Сумський пологовий будинок Пресвятої Діви Марії не припиняв своєї роботи ані на годину з початку війни. У закладі народжують не лише сумчанки, а й жінки з інших районів області. Окрім пологів, тут займаються жіночим здоров’ям в цілому, веде прийом дитячий гінеколог.
У фоє в пастельних кольорах горить лише частина ламп, адже зараз усі намагаються заощаджувати електроенергію. Стійка реєстрації, великий підсвічений логотип із вагітною жінкою на стіні. Дивно писати в одному реченні про немовлят і війну. Та війна прийшла і сюди.
У лютому-березні пологовому допомагали волонтери – їжею, медикаментами, розвозили персонал по домівках, коли не працював громадський транспорт. Маленьких Джавелінів та Байрактарів за цей час не реєстрували, та одним з найпопулярніших імен після перемоги України на Євробаченні стала Стефанія.
Трибуна.Суми поспілкувалася з лікаркою, яка була на чергуванні в ніч, коли почалася війна. Це – Людмила Єгорова, лікар акушер-гінеколог вищої категорії. Вона виглядає, як героїня американського серіалу про медиків, працює близько 30 років і на моє питання відповідає, що не рахувала кількість немовлят, яким допомогла народитися. Не зважаючи на це все, інтерв’ю давати трохи соромиться.
Людмила Єгорова
Я була на чергуванні в ніч з 23 на 24 лютого. Це був звичайний робочий день, все по графіку, як завжди. Жінки народжували, було сім пологів. Ніч пройшла спокійно, а вже ближче до ранку зайшла акушерка й повідомила, що розпочалася війна. Перші емоції – страх і невіра. Я підбігла до телевізора, вмикала всі передачі, які могла, але по жодному каналу не було інформації про війну. Сказала акушерці, що це, напевно, фейк, це неправда, але, відкривши інтернет, ми побачили відео та фото, знайомі з прикордонних громад присилали повідомлення. І хочеш не хочеш, у це потрібно було повірити й зібратися.
Відчувала, що як черговий лікар, маю нести відповідальність, турбуватися про жінок, дітей і персонал. Треба було всіх заспокоювати, тому що телефонували родичі, за кимсь із жінок приїжджали, щоб забрати додому. Все це необхідно було організувати. Концентрація була максимальна.
Наступна зміна лікарів прийшла на роботу вже з тривожними валізками. Навантаження на них було велике, адже, окрім семи пологів, 24 лютого потрібно було облаштувати підвальне приміщення. Його вже частково підготували, зробили запаси води, їжі, та ми мали ще занести туди ліжка й апаратуру.
Звичайно, ми боялися, але це не можна було показувати жінкам, яким було набагато страшніше. Тим більше, коли пологи відбувалися в підвалі. У мене там навіть була одна операція – кесарів розтин.
Тисла ця невідомість, коли дивишся новини й бачиш, що в інших містах падають бомби, і не знаєш, чи впаде сьогодні на твій пологовий. Прилетить, чи не прилетить.
Було складно бачити перелякані очі жінок, чути плач дітей, відчувати всю цю невизначеність. Спочатку у підвальних приміщеннях було дуже тихо, ніхто майже не розмовляв, всі переживали це горе самостійно. Потім почали трішки спілкуватися, якось розряджати обстановку.
Ще страшно було за свою родину, тому що мої діти знаходилися в Ірпені. Вони тоді ледве виїхали, не з першого разу. Телефонували й розповідали, як над головами літають гвинтокрили. Та війна, яку ми бачили раніше в кіно, це зовсім не те, з чим ми зараз зіштовхнулися.
Я живу у центрі міста, і коли повернулася додому з чергування, бачила, як їхали танки, як вони зупинялися на червоне світло, як росіяни сиділи на них зверху. Та страшніше було потім, коли так гучно літали літаки, коли ми сиділи у підвалах, а сусіди читали молитви.
Незадовго до війни наш пологовий тільки почав нормально жити, ми вийши на новий рівень. Усі хотіли у нас народжувати, усі хотіли у нас працювати. Нам було, що втрачати, коли розпочалося вторгнення.
За цей час наш колектив став більш згуртованим, ми більше підтримуємо одне одного. На початку війни ділилися медикаментами, допомагали, якщо у когось були родичі, про яких потрібно було попіклуватися.
***
Поки ми готували цей матеріал, 23 листопада у Сумах стався блекаут, який не завадив лікарям пологового будинку Пресвятої Діви Марії прийняти троє пологів і провести один кесарів розтин за повної відсутності у місті електроенергії, води, тепла та зв’язку.
