Жінки та діти
Ідея створити освітній центр для ромів прийшла ще під час епідемії коронавірусу, говорить керівниця громадської організації «Ромський жіночий конгрес «Мануша» Ольга Михайленко.
«Дітки перестали ходити до школи через карантин, а онлайн-навчання пропускали, бо у багатьох немає гаджетів, їм просто ні з чого навчатися, — говорить Ольга Михайленко. — Потім розпочалося повномасштабне вторгнення, 5 школа в Сумах закрита — там немає бомбосховища, тож знову запровадили онлайн-навчання і знову дітки його пропускають, деякі не навчаються вже більше двох років».
Ольга Михайленко
Микола Москальов, керівник громадської організації «Ромське національне об’єднання», яка працює вже 25 років і опікується усіма проблемами спільноти: соціальними, медичними, правовими та іншими, говорить, що в громаді є сім’ї, які мають лише кнопковий телефон, а є такі, у яких немає жодного.
«Ноутбуків немає, бо немає змоги їх купити. Якщо це багатодітна родина, то вони найперше думають, як прогодувати дитину, а вже потім, як купити гаджет», — говорить Ольга Михайленко.
Активісти думають, як зарадити цій проблемі та шукають спонсорів, які б могли придбати комп’ютери для дітей.
Микола Москальов
У створенні освітнього центру допоміг ромський Жіночий фонд «Chiricli». Мета проєкту — відкрити школу для ромських дітей, які пропустили кілька класів, а також підготувати першачків до початку навчального року.
Та окрім дітей, які пропустили навчання, у ромській громаді є жінки, які ніколи не ходили до школи, або ж закінчили лише кілька початкових класів.
«Ми всіх жінок знаємо — хто у нас грамотний, хто неграмотний, є такі, які не можуть навіть поставити підпис, прочитати, під чим вони підписуються, або заповнити бланк, — говорить Ольга Михайленко. — Тому ми зібралися, поспілкувалися й вирішили створити умови для навчання і для ромських жінок».
Учили дітей виживати
В освітньому центрі наразі працюють два вчителі, один з них займається зі школярами, які пропустили кілька років навчання, інший – готує до першого класу. Разом із майбутніми першачками на уроки ходять і їхні мами, щоб з нуля навчитися читати й писати.
Одна з таких мам — 41-річна Світлана — має двох дорослих дітей, а з молодшою донькою зараз разом ходить на навчання.
Я не ходила до школи, бо не було такої можливості — у мами було багато дітей, треба було за ними наглядати, а потім вже я і своїх діток нажила, — говорить Світлана. — Зараз прийшла разом зі своєю дитиною — їй 10 років, а вона взагалі не вчилася, тому я вдячна за таку можливість. Звісно, це незвично, але краще пізно, ніж ніколи. Я часто до когось звертаюся за допомогою, навіть прізвище своє не можу написати — хрестик поставила й пішла далі. Хочу навчитися читати й писати для себе, я не кажу вже за якусь освіту, а для своєї дитини хочу, щоб вона навчалася й далі.
Світлана
Неля водить до освітнього центру свого 15-річного онука, який пропустив кілька років школи, щоб він надолужив пропущені уроки, говорить — наздоганяти важко.
Земфіра привела до школи семирічну онучку, аби та підготувалася до 1 вересня.
Я закінчила 10 класів, у мене середня освіта, — говорить Земфіра. — Мої діти також закінчили школу, а зараз воджу онучку. Вона — дівчинка старанна, я з нею і вдома займаюся — у неї є бажання навчатися і вона хоче ходити до школи.
Неля і Земфіра
Також заняття відвідують школярі, які хочуть оновити знання за попередні роки, щоб краще підготуватися до наступного класу. Кількість учнів – і дорослих, і дітей була б більшою, але частина ромської громади виїхала за кордон через війну.
Зараз вже не той світ, що був раніше, зараз кожна жіночка хоче розвиватися, щось робити сама, — говорить Ольга Михайленко. — Наші хлопці воюють, багато жінок залишилися вдома одні з дітками, їм треба шукати роботу, а як влаштуватися на роботу, якщо ти неграмотна? Навіть двірником — все одно треба заповнити бланк.
Микола Москальов говорить, що освіта — дуже болюче питання для ромів. Є приклади, коли роми закінчують виші, але поки що їх мало.
Здавна батьки учили дітей виживати, бо скрізь, де б не став циганський табір, його звідти виганяли, — говорить Микола Москальов. — Тому освіта була не на першому місці й відлуння цього досвіду ми бачимо й зараз. Одні розуміють, що навчання потрібне, іншим треба це пояснювати.
За словами Миколи Москальова, нестача освіти гальмує розвиток ромської громади, не дає розвиватися інтелігенції, адже саме високо освічені люди ведуть за собою всіх інших.
«Якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина була успішна, жила кращим життям, ніж вони, то вони зроблять усе, щоб дитина навчалася, — говорить Ольга Михайленко. — А якщо людина освічена, то вона може себе захистити, бо знає свої права. У нас є жінки, які, може й неграмотні, але кмітливі, тож якби вони вивчились — були б дуже талановитими, кожна по-своєму. Ну не пощастило нам бути такими освіченими, як би нам хотілося. Тому для своїх дітей ми зробимо все, щоб вони жили краще нас».
Фото надані ГО «Ромський жіночий конгрес «Мануша»
Під час війни
Ольга Михайленко говорить, що багато ромських жінок з дітьми виїхали за кордон з початку повномасштабного вторгнення.
Був такий хаос, хтось виїжджав автобусами, які організовували, хтось своїми силами – схопив документи й дітей і швидше в дорогу, — згадує Ольга перші дні великої війни у Сумах.
ГО «Мануша» має волонтерів по Сумській області: в Конотопі, Глухові, Охтирці, раніше багато ромів проживали у Білопіллі, та зараз більшість із них евакуювалися через постійні обстріли громади.
«Ми завжди на зв’язку з нашими волонтерами, їздимо по області, привозимо продукти, допомагаємо, якщо є потреба, — говорить Ольга Михайленко. — Деяким ромам допомагали виїхати з прикордоння».
Із початку повномасштабного вторгнення до Сум приїжджають роми-переселенці: з Донеччини, Луганщини, Маріуполя. Деяких розселяли по знайомим і друзям, деяких – у гуртожитки, які надає міська громада.
За словами Ольги Михайленко, з початку повномасштабного вторгнення багато ромів втратили роботу.
Раніше як багато хто працював — їздили по селам, скуповували пір’я, ще щось, так і годували своїх дітей, — говорить Ольга. — Зараз же шукають іншу роботу вже в місті, виживають, хто як може.
Стереотипи нікуди не ділися
«Мануша» ромською мовою означає «люди», організація зареєстрована рік, але працює більше. І назвою, і своєю появою у Сумах громадське об’єднання хоче заявити про роль жінок, які традиційно у ромській громаді відповідали за дім і не привертали до себе багато уваги.
Змінюється ставлення жінок до самих себе, вони починають цінувати себе, визнавати свою значимість і свій вклад у родину, — говорить Ольга Михайленко.
За її словами, багато ромських жінок працюють, є з них самостійні, які забезпечують себе і свої родини. Їхні роботодавці вже їх знають і довіряють, а от знайти роботу за оголошенням, де в жінки немає знайомих, — важко.
«Люди не довіряють, одразу думають «о, це роми», ще не всі розуміють, що ми такі ж люди і так само працюємо, — говорить Ольга Михайленко. — Навіть коли роми їздили за пір’ям чи залізом, вони ж його не крали, а купували. Там купили, там продали, трішки заробили, але це їхній труд, вони ним заробляли на життя».
Так само з ворожим ставленням можуть зустрітися і діти в школі, у громаді говорять, що все залежить від батьків, якщо дома кажуть «це – ром, не дружи з ним», то відповідним буде і ставлення дитини. Іноді ромським дітям необхідний час, аби отримати довіру і подружитися з однолітками.
Стереотипи нікуди не ділись, — говорить Ольга Михайленко. — Це дуже повільний процес. Може колись прийде той день, коли ми будемо почуватися так же вільно, як хотілося б. Ми живемо в Україні, наші хлопці пішли воювати, бо це наша країна, наш дім, тут наші діти й онуки. Тому ми хочемо, щоб нас приймали, як рівних.
***
ГО «Мануша» співпрацює з іншими організаціями, серед яких Безоплатна правнича допомога, БФ «Право на захист», ГО «КримSOS». У разі необхідності членам громади надається юридична або психологічна допомога.
За проєктом ромський освітній центр має пропрацювати пів року, єдине за що переживає Ольга Михайленко — щоб дітям було з чого навчатися, коли знову розпочнеться навчальний рік та онлайн-школа. Жінка сподівається, що підготовка не пройде марно і школярі зможуть продовжити здобувати освіту. Наразі ж за її словами, навчанням задоволені всі — і діти, які скучили за школою, і їхні мами, які мають шанс змінити своє життя.
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
