«Врятувати дитині життя — найбільша нагорода», — говорить Олександр Клочков. Понад десять років він очолює п’яту пожежно-рятувальну частину першого державного загону ДСНС у Сумській області.
Чоловік служить на Краснопільщині — у своєму рідному районі. Його дитинство пройшло у прикордонному з Росією селі.
«Я родом із мальовничого села Грабовське — воно стоїть просто на кордоні з Росією. У нас і вулиці, і ставки були ніби поділені навпіл. Там народився письменник Павло Грабовський, там же минуло й усе моє дитинство».
Сьогодні Олександр працює за кілька кілометрів від кордону, де щодня ліквідовує наслідки російських атак.
Виклики на прикордонні
Гуркіт танків Олександр почув рано-вранці 24 лютого. Повномасштабне вторгнення зустрів на чергуванні у частині в Краснопіллі.
«Ми одразу зрозуміли, що це не поодинокі вибухи, — говорить рятувальник. —Ми зрозуміли, що це дуже близько».
Олександр згадує свій перший виклик цього дня. Тоді дві молоді жінки з трьома дітьми застрягли в заметілі дорогою до Покровки — села всього за кілометр від кордону. Жінки їхали аби забрати своїх батьків. Їхня машина загрузла посеред лісу.
«Керівництво боялося нас туди відправляти: ніч, кордон, обстріли, агресор за пару кілометрів. Але ми поїхали», — розповідає Олександр.
Рятувальникам вдалося дістатися до родини та відвезти їх до частини, де жінки з дітьми могли зігрітися та поїсти.
Після початку повномасштабного вторгнення робота рятувальників на прикордонні змінилася. Кількість викликів, де потрібно рятувати людські життя, зросла в десятки разів. Постійна загроза повторних обстрілів вимагає від працівників ДСНС не лише оперативності, а й додаткового екіпірування.
«Майже кожен виклик потребує надання домедичної допомоги з перевʼязкою чи накладанням турнікета. Також у нас стало в половину важчим екіпірування, адже ми працюємо під постійною загрозою. У мирний час я носив на собі 25-30 кілограмів, а зараз до 50: бронезахист шостого класу, тактичні каски максимального класу, наплічники, напашники, а також звісно аптечка та ще додаткові турнікети»
За кілька кілометрів від ворога
Від центру Краснопілля до кордону з РФ — менше 10 км. Селище зазнає атак майже щодня. Інколи рятувальники виїжджають на ліквідацію наслідків у громаді до шести разів на добу. Вони намагаються реагувати на виклики максимально оперативно, завжди враховуючи безпекову ситуацію.
«Якщо небо чисте і ворог не веде активного спостереження, ми виїжджаємо на місце виклику протягом двох хвилин», — розповідає Олександр.
У прикордонному регіоні постійно існує загроза повторних атак. Під час виїздів рятувальники неодноразово опинялися під обстрілами.
У 2022–2023 роках співробітники ДСНС часто виїжджали до прикордонних сіл, щоб надати допомогу місцевим мешканцям. Під час одного з таких виїздів ворог атакував пожежників чотири рази.
«Одного разу ми їхали в Покровку на ліквідацію пожежі. По дорозі потрапили під артобстріл: росіяни цілилися прямо в нашу пожежну машину. Ми вибігли з автівки й перечекали атаку. Далі приїхали на місце виклику, і під час надання допомоги пораненим знову почався обстріл. По нас били 120-мм міномети понад 15 разів. Попри ще одну атаку, машина залишалася цілою, а ми ховалися у погрібах та ямах, після чого знову ліквідовували наслідки. Коли пожежу вдалося локалізувати, ворог знову почав цілитися по нас. Всього за той день у Покровці нас намагалися обстріляти чотири рази».
Архівні фото Сумської районної ради
8 листопада 2024 року Росія обстріляла краснопільську школу. Тоді ворожий КАБ упав за 50 метрів від навчального закладу та повністю зруйнував житловий будинок поруч. Під завалами залишалася літня жінка, її рятувала команда пожежників під керівництвом Олександра.
«Ми почули жіночий голос і почали розбирати завали, аби її врятувати. У цю хвилину прийшло повідомлення про повторні КАБи. Швидко розребли все, взяли бабусю на руки й просто бігли, куди бачили. Як тільки відбігли – два КАБи прилетіли у той будинок»
Найважчим викликом Олександр називає обстріл Краснопільської районної лікарні 19 березня 2025 року. Тоді у закладі перебувало 60 пацієнтів, 18 з яких – маломобільні.
Архівні фото ДСНС Сумщини
«Людей доводилось спускати в укриття на ношах, на плечах, на руках у будь-який спосіб».
Тоді персонал і всіх пацієнтів вдалося евакуювати в укриття. Та вже за пару хвилин пролунав вибух, а за ним ще. Російські шахеди почали бити по укриттю. Тієї ночі армія рф вдарила по лікарні сім разів.
«Шість разів поспіль ворог атакував саме укриття. Шостий шахед пробив укриття, його двигун пробив дах і залетів усередину. Ми вивели всіх, всі були цілі, але ця ніч була надзвичайно важка».
Знання можуть врятувати
В умовах війни знання з домедичної допомоги можуть врятувати життя, тому на думку Олександра, кожен має вчитися цим навичкам.
«Зараз дуже важливо, щоб і підлітки, і дорослі відвідували курси з домедичної допомоги. Турнікет, шини, навіть звичайна щільна хустинка — це речі, які в критичний момент можуть зупинити кровотечу і врятувати».
Як вважає рятувальник, тренування мають бути максимально реалістичними.
«Коли людину заводять у кімнату й раптово імітують вибух, поруч “лежить” постраждалий, є штучна кров — тоді видно справжню реакцію на стрес. Бо якщо ти сам розгубишся чи впадеш у шок, то вже нікому не допоможеш».
Також рятувальник радить завжди мати при собі базову аптечку. Вона може стати вирішальною у критичний момент.
Тримати селище живим
Олександру щоразу важко бачити руїни колишнього життя. Кожне руйнування у рідному районі внаслідок російських обстрілів рятувальник сприймає близько до серця, говорить, звикнути до цього неможливо:
«Краснопілля активно розвивалося… А тепер ми приїжджаємо і бачимо зруйноване те, що люди будували роками. Та найбільша втрата — це, звісно, людське життя: усе інше можна відбудувати, а життя повернути неможливо. Тому ми робимо все, аби врятувати насамперед людину, а вже потім — матеріальні цінності».
Бути вдома та продовжувати свою справу Олександра надихає родина та люди, які залишаються у Краснопіллі.
«Мене мотивують наші люди. Поки населений пункт живе, поки в ньому є рух і голоси — він існує. Хочеться, щоб Краснопілля вистояло. Ми все відбудуємо, головне — залишитися живими».
Після кожного врятованого життя або локалізованої пожежі жителі дякують рятувальникам.
«Вони дивляться на нас як наче ми герої із фільмів, — говорить Олександр. — Вони бачать, що ми є, що приїхали, що ми на місці. Це для них знак, що життя продовжується».
«Найвища нагорода — врятоване дитяче життя»
У жовтні 2025 року Олександр Клочков отримав нагороду в номінації «Рятувальник року» на церемонії Golden Glove. Вручав її абсолютний чемпіон світу з боксу Олександр Усик. Премія відзначає людей, які своєю діяльністю надихають, допомагають іншим і роблять вагомий внесок у розвиток України. Олександр став першим рятувальником серед лауреатів цієї нагороди.
«Проте для мене найбільша нагорода — це врятоване життя. Особливо, життя дитини. Адже діти — цвіт нашої нації, які створюють наше майбутнє».
***
Фото сайту Трибуна.Суми
