28 серпня 2021 року на день села у Становій Охтирського району відкрили новий фельдшерський пункт. Сучасну будівлю на 60 квадратних метрів з великими вікнами, необхідним обладнанням і дитячим куточком чекали всі. У Становій проживають більше 600 людей і два роки вони не мали власного фельдшерського пункту. Старий знаходився в аварійному стані й був непридатним для використання, а фельдшерка пішла на пенсію.
Урочисте відкриття, перерізана стрічка, на роботу вийшли дві медпрацівниці. Станова – рідне село завідувачки фельдшерським пунктом Оксани Гробової. До цього вона працювала в інших населених пунктах, тож була дуже рада повернутися додому.
У пункті можна було поміряти тиск, зробити укол, отримати першу допомогу, зробити перев’язку, перевірити аналізи на цукор. Сюди приносили діток для зважування, тут вакцинували. Також медпрацівниці обслуговували виклики — час у них не завжди нормований, адже хто буде дотримуватися графіку у населеному пункті, де всі одне одного знають.
Уже через півроку після відкриття, від новенького фельдшерського пункту залишилися лише посічений осколками фундамент і частина стін. Будівлю зруйнували обстріли російських військових у лютому-березні 2022 року. Як медики працювали в окупації, у що перетворили ФП росіяни та як вдалося так швидко відновити будівлю у новому репортажі серії «Жити далі…».
«Отак ми зустріли війну»
«24 лютого зранку було так: всі йдуть з роботи, а ми йдемо на роботу, — згадує Оксана Гробова. — Мені зателефонувала моя колега — молодша медична сестра Алла Гордієнко, й спитала, що нам робити, адже у селі паніка. На роботу вирішили йти. У фельдшерському пункті діяла невеличка аптека, тому 24-25 лютого ми видавали медикаменти, консультували. Тоді у Станову приїхало багато людей з інших міст, дехто з дітками. Ми працювали, згодом помітили, що люди розійшлися, біля пункту стало порожньо. Поруч із нами знаходиться магазин, його хазяїн сказав нам, що на Станову йде колона російської військової техніки. Ми закрили заклад і пішли по домам. Отак ми зустріли війну».
Через кілька днів Оксані зателефонували знайомі й сказали, що у фельдшерському пункті «непрохані гості». Коли російські військові пішли, медики повернулися до медзакладу й побачили вибите вікно, через яке армійці залізли всередину, та поламані двері. Жінка розповідає, що російські військові перебили всі медикаменти: «Виглядало так, ніби ще й робили собі ін’єкції». Викрали усе телемедичне обладнання, глюкометри, ноутбуки, конвектор, відрізали роутер, забрали чашки та інші особисті речі медпрацівників. По собі залишили кружку, куртку та пляшки від спиртних напоїв.
«Хай би вони тут перебули, хай би пиячили. Але вони спеціально робили шкоду. В умивальники рвали й скидали журнали, щоб їх забити. В унітаз накидали битого посуду. Коли ми прийшли до фельдшерського пункту, у селі не було світла і, відповідно, води, тому ми не помітили, що «гості» повідкривали всі крани. Через кілька днів світло з’явилося і пункт почало затоплювати, вода бігла фундаментом на вулицю».
Росіяни загнали у Станову свою техніку й ховали її у людей у дворах та городах, прикриваючись «живим щитом». Заїжджаючи на подвір’я, часто вибивали ворота, та чекали, поки їм підвезуть пальне. До фельдшерського пункту російські військові зайшли чисто з цікавості. Одна жінка, яка живе поруч, казала: «Хлопці, скажіть своїм, хай вони сидять у пункті, але хай його не руйнують, бо ми чекали на нього два роки». Та хто її послухав — проходячи повз медзаклад, вони обстріляли його з автомата.
«Йшли бойові дії. Поруч із пунктом прилетів снаряд, від нього й досі залишилася велика вирва. Тоді від вибуху повилітали всі вікна. Магазин, що стоїть поруч, майже зруйнований. Іноді наше приміщення від осколків трохи затуляв дуб, що росте перед входом», — говорить Оксана Гробова, завідувачка медзакладу.
Десь у 20-х числах березня 2022 року фельдшерський пункт села Станова було зруйновано остаточно. Обвалилися стеля, залишилася лише частина побитих, посічених осколками стін і пошкодженого фундаменту.
«Руїни. В оце перетворилася наша мрія», — говорить завідувачка закладу.
«Спасібо вам, у нас взагалі ніякого хліба немає»
В Оксани і Алли залишалася сумка невідкладної допомоги. Когось із пацієнтів вони приймали у себе вдома, до тих, хто не міг дійти, приходили. Також консультували телефоном. Жителі Станової згуртувалися, допомагали одне одному й ділилися медикаментами, які ніде було купити. Дитина Оксани захворіла запаленням легенів і одна жінка встигла придбати їй антибіотики у перші дні вторгнення.
Найскладнішим для фельдшерів було те, що в Становій знаходилися дві вагітні, яким залишалося зо два тижні до пологів. Швидка з Тростянця вже не могла приїхати, адже їх не пускали російські блокпости. Залишалося тільки йти пішки п’ять кілометрів до Тростянецької лікарні.
Оксана щодня телефонувала директорці Тростянецького центру первинної медичної допомоги й питала, що робити. Адже, якщо вагітні не доберуться до лікарні до переймів, їй прийдеться приймати пологи самостійно. Врешті-решт родичі вивели їх пішки до Тростянця. Вони одягнулий білі пов’язки та пішли через поля, щоб не проходити російські блокпости. Обидві породіллі народили у лікарні й через деякий час знову пішки повернулися у Станову вже з дітками.
Молодша медична сестра Алла Гордієнко окрім роботи в фельдшерському пункті, працює соцпрацівницею.
«Бувало, підвозили безкоштовний хліб, я йшла отримати хлібинку для стареньких, чи може ще якусь гуманітарку, — згадує жінка. — Іноді біжу до бабусь, наче тихо, а потім починається обстріл. Упаду в канаву, трохи полежу й біжу далі. Всяке бувало. Слава богу живі».
Часом хліба не було. Тоді місцевий підприємець молов власну пшеницю і роздавав людям муку.
«А хліба білого нема?», — питали росіяни.
«Спасібо вам, у нас взагалі зараз ніякого немає».
«Ні, ми такого не їмо». І вигрібали далі все, що бачили.
Російські військові ходили дворами, перевіряли, чи немає українських військових. Якщо будинок був закритий, вони розстрілювали замок і заходили всередину. Люди намагалися менше виходити на вулицю, вночі всі сиділи вдома. Вікна закривали темною тканиною, щоб нічого не світилося. Коли в Становій не було світла, жителі заряджали телефони у сусідів, які мали генератори. Так дізнавалися хоч якісь новини й телефонували рідним.
Під час обстрілу 19 березня від снаряду загинув один чоловік. Місцеві жителі самі зробили йому домовину, впрягли коня й повезли ховати.
«Після того, як на сусідній вулиці загинула людина під час обстрілу, ми виїхали з дітьми в Лебедин, — говорить завідувачка фельдшерським пунктом Оксана. Пробули там чотири дні й повернулися в Станову. Коли раз гупне, то нічого. Але ночами гупало дуже часто, двері дрижали. Дітвора спить в коридорі, а ти сидиш над ними й думаєш…».
«Ще коли частиною села ходили росіяни, почула, як у дворі гавкає собака. Чоловік вийшов на подвір’я, бо нам говорили, що в будь-якому випадку потрібно виходити, щоб будинок не почали обстрілювати. Я залишилася в кухні. І тоді чую у прочинене вікно «Добрий день». Українською. Це були наші».
Сцена, клуб і новий фельдшерський пункт
Після деокупації фельдшерки зв’язалися з директоркою Тростянецького центру первинної медичної допомоги Світланою Лободою та почали шукати хоч якесь приміщення для фельдшерського пункту. Будівля сільської ради також постраждала від обстрілів, тому попросилися в Клуб. Спочатку пацієнтів приймали на сцені. Приїжджали лікарі з мобільних бригад, привозили препарати, вели прийом. Через деякий час облаштували інше приміщення у клубі, дістали меблі. Так, уже в квітні ФП продовжив свою роботу.
Паралельно, під час поїздки за кордон голова Тростянецької громади знайшов спонсорів, які вирішили відновити фельдшерський пункт у Становій.
«Вони виділили на рахунок благодійного фонду 35 тисяч євро і вже в листопаді розпочалася відбудова, — говорить Світлана. — Робота йшла оперативно, все відновили у початковому вигляді. Закупили нове обладнання та меблі. Ми не вірили, що настільки зруйновану будівлю можна так швидко відновити. За ремонтними роботами спостерігало все село».
Від старого інтер’єру залишилася вішалка для одягу з відбитою ручкою, пеленальний столик без ніжки та кушетка, у якій застрягли осколки. Кушетку фельдшерки забрали з собою у клуб, все витягали й витягали з неї осколки.
«Це зараз ми якось посміхаємося, а тоді зовсім не до сміху було, знаєте, — говорить Світлана. — Я була на зв’язку з усіма фельдшерськими пунктами, усі фельдшери працювали, постійно надавали допомогу. Було важко тим пацієнтам, у яких проблеми із тиском чи цукром. Одна людина померла через те, що не змогла виїхати до лікарні на гемодіаліз».
«Коли оговтались? Швидко, бо нам треба працювати, — згадує гендиректорка. Я намагалася одразу витягнути своїх співробітників на роботу, долучити до роздавання гуманітарної допомоги чи прибирання. Це допомагало відволіктися. Відправляю їх на різні тренінги та навчання. Розумієте, коли людина чимось займається, то вона не сидить собі тихенько в кутку та плаче. Це ще й психологічна допомога, відновлення».
Представники благодійної організації, яка виділила кошти на ремонт фельдшерського пункту, приїжджали до Станової по його закінченню. Придбали для медзакладу генератор, адже взимку відключали світло. Подарували Оксані велосипед, на якому вона може їздити на виклики до пацієнтів.
«Бог милував, що не було складних випадків на початку війни, — говорить медик. — Я хвилювалася через те, що ми не зможемо у разі потреби звернутися у швидку або до сімейного лікаря. Потрібно було справлятися самим. Також боялася, чи вистачить необхідних медикаментів. Та найбільше, мабуть, переживала за вагітних».
«Коли у селі є фельдшер, який там живе, це дуже добре, — говорить Світлана. Звичайно, для працівників це додаткове навантаження, адже люди йдуть, як тільки виникає потреба: і на вихідних, і ввечері. Телефонують, приходять додому. Та це означає, що завжди буде допомога. Головне, щоб більше не стріляли. Бо війна триває, а ми все ж таки недалеко від кордону».
***
Оксана, Алла і Світлана проводять нам екскурсію всередині фельдшерського пункту, потім ми виходимо на вулицю і вони показують вирву на сусідньому подвір’ї та посічений осколками фундамент їхнього закладу. Поруч стоїть напівзруйнований магазин «Дубок», який росіяни розграбували минулого року. Над нами розкинувся величезний красивий дуб з поки що голими гілками. Медики згадують, як засівали газон перед входом та планують, як причепурять територію цієї весни.
Фотограф — Богдан Красуля
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки громадської організації «Media Development Foundation».
