несучи апаратуру, потім за потреби зносити на гнучких носилках пацієнтів вниз.
Сергій Шаповалов відмічає, що за останні два роки у сумської екстренки помітно оновився автопарк, поповнився швидкими класу С — реанімобілями. Такі автівки укомплектовані всією необхідною апаратурою: дефібрилятором, апаратом штучної вентиляції легень, монітором пацієнта.
«До прикладу, якщо пацієнт має інфаркт, стенокардію, аритмію, ми можемо подивитися на моніторі роботу серця в онлайн-режимі, — говорить Сергій. — Ми побачимо якісь порушення, які хворий ще міг не відчути, а ми вже на них реагуємо або медикаментозно, або за допомогою дефібрилятора приводимо роботу серця в правильний ритм. Раніше для цього потрібно було везти пацієнта у лікарню».
Працівники екстренки постійно проходять навчання, оновлюють знання, у тому числі й про апаратуру, яка знаходиться у швидких, аби ефективно нею користуватися. Сергій говорить, що водії екстренки навчені на медичних техніків, вони вміють користуватися медичним обладнанням, можуть зробити певні маніпуляції.
Під час повномасштабного вторгнення медики проходять і тренінги з допомоги при масових травмах, у ситуаціях, коли на виклику знаходиться багато постраждалих і необхідно швидко прийняти рішення, кому допомагати у першу чергу.
Сергій Шаповалов наголошує на важливості знань із першої допомоги для цивільних. Він вважає, що допомога, надана у перші хвилини, має велике значення, бо, навіть якщо швидка приїде за п’ять хвилин, це може бути вже пізно.
«Одного разу ми приїхали на виклик у громадське місце, де у людини сталися судоми і вона втратила свідомість, — говорить Сергій. — Перехожі перевернули постраждалого на бік, звільнили прохідність дихальних шляхів, вони змогли надати цю допомогу через те, що навчалися на курсах першої допомоги. Важливо знати, як зробити базові речі: забезпечити дихання, зупинити кровотечу, як діяти при втраті свідомості».
***
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
