«Це був колапс, — говорить Ліза. — Я згадую той день, той страх і нерозуміння, що відбувається. Я не знала, що робити й куди бігти. Переживала, чи все добре з моїми родичами та знайомими. Це був стан якогось ступору».
Перші місяці війни Ліза відчувала тривогу та страх за своє життя і життя близьких. Дівчині стало психологічно гірше восени-взимку під час постійних вимкнень світла. Особливо важко було вечорами, коли в Сумах електрики не було по чотири години поспіль.
У мене не вперше депресія, тому я впізнала ознаки цієї хвороби, — говорить Ліза. — Це такий стан, коли ні фізично, ні морально нічого не хочеться. Я не могла змусити себе прокинутися й встати з ліжка, зник апетит. Працювати не хотілося, не було енергії та концентрації. На кожну задачу в роботі йшло набагато більше часу, ніж раніше. Це не життя, а існування з негативними емоціями, постійною тривожністю та повною відсутністю сенсу.
Дівчина жила в такому стані кілька тижнів, зрозуміла, що краще не стає, і звернулася до лікаря-невролога. Спеціаліст поставив діагноз «депресія» у початковій формі. Лізі призначили легкі антидепресанти та стимулятори. Десь за місяць пацієнтці стало краще: тривожні стани минули, дівчина відчула повернення енергії та концентрації. Вона почала помічати ті речі, які до цього не помічала, стала більш-менш продуктивно працювати. Наразі дівчина не відчуває необхідності у лікуванні.
Перша депресія і апельсиновий сік
Уперше Ліза захворіла на депресію кілька років тому. Тоді вона думала, що це просто поганий настрій, бо ніколи до цього не зіштовхувалася з подібним станом. Дівчина чекала більше місяця, перш ніж звернутися по допомогу, за словами лікарки це погіршило ситуацію.
Стан Лізи був частково викликаний смертю бабусі. До того ж дівчина мала проблеми на роботі та в особистому житті. Усі ці стресові ситуації трапилися на одному тижні й психіка не витримала навантаження.
У мене не було апетиту, я дуже схудла, — говорить Ліза. — Концентрації не було взагалі, я відчувала тривогу, не могла заснути до 4 ранку. Умикала телевізор, якісь серіали, що йшли підряд, серія за серією, аби не знаходитися на самоті. Під них засинала, зранку вставала і знову те саме: тривожні стани й відсутність бажання до життя.
Дівчина не прибирала вдома, не готувала собі їжу. До неї приходив друг, аби навести порядок та зварити суп. Ліза розуміла, що не можна не їсти кілька днів поспіль, бо у неї почав боліти шлунок. Вона купувала апельсиновий сік, який містить багато цукру та змушувала себе його пити.
Дівчина прочитала в інтернеті, що люди можуть знаходитися у подібному до її стані під час проживання важких ситуацій. Вона відчувала, що їй необхідно не лише вилікувати симптоми, але й обговорити причини їхнього виникнення. Ліза звернулася до психотерапевта й пройшла курс і медикаментозного лікування, і психотерапії. На повне одужання пішло близько трьох місяців.
Багато людей сприймають депресію, як просто поганий настрій, але я вже знаю, що це — хвороба. Тому, коли цієї зими я відчула схожі симптоми, то зрозуміла, що чекати, поки все пройде, не можна. Цей діагноз не варто запускати, слід якнайшвидше звертатися до спеціаліста.
Коли Ліза вперше хворіла на депресію, вона обговорювала свій стан лише з близькими, на роботі про її самопочуття не знали. Цього разу керівництво та колектив знали про її діагноз, дехто з колег також приймали антидепресанти та ходили до психолога, тож радили дівчині звернутися за допомогою. Ліза говорить, що таке розуміння та підтримка на роботі покращили її продуктивність після одужання й добре вплинули на клімат у колективі.
Але знаходилися й такі люди, які не розуміли стан Лізи та знецінювали депресію. Радили попити ромашкового чаю і зачекати, поки все пройде самостійно. Так само з нерозумінням дівчина зіштовхнулася, коли розповіла про свій діагноз партнеру.
Ти не винна, що в тебе такий стан
Зараз Ліза намагається уникати конфліктних ситуацій на роботі чи в особистому житті. Для підтримки психічного здоров’я тричі на тиждень займається спортом, малює картини за номерами, ходить на прогулянки, подорожує.
«Я максимально намагаюся психологічно відволікатися, — говорить Ліза. — Читаю менше новин про війну, коли розумію, що не витримую, влаштовую собі умовний інформаційний детокс. Можливо, це неправильно, але я — єдина людина, яка може подбати про мій психічний стан».
Після того, як Ліза вперше звернулася до спеціаліста з проблемою, вона зрозуміла, що це допомагає. З тих пір дівчина час від часу зверталася до психолога, щоб пропрацювати певні проблеми. Вона говорить, що це дуже позитивно вплинуло на якість її життя, адже не всі почуття можна зрозуміти самому. Ліза вважає, що підтримка фахівця важлива не лише за наявності проблем, а просто на багатьох етапах життя або під час змін.
Мені було важко вибрати психолога, адже це людина, якій я мала довіритися. У нас невелике місто, я боялася, що психолог зможе комусь переповісти якусь із моїх історій, навіть без імені, але люди здогадаються, про кого це. Я обрала не найвідомішу фахівчиню за відгуками знайомих, вона мені сподобалася і я потім радила її іншим.
Дівчина вважає, що в публічному просторі недостатньо уваги приділяється психічному здоров’ю. На її думку, це варто обговорювати ще зі школи, пояснювати, що за допомогою звертатися не соромно.
Як людина, яка пережила депресію, Ліза радить більше уваги звертати на свій стан, якщо кілька тижнів немає настрою, немає енергії, хоча людина нормально спить і харчується, не перевантажує себе, то, можливо, треба звернутися до спеціаліста.
«У нашому суспільстві є така радянська думка, що якщо ти йдеш до психотерапевта чи психолога, то з тобою щось дуже не так, — говорить дівчина. — Я розумом розумію, що у важкій ситуації нормально йти до спеціаліста, але першого разу мені здавалося, що я неповноцінна. Мені допомогла підтримка близьких, розуміння, що люди мене сприймають, входять в моє положення. Ти не винувата, що в тебе такий стан. Якщо ти ламаєш ногу, як не лежи, вона сама правильно не зростеться. Так і з психікою. Якщо запускати такі проблеми, стан лише погіршиться».
*Ім’я змінене на прохання героя
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Пацієнти про наслідки війни та лікування під російськими обстрілами» за підтримки громадської організації «Інститут масової інформації» та за підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.
