«Люда, тримай цигарку», — кричить, розмахуючи пачкою, один із слюсарів тролейбусного депо. Жінка закочує очі й відповідає «Та не знущайся».
7 жовтня 2025 року тролейбус, яким кермувала Людмила, потрапив під російський обстріл у Сумах. Від удару шахеда розбилися вікна, пошкодилася обшивка, а один із пасажирів отримав поранення розбитим склом. Водійка не розгубилася і діяла за протоколом, надала пораненому першу допомогу й зрештою самостійно завела тролейбус в депо. Та соцмережами розлетілися публікації, які описували подію з дещо іншими акцентами. Журналісти сайту Трибуна.Суми поспілкувалися з Людмилою, аби дізнатися її історію того дня.
Фото надані КП СМР «Електроавтотранс»
***
— Пасажири часто казали, що в мене найгарніший тролейбус. Я його завжди оберігала, вимивала, і салон, і кабіну, і стелю — все сама. У мене дві пари штор — цей місяць з одними їжджу, наступний — з іншими. Я думаю, що тролейбус врятував мене і моїх пасажирів — це найголовніше. Він взяв удар на себе, — говорить Людмила.
На бірюзовому «Богдані» Людмила їздить із дня, коли Суми отримали останню партію нових тролейбусів у 2021 році.
У тролейбусному депо Людмила не новенька — вперше потрапила сюди ще у 1990-х, коли працювала кондукторкою. Вже тоді вона мріяла водити тролейбус, але спочатку попиту на нових водіїв не було. Згодом почали набирати бажаючих на курси і вона, не вагаючись, долучилася. Тож з 2007 року кермує — спочатку стареньким ЗіУ, який все одно любила і за свої кошти купувала фарбу, аби він виглядав презентабельніше. Згодом пересіла на жовтий «Богдан», а незадовго до повномасштабного вторгнення на свою улюблену «машину» — так у депо називають тролейбуси — бірюзову. Говорить, що пересісти зі старенького ЗіУ на новий Богдан, це як змінити тракторець на мерседес. Тут і рульова краще працює, і в кабіні все по-інакшому, і їде він м’яко.
Зараз її улюблений тролейбус стоїть у ремонтному цеху: із вибитими вибуховою хвилею вікнами та дірками в обшивці. Кілька кульок шрапнелі пробили одну стінку та застрягли в іншій, якісь залишилися під сидіннями та поруч з ними, у дверях, а однією відірвало поручень. Осколками посікло дах та акумулятор.
***
Зранку 7 жовтня росіяни атакували Суми кількома шахедами. Під час першого прильоту Людмила стояла на кінцевій по вулиці Героїв Крут. Щойно все стихло, жінка стала від’їжджати від зупинки, забравши останнього пасажира. Звуків наступного безпілотника вона не чула — лише роботу ППО, бо тролейбус шумить під час руху і у ньому гучно працюють пічки.
— Зараз я розумію, що якби я чула саме звук, як летить шахед наді мною, то у мене був би більший стрес. А так я чула лише, як працюють наші хлопці, тому мені було спокійніше. Хоча все одно відчувала, що потрапила у пастку, бо діватися мені було нікуди, — говорить Людмила.
Удар шахеда відбувся, коли тролейбус доїжджав до наступної зупинки. Після вибуху у салоні стояла тиша. Кілька пасажирів підійшли до середніх дверей, аби вийти. Людмила їх не відкрила, щоб на людей не посипалося скло. Випустила пасажирів через перші двері, що вціліли.
— Я завжди намагаюся робити все швидко, але в той момент була дещо у ступорі. Мені треба було зреагувати на все і моментально зібрати думки докупи, повідомити диспетчеру та з’ясувати, чи всі пасажири вціліли, — згадує Людмила.
Фото надані КП СМР «Електроавтотранс»
Водійка побачила, що в одного з пасажирів обличчя у крові — його посікло склом. Вона знайшла аптечку та дала чоловіку бинт. Він відмовився викликати екстренку й залишив місце події.
Тоді ж до водійки підійшла бабуся і спитала, чи поїдуть вони далі. Людмила відмовила, адже їй треба було залишатися на місці, аби тролейбус оглянули поліцейські та ДСНСники.
Водійка чула, як літає черговий шахед, тому трохи від’їхала від місця удару. Загалом на збір інформації усіма службами і фіксацію того, що сталося, пішло дві години. Удар стався десь о 6:10, а в депо водійка прибула о 8 ранку. Після прильоту напруга зникла, тож поверталася найкоротшою дорогою на автономному ходу.
Через два дні Людмила мала йти у відпустку. На роботі їй запропонувати взяти вихідні за свій рахунок, та водійка вже наступного дня вийшла на зміну і відпрацювала на іншому тролейбусі.
***
Коли вона була на роботі, Людмилі зателефонував її чоловік і спитав, чи бачила вона, що про неї пишуть. Жінка рідко користується соцмережами, але цю публікацію з фейсбуку їй прислали кілька людей.
— Якийсь журналіст написав, що після прильоту я стояла біля тролейбусу і спокійно курила. Це при тому, що всі знають, що я не палю, і нікому не дозволяю це робити в моїй машині. Там не було нічого про те, що я надала першу допомогу. Якщо це прочитає моє керівництво, як вони оцінять мої дії?, — говорить Людмила.
Публікація журналіста з описом ситуації рознеслася фейсбуком. Тож із тих пір Людмила та її чоловік стикаються з кпинами від знайомих і колег. Жінці пропонують покурити та реагують на її досвід зі сміхом, а не співчуттям.
— Ви знаєте, який буває народ: замість того, щоб побажати людям здоров’я чи порадіти, що залишилися живі, питають про сигарети. Той журналіст акцентував саме на тому, що я стояла і спокійно курила. Він не подумав про те, які можуть бути наслідки того, що він написав, — говорить водійка.
Жінка не стрималася і написала коментар під публікацією у фейсбуку. Автор поста перед нею вибачився, але репости та коментарі продовжували жити своїм життям.
— Мене вразило, що для людей було комічно, що та бабуся підійшла до мене і спитала, чи поїдемо ми далі. У тій ситуації, у тому стресі, коли у мене був повен салон скла, мені було зовсім не до сміху, — згадує Людмила.
Під жарти про паління, які ніяк не закінчуються, Людмила одягає помаранчеву жилетку, аби ми її сфотографували із її улюбленою машиною.
***
Нині працівники ремонтують постраждалий тролейбус: демонтують пошкоджені елементи та оглядають їх на дефекти.
Начальник служби рухомого складу Олександр Король оцінює вартість ремонту приблизно в 700 тисяч гривень. Говорить, що якщо вони куплять все необхідне і на це вистачать коштів, то через кілька тижнів тролейбус вийде на маршрут.
Наразі у Сумах по будням виїжджають 37-38 тролейбусів, з них 19 — на автономному ходу. Такі машини можуть проїхати до 30 кілометрів за відключень світла, тобто усі зможуть самостійно повернутися з будь-якої точки міста в депо. Звичайні ж тролейбуси приходиться стягувати тягачем або Камазом.
За словами Олександра, водіїв тролейбусів не вистачає, хоча у депо і навчають нові групи. Люди приходять, працюють деякий час, а згодом звільняються, іноді переїжджають до Києва, де на цій посаді зарплата значно вища. Майже половина водіїв на підприємстві — пенсіонери, які у будь-який момент можуть покинути цю роботу.
***
Людмила вірить, що сюди мають приходити лише люди, яким ця робота подобається. Окрім кермування треба розбиратися і в деяких технічних моментах, наприклад, перевіряти струмоприймачі, які можуть від’єднуватися, особливо, у дощ, сніг чи іній.
Ставлення пасажирів до водіїв різне: більшість спілкуються ввічливо і з розумінням, а є й такі, що можуть обізвати, якщо водій їх не дочекається. Загалом тут намагаються працювати за графіком, тож тролейбуси не можуть довго затримуватися на зупинках.
Працівники щомісяця проходять інструктаж, як діяти у стресових ситуаціях. Та вже на власному досвіді Людмила розуміє, що кожен зреагує по-своєму, якщо трапиться щось критичне.
— Можливо, я ще все не усвідомила. Можливо, не так злякалася за себе, бо в першу чергу подумала, що там з людьми, чи ніхто не постраждав. Слава Богу, все обійшлося більш-менш благополучно. Та зараз, коли чую звуки шахеда, мені стає страшно, — говорить водійка.
Жінка планує працювати й надалі і вже розпитує керівництво, коли відремонтують її бірюзову машину. Говорить, що було б добре, якби водіям тролейбусів у Сумах почали доплачувати за те, що вони працюють у прифронтовому місті. Та навіть без доплат, під час повітряних тривог і обстрілів, старенькі ЗіУ, жовті та бірюзові Богдани щодня виходять на маршрути, аби місто могло жити далі.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
