Коли Анастасія шиє своїх янголят у пікселі, вона обов’язково вкладає у них маленьке червоне сердечко. Каже — щоб вони берегли хлопців на передовій. Її ангели та ляльки уже побували на броні, у кабінах військових машин, на шоломах, біля ліжок та у дитячих кімнатах. Усі вони — маленькі обереги, у кожному з яких є частинка любові, втрат і надії. Про те, як своє хобі перетворила на допомогу українській армії — дівчина розповіла нашій редакції.
Анастасія Волкова — 27-річна, рудоволоса усміхнена дівчина. Більшу частину свого життя вона прожила у Кияниці Юнаківської громади. Зараз через близькість до кордону з Росією та постійні обстріли з цього селища оголошена евакуація. Хоча дівчина вже багато років живе у Сумах — тут навчалася, працювала вчителем та зустріла повномасштабне вторгнення, — проте втрату рідного дому все одно переживає важко. Будинок родини Анастасії зруйнований, рідні виїхали з небезпечної території та зараз поруч з нею — у обласному центрі.
Вже понад два роки Анастасія працює екскурсоводом у Сумській міській галереї. Потрапила сюди випадково, побачила оголошення про вакансію і вирішила кардинально змінити професію. Так Анастасія стала не лише обличчям галереї, а й організаторкою добрих справ: благодійних ярмарків, вечорниць, квартирників і майстер-класів. Творчість займає велику частину життя дівчини вже давно — ще зі шкільних років. Тоді ж вона вперше почала шити ляльок, які зараз може назвати справою життя.
“Шити мене навчила вчителька з гімназії. Вона показала, мені сподобалося, вирішила спробувати. Спочатку більше моя бабуся шила, потім, коли я вже трішки краще навчилася, почала і я”, — згадує Настя.
Згадує, першою вирішила пошити Мавку з зеленим волоссям. Проте закінчити її так і не змогла через дуже великий розмір. Дівчина берегла заготовки цієї ляльки багато років і шкодує, що їх не вдалося забрати з дому, зараз туди вже неможливо доїхати. Коли з першою лялькою не вийшло, Настя вирішила спробувати шити тварин і пам’ятає першу завершену роботу — рибку, яка потім разом з іншими її виробами багато років висіла над маминим ліжком.
Із тих часів минуло близько 10 років. Життя кардинально змінила повномасштабна війна. Там, де колись був рідний дім і стіл, на якому шилися перші ляльки, тепер — руїни. Сім’я Насті розсіяна війною. Один дядько в полоні, інший — на передовій. Батько зник безвісти три місяці тому, а брат загинув під Кремінною.
З початку великої війни дівчина вирішила не стояти осторонь і вважала своїм власним обов’язком бути дотичною так, як зможе.
“У 2022 році я вирішила, що аби підтримати друзів-військових та рідних, я шитиму їм янголят. Це такі невеличкі обереги у пікселі. Хотілося вкласти туди як можна більше любов, свого тепла, позитивних почуттів. Я в цих янголят обов’язково зашиваю червоне сердечко. Хлопці до таких речей ставляться дуже серйозно, вони розчулюються від таких подарунків і бережуть потім цих янголят скільки можуть”, — каже Настя.
Вперше власне пошиті обереги Настя подарувала у 2022 році військовим, що стояли на блокпостах Сумщини. Тоді цілу ніч пекла печиво і на ранок на рейсовому автобусі розвозила смаколики з янголятами. Потім її янголята поїхали й на інші напрямки до українських захисників.
“Для мене це більше, ніж творчість. Це спосіб допомогти й не втратити себе. Коли я шию, я думаю, що, може, цей маленький янгол збереже когось там, де страшно”.
Знімки надані Анастасією
Тоді ж — у 2022 році, один зі знайомих військовослужбовців, дізнавшись про талант дівчини, запропонував шити ляльок на продаж. Так Насті прийшла ідея — заробленими грошима вона зможе допомагати захисникам, адже знала, скільки у них незакритих потреб. Тож почала шити на замовлення, продавати у соцмережах, на виставках та ярмарках по всій країні, та усі виручені кошти спрямовувати на ЗСУ.
Перших ляльок, згадує, продала на ярмарку у Сумах перед Різдвом у 2022 році. Тоді закупила аптечок і турнікетів на понад 10 тисяч гривень. Саме ці речі завжди дуже потрібні захисникам, тож потім ще багато разів передавала їх. Долучалася і до зборів на авто.
Анастасія намагається допомагати бригадам, що стоять на Сумському напрямку та тим, у яких служать її рідні та друзі. Вона не рахує, скільки ляльок зробила — “не одну сотню точно”. Не рахує й суму донатів — важливо лише, що вони працюють.
Ціна однієї ляльки, залежно від розміру та оздоблення, сягає від 250 до 1500 грн. Постійні покупці замовляють ляльок цілими родинами, як обереги для своїх осель. Часто замовляють і сплюшок — м’якеньких ляльок, що кладуть поруч з подушкою. Люди діляться, що сплюшки дійсно допомагають краще спати не тільки дорослим, а і дітям. Настя говорить, це через те, що всі свої вироби вона шиє лише з гарними думками та настроєм.
“Вдень я на роботі, тож шию зазвичай ввечері або вночі. Вмикаю серіал якийсь добрий або музику, запалюю аромасвічку і можу шити до 5 ранку. Мій головний помічник — котик Каспер. Він любить мою справу, приходить лягає мені на коліна, коли я шию, або лягає прямо на тканину. Теж свою позитивну енергетику передає лялькам”, — ділиться дівчина.
На пошиття однієї ляльки може піти як кілька вечорів, так і тиждень. Адже буває, що замовляють ляльок з певною обереговою вишивкою, тож на цю “ювелірну роботу” треба більше часу. Якщо замовлень дуже багато, а бувають випадки, коли треба і 50 ляльок пошити, допомагають мама і сестра Насті. Тоді виходить колективна робота, говорить дівчина.
В асортименті Насті — й ляльки в українському стилі, у вишиванках та з віночками або у пікселі, й казкові герої з тваринами. Ляльок часто замовляють на подарунки своїм дітям захисники, які колись отримали від Насті янголятка-охоронця.
“З військових я стараюся не брати кошти. Але не всім це подобається, дехто все одно намагається мені якось заплатити. Часом військові самі ж закривають якийсь збір. Буває, що купляють мені матеріали для ляльок. Я кажу їм, що не треба, але вони знаходять можливість щось придбати й передати мені”, — розповідає Настя.
Бувають часи, коли руки опускаються і сил щось робити немає, ділиться дівчина: “Коли зник мій тато, якийсь час я взагалі не могла сісти шити. Просто не підіймалися руки. Але потім згадала хлопців, друзів, які з 2014-го у війську. І зрозуміла: якщо вони тримаються, то я теж маю триматися”.
Натхнення додають і підтримка від друзів та рідних, а також люди, які залишаються тут, у Сумах. Які працюють, донатять і творять, попри тривоги та постійні загрози.
“Хтось допомагає матеріалами, адже знають, що я їх купляю за свої кошти. Хтось просто підтримує добрими словами. Буває, що військові або волонтери дзвонять, запрошують на каву, і це так цінно. Бо сидиш працюєш і не помічаєш як лине час, а потім зустрівся з кимось на каву, поговорив, і у тебе знову купа сил і крила за плечима”.
Її ляльки побували на багатьох благодійних заходах України та навіть за кордоном. Одну з ляльок подарували художнику Івану Марчуку у Відні, інші — поїхали до Василя Вірастюка та Віталія Кличка.
Неабияк цінно, говорить Настя, отримувати відгуки від захисників та їхні фото з оберегами, у які дівчина вклала стільки тепла: “Є у мене друг, він льотчик, командир екіпажу вертольота. Моє янголятко з ним скрізь, він часто кидає фото з ним. Хлопці жартують, що янголятка — обов’язкові пасажири в їхніх автівках. Хтось навіть вішає їх на бронь, коли йде на позицію”.
Знімки надані Анастасією
Дівчина мріє створити серію ляльок у вишиванках усіх регіонів України. А ще — щоб кожна її лялька колись повернулася з війни разом із тим, кого вона оберігає.
Іноді Настя задумується, що б її ляльки могли сказати своїм власникам, якби говорили. І дійшла висновку, що для кожної людини лялька підібрала б потрібні слова. Адже хтось дарує ляльок дітям, хтось несе їх на кладовище своїм синам та коханим. Тож комусь вони б говорили слова підтримки, з кимось ділилися б любов’ю, але неодмінно вони б казали людям саме те, чого їм зараз так не вистачає, і те, що їм так сильно хотілося б почути.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
