Сум’янин Роман Соловйов до великої війни мав власний бізнес — робив меблі, розповідає, до 2022 року справи йшли добре, люди мали фінанси, аби купувати вироби ручної роботи, але після початку повномасштабного вторгнення цех довелося закрити.
27 лютого 2022 року Роман пішов волонтерити в Перший Сумський гуманітарний штаб. За ці роки разом з іншими добровольцями вони видавали гуманітарну допомогу, підтримували дітей у складних життєвих обставинах, займалися евакуацією людей і тварин із прикордоння, видавали гаряче харчування й перекуси для рятувальників і волонтерів на місцях прильотів в обласному центрі. Але історія волонтерства Романа почалася задовго до цього — ще у 2019.
Початок історії
«З колишньою дружиною ми задумувалися над усиновленням, на той час її подруга волонтерила в Сумському будинку дитини. Ми вирішили сходити подивитися, дружина пішла «на розвідку», повернулася, каже: «Я побачила це все під іншим кутом», згодом мій світ теж перевернувся», — говорить Роман.
Почавши відвідувати дитбудинок, чоловік познайомився з іншими волонтерами, разом вони зустрічалися з дітьми, гралися в закладі чи на майданчику, але участі в виховному процесі не брали.
За словами Романа, в якийсь момент ці відвідування стало необхідно юридично врегулювати.
Загалом в Україні існує кілька форм виховання дітей-сиріт, серед них — прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, сімейний патронат та «наймолодша» — наставництво.
Так у 2020 році з простих волонтерів у Сумах з’явилася перша група кандидатів у наставники для дітей-сиріт. Роман був одним із десяти, хто пройшов відбір і спеціалізоване навчання.
Шлях до
Наставництво — це дорослий друг для дитини, зокрема підлітка, який має його соціалізувати.
Варто розуміти, що дитина перебуває в інтернаті й, не враховуючи кількох вихователів і вчителів, має переважно дитяче оточення. Вони не бачать життя в родині, не розуміють, здавалося б, дрібниць: хто за ким має прибирати, як вибудовувати діалоги з незнайомими дорослими, що робити, якщо заблудився в місті, як робити закупки в магазині тощо. Мета наставників — показати життя з боку соціуму, а не з точки зору закладу чи школи, — розповідає Роман.
Під час тренінгу наставників учили, як поводитися з дітьми-сиротами, розказували про психологічні аспекти: дитячі травми, прив’язаності, особливості виховання та спілкування. Також наставники пройшли медичну комісію та працювали з психологами, які відбирали для них підопічних згідно психотипів як дорослого, так і підлітка.
«Ми ділилися з психологом своїми побажаннями, наприклад, дозволялося обрати вік чи стать підопічного. Чесно кажучи, я хотів бути наставником для хлопця», — говорить Роман.
Паралельно проводилася робота із персоналом інтернату та з дітьми, які теж мали обрати, чи хочуть мати наставника й кого саме. Врешті між наставниками, Центром соціальних служб і Будинком дитини уклали тристоронні договори на рік.
Правила наставництва
Першим підопічним Романа став підліток, із яким у них напочатку склалися хороші стосунки. Попри те, що під час знайомства було трішки незручно, далі дискомфорт минув. Але з часом, розповідає наставник, у них із підопічним виникли певні складнощі в комунікації й розбіжності в погляді на функції наставника, врешті, дитина вирішила не продовжувати співпрацю.
«Згодом мені запропонували іншого підопічного, він був менший за віком, але дуже тягнувся до мене й прагнув уваги, тож заклад погодив співпрацю», — згадує чоловік.
За правилами, наставник може провести з дитиною цілий день, але, наприклад, не може приводити її додому чи до родини. Роман називає це провокацією, якої треба уникати.
Із дитиною проговорюється, що ми — не спонсори, не кандидати в опікуни чи усиновлювачі, ми — товариші, з якими можна спілкуватися й це добровільно. Наставники можуть дарувати підопічним подарунки чи давати кошти, але потрібно дотримуватися чітких кордонів. Це складне питання, адже мова йде про дітей, які врешті можуть мати свої почуття щодо ситуації, коли один наставник купує, наприклад, телефон для підопічного, а інший цього не робить.
Також, за словами Романа, треба бути готовим, що на дитину впливають інші підопічні закладу, можуть налаштовувати менше довіряти чи розповідати наставнику.
«Я завжди вчив, що потрібно мати свою думку, шукати поза межами інтернату інші точки зору й варіанти вирішення питань», — ділиться чоловік.
Психологи установи вели всі кейси співпраці дорослих і підлітків, консультували, як бути в тій чи іншій ситуації та не нашкодити дитині. Також фахівці попереджали наставників, що треба бути готовим до того, що можна прикипіти до підопічного.
Пам’ятаю випадок, який мене найбільше розчулив. Одна із зустрічей була після мого Дня народження, дитина прийшла з коробкою для взуття, обклеєною різнокольоровим папером і надписом: «З днем народження». Усередині — пластикова кружка, зубна щітка, в’язана шапка та іграшка. Це один із найдорожчих подарунків у моєму житті, який я досі бережу. Він назбирав усе, що в нього було, — згадує Роман.
Спершу на наставництво в Сумах вплинув COVID-19. Зустрічі стали короткими, заклади, куди можна було піти, — закрилися, діти почали віддалятися. Коли коронавірусні карантини закінчилися — почалося повномасштабне вторгнення, дітей евакуювали з Сум.
Роман підтримував спілкування з підопічним онлайн, у хлопця не було телефону, тож зв’язок тримали через інших людей. Згодом комунікація зменшилася, а потім і зовсім зникла. Роман знає, що підліток знаходиться за кордоном, їх поселили й оточили увагою як волонтери, так і місцеві жителі, хлопця записали на спортивні секції й допомагали адаптуватися до звичайного життя. Як він зараз — невідомо.
Усього Роман був наставником близько двох років — до року із першим підопічним, і рік — із другим.
«Майбутнім наставникам я б порадив просто бути собою, не старатися працювати по книжці, показувати дитині життя, як воно є, з усіма радісними й печальними моментами. Думаю, під час війни наставництво є не менш важливим, просто воєнні дії ускладнюють безпеку цієї діяльності».
Як зараз і як може бути
«У 2022 році з Сум евакуювали інтернатні заклади, більше того, з міста виїхали деякі родини наставників. Історія наставництва стала на паузу, адже передбачала роботу з дітьми, які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а їх в місті не було», — говорить Тетяна Шевченко, директорка Сумського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.
21 квітня 2025 року в Україні зареєстрували Законопроєкт №13200. Очікується, що він розширить можливості наставництва та підтримки дітей, які цього потребують.
Зокрема, новий законопроєкт передбачає допомогу наставника не лише для дітей-сиріт, а й для тих, які мають батьків, але перебувають в складних життєвих обставинах, дітей загиблих ветеранів війни, постраждалих від воєнних дій і збройних конфліктів, неповнолітніх вагітних, одиноких матерів до 23 років, дітей, які були депортовані та/або примусово переміщені внаслідок збройної агресії Росії проти України, для молоді віком від 18 до 23 років з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування тощо. Тобто наставництво може вийти за межі інтернатних закладів і підліткового віку в ширшу категорію.
Якщо його приймуть — буде нова інформаційна кампанія й набір наставників, які допомагатимуть дітям у складних життєвих обставинах і іншим передбаченим категоріям у Сумах, — резюмує директорка Сумського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.
На сьогодні наставництво працює в інших областях України, де дозволяє безпекова ситуація.
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
