Руїни у центрі міста
«Тростянець… Центр міста… Чорними вікнами вдивляється в бездонну далечінь неба сумний понівечений будинок. Ще зовсім недавно він був красивий і ошатний, сповнений життя…», — так починається блог дослідника Тростянця Анатолія Баглая про Магазин купця Курила, який зруйнувало влучанням артилерійського снаряду у березні 2022 року.
На початку минулого століття у нині понівеченій будівлі вів бізнес Федір Курило — купець, який походив із давнього охтирського роду. До 1917 року він продавав тут товари повсякденного вжитку. У будівлі навпроти знаходився його рейнський погріб, де можна було придбати алкогольні напої.
Вважається, що двоповерхову будівлю Магазину купця Курила звели у 1908 році. Так, на зробленій у 1903 році фотографії базарної площі, на її місці ще знаходились приватні будинки.
Дату будівництва підтверджує і цегла, яку можна побачити після руйнування споруди. На ній є відбитки цифр, що за словами Анатолія Баглая, свідчать про рік її виробництва — 1907.
Краєзнавець завжди цікавився цією будівлею. Він пам’ятає її з дитинства за магазином спорттоварів, де місцевим дітям купували ковзани та лижі. З іншого боку приміщення у ті часи знаходилася хлібна крамниця.
Історія Магазину купця Курила — малодосліджена, тож у 2022 році Анатолій Баглай узявся за пошук матеріалів, аби написати про нього розвідку. У сумському архіві він знайшов підтвердження, що це приміщення купець Курило орендував у фірми Леопольда Кеніга, яка на той час перейшла до його спадкоємців. Самих документів або плану будівлі Анатолій не отримав, вважає, що вони можуть зберігатися в архівах у Санкт-Петербурзі. Ймовірно, споруду побудували як доходний дім, тобто будинок, який можна здавати в оренду.
До 1917 року Тростянець був селом, тож такі будівлі значно змінювали його зовнішній вигляд. Статус міста населений пункт отримав у 1940 році. Та Анатолій Баглай вважає, що місто сюди приніс саме цукрозаводчик та підприємець Леопольд Кеніг своїми заводами та будівлями, які згодом стали візитівкою Тростянця. Під час повномасштабного вторгнення постраждали усі споруди Кеніга — частково зруйнована садиба у центрі міста, де знаходився музей, згорів Будинок управителя маєтками разом із науковою бібліотекою.
Загалом, за словами краєзнавця, у місті збереглося небагато історичних будівель. Їхні руїни у центрі Тростянця нагадують про біль окупації.
Брали, що їм треба
У м’ясному магазині, який раніше знаходився на першому поверсі Магазина купця Курила — черга. Бліді курячі тушки лежать за склом, продавчині хутко зважують м’ясо та обмінюються із постійними покупцями новинами.
До нас виходить адміністраторка Наталя. Згадує, як російські військові зайшли у Тростянець у перший день повномасштабної війни. Через кілька днів вони ніби покинули місто, стало тихо й Наталя та її колеги вийшли 28 лютого на роботу.
— На той час позакривалася всі магазини, а запасів у багатьох людей не було. У нас в магазині залишався товар і ми вирішили відкритися. Було повно людей, всі голодні й перелякані. Ми відпускали товар транзитом — люди не обирали, а просто зважували їм, що було, — згадує Наталя.
Потім продавчиням зателефонували й сказали, що росіяни знову заходять у Тростянець. Вони зачинили двері і працювали, доки відвідувачі, які вже були всередині, не купили собі продуктів. Опісля побігли бічними вулицями додому.
Спочатку Наталя думала, якщо у місті буде тихо, вони вийдуть на роботу знову. Та російські військові окупували Тростянець і можливості вільно пересуватися вже не було.
У магазині залишалися камери спостереження й Наталя бачила, як одного дня російські військові розбили вікно і залізли всередину.
— Брали, що їм треба — ікру, сосиски, каркаси. Потім вони там осіли, бо в магазині було тепло — там централізоване опалення. Я бачила, як вони підпирали ларі автоматами, як їли, як спали на лавках і там же ходили в туалет, — згадує Наталя.
Усі ці записи вона одразу видаляла з телефону, адже під час обходів у місті, росіяни перевіряли вміст гаджетів і такі кадри могли коштувати життя.
Через кілька днів російські військові побачили камеру й розбили її. Про те, що в будівлю потрапив снаряд, Наталя дізналася, коли побачила пожежу у центрі міста. Зв’язку тоді вже не було.
До самого ж магазину жінка прийшла вже після звільнення Тростянця, коли сумський Добрабат почав розчищати приміщення.
— Все було згоріле, у плачевному стані. З другого поверху до нас попадали сейфи. Не згоріли лише залізна мийка і старий металевий холодильний лар. Стелі не було взагалі, лише сміття кругом. Вціліла наша реклама і стійка, щоб велосипеди ставити перед магазином, — говорить Наталя.
Жінка одразу почала шукати місце, аби відкритися знову. І вже приблизно за місяць вони відновили роботу в новому приміщенні — навпроти зруйнованого Магазину купця Курила.
Палав більше доби
Фотографій Магазину купця Курила, зроблених до 1917 року не залишилося. Одним із перших споруду описав архітектор Віктор Вечерський у книзі «Пам’ятки архітектури та містобудування лівобережної України Т.2».
Він визначив її як Г-образний асиметричний будинок із двоповерховим західним крилом і одноповерховим із антресольним напівповерхом східним. Ця будівля має неоренесансні фасади, а маленькі аркові віконця антресолі відсилають до неороманського стилю. Цегляний декор доповнюється художнім металом, який зберігся й донині. До 1950-х років на другому поверсі знаходився кований балкон, який згодом із невідомих причин демонтували.
Оригінально обидва дахи Магазину купця Курила були вкриті покрівельною сталлю, а після пожежі в 30-х роках ХХ століття дах перебудували і покрили шифером.
Усередині будівлі досі залишаються оригінальні чугунні колони, які підтримували другий поверх. Також можна побачити рельси-перекриття, скріплені ще кованими квадратними гайками початку минулого століття.
Зберігся й автентичний кований ганок над одним із входів. Пожежа оголила оригінальні, а також зроблені пізніше міжкімнатні перегородки, закладені цеглою арочні проходи. Загалом за понад століття будівля зазнала багатьох змін. Так, оригінальної плитки на підлозі вже не залишилося, вікна замінили на пластикові, а на другий поверх ведуть сходи вже радянських часів.
Після націоналізації будівлі у 1917 році в ній спочатку відкрили загальноосвітню школу, згодом у 1922 — художню. А через деякий час — спортивний та хлібний магазини, які знаходилися тут до приватизації будинку у 1990-х роках.
Тоді на першому поверсі знову запрацював продовольчий магазин, який так і назвали «Магазин купця Курила». Після чергового продажу тут знаходилися банк, кафе, а згодом м’ясний магазин, шматки зовнішнього оформлення фасаду якого залишаються і досі. На другому поверсі розміщувалися офісні приміщення місцевої прокуратури. За словами Анатолія Баглая, поки у будинку знаходилися магазини чи установи, він виглядав доволі доглянутим.
Коли ж будівля потрапила під обстріл 9 березня 2022 року, тут розпочалася пожежа, яка перекинулася на сусідні приміщення. Згорів тоді і сусідній магазин, яким займалася родина Анатолія Баглая. Росіяни не допустили пожежних до гасіння — і Магазин купця Курила палав більше доби.
Пам’ять, яка стирається
Анатолій Баглай цікавиться і досліджує історію Тростянця. Про багато будівель у місті відомо мало, ще менше інформації збереглося про людей. У радянські часи ті самі споруди Кеніга не вивчалися, як і не досліджувалися персоналії місцевих купців. Тож Анатолій збирає розпорошені дані в різних архівах — у Сумах, Харкові, Києві, Полтаві. Свої роботи публікує у власному блозі та в соцмережах.
Наразі у Магазині купця Курила знаходитися небезпечно, адже зі стін може сипатися цегла. Підлога всіяна сміттям — захаяли, каже Анатолій.
Неуважне ставлення до історичної спадщини він пов’язує з радянським часом, коли до влади прийшли люди, які її не цінували та не мали фахових знань.
— У наших бабусь на стінах висіли портрети родичів з попередніх поколінь, а тепер може бути так, що люди не знають імені своїх рідних дідуся чи бабусі. Це пам’ять, яка стирається. Якщо ми не знаємо своїх предків, то ми не цінуємо свого і нам нічого буде передати далі. Треба берегти те, що маємо, — говорить Анатолій.
Він мріє про відновлення Магазину купця Курила, та переживає, що цьому може завадити те, що будівля має трьох власників — державу, юридичну установу та приватного підприємця.
Шанс на порятунок
За словами Олени Коштур, яка працювала у відділі архітектури та містобудування Тростянецької міськради у 2022 році, так і сталося. Адже одна з компаній-власниць відмовилася від будь-яких робіт у приміщенні, аби чекати на репарації. Власники остерігаються, що у випадку реставрації чи навіть консервації, у майбутньому буде складно отримати ці кошти у повному обсязі.
Ще у 2022 році фахівці місцевого відділу архітектури шукали кошти на протиаварійні й консерваційні роботи. Магазин купця Курила не потрапив до списку тих об’єктів, які профінансував один із фондів. Можливо, це пов’язано з позицією власників, кожен з яких мав надати дозвіл на роботи. Або ж і з цільовим призначенням будівлі, адже тут знаходилися магазини, а не культурні установи.
Пошуку коштів передувало технічне обстеження споруди, після якого її стан визнали аварійним. Якби Магазин купця Курила не був пам’яткою архітектури місцевого значення, то він би підлягав зносу.
У будівлі пошкоджені несучі конструкції, зруйновані перегородки, дах, підлога, вікна і двері. Фундамент має тріщини, частково знищені зовнішні стіни. Так само зруйновані усі комунікації — водопостачання та водовідведення, опалення, електропостачання та газопостачання, система вентиляції.
Наразі у споруди оголена кладка і їй необхідний хоча б елементарний захист, а в ідеалі обробка спеціальними розчинами. Опади, зміна температури, вібрації від автотраси, яка знаходиться поруч, та обстрілів, пришвидшують руйнацію. Якщо не вживати жодних заходів, то відновлення з кожним роком ставатиме все дороговартіснішим, і колись руйнація стане незворотною.
Консервація мінімізує витрати на реставрацію та сповільнює процес нищення об’єкту. Олена Коштур вважає, що шанс врятувати будівлю є, але за це треба братися найближчим часом. Також фахівчиня зазначає, що останнім часом стає все складніше шукати кошти на відновлення або консервацію пошкоджених під час воєнних дій культурних пам’яток на Сумщині. Це відбувається через близькість до кордону та безпекову ситуацію.
На її думку, ще однією проблемою є відсутність комплексного спрощеного механізму відновлення культурної спадщини в Україні. Адже об’єктів, що потребують уваги, багато, а процедури, за якими їх мають відновлювати, були створені ще до повномасштабного вторгнення і іноді значно ускладнюють процеси.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Текст представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
