Тату як швидкий дофамін
Роман Линник працює тату-майстром у Сумах більше п’яти років у графічній стилістиці. Говорить, що татуювання можна сприймати і як ремесло, і як мистецтво, а загалом — як процес. Татуювальник вважає, що багато клієнтів приходять на сеанс через адреналін, когось це бадьорить, когось — розслабляє.
Багато клієнтів Романа зараз — це люди, які побачили певне тату у соцмережах і хочуть бути належними до якогось із популярних трендів.
«Це TikTok і Pinterest, часто це зображення, згенеровані штучним інтелектом, а деякі ескізи — це буквально третя картинка у пошуку, якщо вбити слово «тату», — говорить Роман. — Через такі поверхневі ескізи з’являється багато повторювальних сюжетів».
Та разом із тим є люди, які ганяються за стилем і за певним майстром, бачать у татуювальнику художника й хочуть собі щось саме з його робіт.
До Романа Линника переважно приходять люди віком від 20 до 45 років, серед яких жінок і чоловіків приблизно порівну. Серед майстрів також можна говорити про гендерний баланс, за словами Романа, жінок і чоловіків у професії майже однаково. Іноді зустрічаються клієнти, які хочуть майстра певної статі.
Через те, що частина людей приходять з популярними ескізами з інтернету, багато залежить від майстра — хтось може пропрацювати ідею, погратися з нею і додати щось своє, а хтось — просто скопіює. Незвичайний клієнт для Романа це той, хто приходить зі своєю концепцією тату на словах, переживши певні події, і хоче щось особливе. Тоді удвох вони розробляють образи й створюють щось нове.
Роман Линник називає трендові татуювання швидким дофаміном. Це знаки нескінченності, надписи Amor fati та Memento mori, пір’їнки, пташки, руки, що тягнуться одна до одної, тощо. «Робиш і забуваєш до вечора, що ти цим займався». Вибір ескізу відображає смаки та надивленість клієнта. Якщо Роман бачить, що майбутнє тату є доволі повторювальним, то пропонує людині якось змінити концепт, зберігаючи при цьому ключову ідею. Індивідуальний ескіз не обов’язково буде дорожчим, іноді, якщо самому майстру цікаво, то це навіть може обійтися дешевше.
Адаптування готового ескізу стосується не лише зображення, а й того, як тату буде виглядати на шкірі, як на нього вплине час. Майстер може відмовити у татуюванні, яке технічно складно зробити на певній ділянці тіла. Так, не радять татуювати пальці, бо такі малюнки можуть розплистися ще в процесі загоєння, а згодом будуть потребувати постійних корекцій. Інші важкі й болючі місця — це кисті, коліна, шия, загалом усі суглоби та ділянки шкіри, близькі до лімфовузлів. Неповнолітні клієнти можуть зробити тату лише за згодою батьків.
Також в салонах можуть не радити робити парні тату або набивати ім’я партнера чи партнерки, щойно пара познайомилися. Часто такі клієнти повертаються, аби перекрити зображення. Якщо ж люди вирішили робити парне тату, то краще записатися до одного майстра по черзі, бо кожен татуювальник має специфічну техніку і навіть однакова картинка чи надпис можуть виглядати по-різному.
На практиці Романа Линника перше татуювання люди найчастіше роблять на лівому передпліччі. На його думку, саме над значенням найпершого тату люди думають найбільше, із кожним наступним починають ставитися простіше.
Якщо клієнт хоче татуювання, до прикладу, на обличчі, майстер може запропонувати спочатку зробити малюнок, походити з ним по вулиці і відчути цей стан, а не очікування від нього. Загалом, якщо людина не впевнена в ескізі, або ж не може обрати місце для нього, тату-салони пропонують тимчасово перевести малюнок на шкіру й отримати кілька днів на роздуми.
На початку повномасштабного вторгнення у Сумах помітно виріс запит на тату патріотичної тематики: герби, прапори, калини, колоски, маки, вишиванки. Тоді у салоні, де працює Роман, жовта і блакитна фарби закінчувалися з такою ж швидкістю, як і чорна. Нині патріотичні тату залишаються в тренді, але їхня кількість значно зменшилася.
Однією з перших клієнток Романа на початку повномасштабного вторгнення була дівчина, яка колись зробила собі тату з літерою Z на руці – на честь першої букви свого імені. Вона зіштовхнулася з негативними реакціями людей на роботі, тому прийшла перекрити малюнок іншим.
Зараз більша частина клієнтів — військові. Вони переважно обирають тематику вікінгів, Скандинавії, руни, а ще — не мають багато часу на виконання тату.
Аби татуювання зберегло свою актуальність, Роман Линник радить не гнатися за модними трендами і не брати ескізи з соцмереж.
«Зараз перекриття татуювань — це приблизно така ж кількість людей, як і тих, що роблять перше тату, — говорить Роман. — Тому важливо не бути впертим і якщо в салоні кілька людей відмовляють від певного ескізу, то варто прислухатися. Взагалі — важливо довіряти майстру, якого ти обрав».
Тату як краса
Сум’янин Олександр Харциз (GReY) працює тату-майстром більше 15 років. Коли він починав, робив татуювання у різних стилістиках, згодом обрав реалізм й монохромні зображення. Через те, що більшість його робіт — масштабні проєкти, як то «рукава», татуювання спини та грудей, до нього на сеанси приходять переважно чоловіки. За словами Олександра, жінки зазвичай обирають менші за розміром зображення.
Із початком повномасштабного вторгнення в Олександра Харциза з’явилися клієнти, які до цього довго вагалися, чи робити тату, а війна стала поштовхом для прийняття рішення. Такі клієнти приходять зі словами: «Коли, як не зараз». Хтось робить перше тату невеликим, аби спробувати, хтось одразу приходить за масштабним зображенням — наразі Олександр переважно працює над «рукавами». Також із початком великої війни клієнти почали робити тату-надписи й українською мовою, до цього були популярні англійська й латина.
«Є люди, які роблять маленьке тату десь на ребрах і його особливо ніхто не побачить, — говорить Олександр. — Якщо це, до прикладу, рукав, то його побачать усі. Часто клієнти говорять, що роблять татуювання для себе, але звісно, що воно буде й для оточуючих, буде тебе характеризувати».
Частина людей роблять тату з особливим значенням, хтось по приколу, але більшість — для краси.
Клієнти присилають Олександру ескізи з інтернету, він бере їх за приклад тематики, виконання або розміщення на тілі, але сам ескіз розробляє самостійно. Його зображення — це колажі з фотографій та арту, а сам ескіз татуювальник створює разом із клієнтом, іноді витрачаючи на це цілий день.
«Мода на пір’їнки, кульбабки, пташок, як і колись на ієрогліфи, — проходить, — говорить Олександр. — В ідеалі гарно мати свою ідею, хоча може й важко придумати щось зовсім нове, адже ми все одно відштовхуємося від того, що побачили у соцмережах чи вживу».
Аби впевнитися, чи варто робити певне популярне тату, майстер радить загуглити цю ідею. Результат пошуку покаже, чи не буде з часом такого ескізу в багатьох людей.
Разом із певними сюжетами із моди виходять й цілі стилістики та техніки. Так це трапилось з олдскулом — традиційним стилем, що з’явився більше ста років тому, й часто зображував серця, якоря, черепи, квіти. Потім прийшла і відійшла треш-полька — графічні зображення з нарочито неохайними сплесками кольорів та текстом. Зараз популярна техніка віпшейдінгу — коли малюнок наносять штрихами, розповсюдженим зображенням у цьому стилі стали півонії на стегні.
Якщо у клієнта є найменші сумніви щодо того, чи варто робити тату, який ескіз обрати або яке місце на тілі, Олександр Харциз завжди радить не поспішати.
У салони часто приходять люди, які хочуть перекрити старе татуювання.
«Людей з партаками дуже багато, — говорить Олександр. — Хтось зробив у молодості, хтось в армії, це дуже кустарні роботи і добре, коли вони невеличкі, іноді ж це темне й щільне тату великого розміру, яке дуже важко перекрити. Ще буває партак на партаку – коли клієнт вирішив перекрити невдале тату, але звернувся до недосвідченого майстра».
Тому деяким людям доводиться спочатку висвітлити невдале тату лазером, а вже потім набивати зверху інше зображення. За словами Олександра, повністю вивести тату лазером дуже складно, це довгий процес, тому багато клієнтів обирають перекриття.
Аби обрати майстра, Олександр радить подивитися його чи її портфоліо. Він відмічає, що ціна роботи досвідченого татуювальника й початківця, буде значно відрізнятися. Татуювальник не радить йти у перший-ліпший салон навмання, не знаючи, хто там працює. У такому випадку є ризик натрапити на починаючого майстра, який може тренуватися на клієнті.
А от судити майстрів по тим татуюванням, які вони мають на тілі, Олександр не радить, адже багато хто з них навчалися тоді, коли тату не були масовими, і таким чином практикувалися. Багато з них тепер можуть мати блекворк-тату — тобто зображення, які майже повністю складаються з ділянок чорного кольору.
«Раніше тату чітко асоціювалося з бандитами, з тими, хто сидів у тюрмі, — говорить Олександр. — Зараз же люди розуміють, що це художнє тату і воно ніяк не пов’язане з кримінальним минулим. Популярність татуювань росте, люди стали до них ставитися простіше й сміливіше. Якщо раніше хтось утримувався від великих татуювань, бо їх важко сховати під одягом і можуть побачити на роботі, то тепер це вже нікого не зупиняє».
Наразі, за словами Олександра, більшість тату-студій дбають про безпеку клієнтів. Так, фарба розливається в маленькі одноразові ковпачки, які потім викидають, голку у фабричному пакуванні розпаковують при клієнті, а всі поверхні, до яких можна доторкнутися в процесі роботи, покриваються плівкою. Майстри працюють в одноразових рукавичках, обробляють руки й шкіру клієнта дезінфектором.
Тату як свобода
Тату-майстриня Яна Мелешко сім років жила і працювала за кордоном, у Суми повернулася навесні 2024 року. За цей час вона робила татуювання у Польщі, Німеччині, Швейцарії, Ліхтенштейні, Нідерландах. Її клієнтами ставали переважно іноземці, інколи — українці.
За словами Яни, якщо у Сумах до неї здебільшого приходять люди у віці близько 30 років, то в інших країнах часто звертаються клієнти старшого віку — від 50. За її спостереженнями, українських тату-майстрів цінять закордоном, а клієнти-українці часто вимогливіші за інших.
Із Сум Яна поїхала майстринею-початківецею, тепер має свій стиль і своє коло клієнтів.
«Я в тату-індустрії майже 10 років і довго йшла до того, щоб робити саме те, що хочу, — говорить Яна Мелешко. — Зараз я працюю у техніці fine line — це тоненькі лінії, які я виконую штрихами. Мої роботи — це квіти, дракони, змії, і клієнти приходять до мене саме за чимось таким».
Яна працює у техніці freehand, тобто робить ескіз майбутнього тату безпосередньо на тілі клієнта. Це дає можливість нанести малюнок максимально анатомічно і індивідуально, адже всі люди — різні. Перед сеансом вони обговорюють, що саме хоче людина, на якому місці, якого розміру, а потім майстриня створює малюнок. Іноді Яна готує ескіз заздалегідь — для себе, або коли виїжджає гостьовою майстринею закордон і обмежена у часі.
«Я полюбила freehand за те, що це означає, що клієнт мені дуже довіряє, — говорить Яна. — У цій техніці багато свободи, я роблю те, що бачу у себе в голові, не дивлюсь на когось іншого. Зрозуміло, коли ми вчимося, то можемо брати якісь картинки з Pinterest, але коли ти досягнув якогось рівня і хочеш розвиватися, то треба клієнту пропонувати щось від себе, якусь індивідуальність».
У Сумах до Яни приходять переважно жінки, та майстриня не вважає свій стиль «жіночим».
«Я не можу сказати, що жіночі й чоловічі тату відрізняються, — говорить Яна. — Це стереотип, що стиль, яким я займаюсь, більш жіночний. Наприклад, коли чоловіки б’ють собі квіти у реалізмі чи олдскулі, то це нормально, а в fine line — то це вже жіночно? Я так не думаю».
За словами Яни Мелешко, за останні десять років тату-індустрія значно просунулась — і в технічному забезпеченні, і в якості виконання робіт майстрами.
«Тату стало популярнішим і разом з тим з’явилося більше конкуренції, — говорить Яна. — Десять років тому у Сумах майстрів можна було на пальцях порахувати, а зараз дуже багато студій. І це в прикордонному місті під час війни».
На думку Яни, хороший майстер рідко працює в усіх стилях, хоча є винятки. Також він не буде називати себе найкращим і вести себе, як зірка. Професіонала відрізняє й те, що він має весь час розвиватися, щоб не залишитись на одному рівні, має змінювати свій підхід до клієнтів.
Татуювальнику краще мати художню освіту, Яна її не мала і вчилася малювати паралельно з тим, як почала займатися тату. Водночас, не кожен художник може стати тату-майстром, адже це різні техніки й шкіра відрізняється від полотна.
Повернувшись у Суми під час повномасштабного вторгнення, Яна не помітила, що її клієнти сильно змінилися. Можливо, стали дещо щирішими й сучаснішими у поглядах. Серед клієнтів стали з’являтися військові, одна з них нещодавно зізналася, що приходить на сеанс, коли їй сумно, а в голові — каша, аби привести думки до ладу.
Майстриня вважає, якщо клієнт не впевнений у розмірі чи ідеї майбутнього тату, то потім залишиться незадоволеним. У таких випадках вона відмовляє робити татуювання, пропонує походити з малюнком і подумати. Також Яна не робить тату неповнолітнім — навіть за згодою батьків.
Майстриня не вірить, що кожне тату має певний універсальний сенс, на її думку, значення у кожну роботу можна вкласти своє. Для неї і для більшості її клієнтів татуювання — це прикраса на тілі, яку роблять з тією ж метою, як губи або вії. «У принципі це те саме, але на все життя. Ти раз заплатив і якщо пощастило з майстром, то не треба переробляти».
Яна говорить, що робота хорошого майстра — це дорога послуга, як у нас, так і закордоном. Звісно, завжди можна знайти дешевшу ціну, але тоді й результат буде відрізнятися.
«Це дорога послуга, але вона не лише про гроші, — говорить Яна. — Якщо людина мені показує, наприклад, ескіз квітів півонії, які виглядають, як капустина, — я не буду їх робити. Не хочу, щоб люди потім їх показували й говорили, що це моя робота. Загалом, будь-яку, навіть саму заїжджену тему, можна зробити цікаво».
Перше татуювання на собі Яна зробила у 17 років — маленьке й щоб не побачила мама. Через кілька років почала поступово забиватися. Їй було цікаво, яке це відчуття, коли на тілі роблять велике зображення. Говорить, що якби її судили лише по власним тату, то ніколи б не повірили, що вона робить квіточки.
На своєму досвіді майстриня знає, що тату викликає увагу інших, особливо влітку, коли зображення не ховаються під одягом. Та ставлення сум’ян до людей з татуюваннями змінюється, останнім часом навіть люди старшого віку кажуть їй лише компліменти.
***
Фото надані героями тексту.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
