Міні-палац з характерною огорожею у середмісті Сум — одна з візитівок міста й вже більше трьох десятиліть науковий осередок для фізиків. Про те, яких руйнувань зазнала пам’ятка архітектури місцевого значення, що треба для її відновлення, та як науковці продовжують працювати у нових умовах читайте у тексті сайту Трибуна.Суми.
***
Родина аспірантки Юлії Лебединської має традицію — після сніданку в одну з неділь місяця вони їдуть до центру міста, аби забрати з пошти книжку для сина. Опісля, подружжя з дитиною гуляють й часто заходять до Юлії на роботу, де син любить з’їсти кілька кубиків цукру-рафінаду.
У Вербну неділю 13 квітня 2025 року батьки за традицією збиралися за книжкою, та син почав вередувати, хоча обожнював забирати посилки з пошти. Тож родина Лебединських затрималася вдома й коли пролунали два вибухи в районі вулиці Петропавлівської, побачили дим у вікні.
Із новин Юлія та її колеги дізналися про два ракетних удари по будівлям СумДУ, між якими у садибі Суханових-Сумовських знаходиться їхнє місце роботи — Інститут прикладної фізики НАН України. Той обстріл забрав життя 35 сум’ян, а за медичною допомогою звернулося більше ста людей.
Архівні фото сайту Трибуна.Суми з дня обстрілу 13 квітня
Вціліла лише одна шибка
Невдовзі після прильоту на місце приїхав директор інституту Олександр Лебедь. У перші години після вибухів на територію закладу нікого не пускали, тож фізики у чатах та дзвінках домовлялися про прибирання, до якого приступили вже наступного дня.
«Будівля виглядала жахливо, тому нас сюди допустили лише після того, як працівники ДСНС зробили перші роботи», — говорить директор.
Найбільше постраждав фасад інституту — його посікло осколками, сторона ж будівлі з боку Конгрес-центру СумДУ зазнала дещо менших руйнувань. В інституті вибиті усі вікна — більше сорока, вціліла лише одна шибка. Зараз замість скла вони зашиті плитами ОСБ. Вибухова хвиля винесла майже всі міжкімнатні двері, пошкодила дах, перекриття та стіни. А коли по вулиці Петропавлівській відновили рух транспорту, у закладі почала осипатися штукатурка.
Наразі тут закінчують термінові роботи по збереженню будівлі, аби вберегти пам’ятку архітектури місцевого значення від подальших руйнувань через дощі. На це використовують кошти з запасів закладу, які відкладали на оплату комунальних послуг восени
«Якщо ми це не зробимо зараз, то згодом збитки будуть набагато більшими, якщо щось протече чи вітер знесе дах», — говорить Олександр Лебедь.
За його словами, ступінь руйнувань зможуть оцінити лише спеціалісти, зараз розробляється акт дефектної експертизи, який покаже, які саме роботи необхідно зробити. Після цього можна буде приступати до розробки проєкту реставрації, який коштуватиме більше пів мільйона гривень й матиме означений термін дії, адже ціни і на роботи, і на матеріали змінюються. Для фізиків єдиний шлях знайти ресурс на реставрацію — залучити кошти благодійників, над чим вони і почнуть працювати, щойно матимуть проєкт.
Сума для відновлення знадобиться значна, адже це пам’ятка архітектури місцевого значення, а це означає, що реставраційні роботи можуть виконувати лише кваліфіковані спеціалісти. Та надії в інституті не втрачають, говорять, що у прикордонному Харкові за останній час відновили кілька пам’яток архітектури, тож сподіваються, що близькість до кордону не завадить у пошуку коштів.
Цими сходами ходили Суханови, Сумовські й Гансени
Кандидат історичних наук і працівник інституту Євген Осадчий говорить, що у Сумах збереглися три знакових садиби — Асмолова, Харитоненка і Суханових-Сумовських. Остання — це двоповерховий будинок у стилі неокласицизму, позаду якого, на території, де нині знаходиться Конгрес-центр СумДУ, раніше розташовувався спроєктований Оскаром Гансеном англійський парк.
Побудована у 1895 році садиба належала Миколі Суханову, згодом сюди заїхали Сумовські. Це ансамбль із трьох споруд, одна з яких слугувала конторою. Після смерті чоловіка тут залишилася жити його вдова Сумовська — мати Оскара Гансена, який зберігав у будівлі свою колекцію творів мистецтва, що згодом стали основою експозиції Сумського художнього музею. Сумовська зустріла у будівлі Першу світову війну й революцію, а в 1921 році покинула місто, адже була дружиною капіталіста, до того ж іноземкою й католичкою, тому побоювалася за свою безпеку.
У 1920-ті роки в садибі розміщувався банк, тут намагалися влаштувати дитячий будинок, загалом кожні кілька років призначення приміщення змінювалося. А вже після Другої світової до будівлі заїхала міська організація комуністичної партії, а поруч, у колишньому приміщенні контори, розмістився комсомол. Партія знаходилися в будівлі до розпаду Радянського союзу, а у 1991 році її передали новоствореному інституту прикладної фізики.
Євген Осадчий говорить, що вікна і двері у будівлі не оригінальні, замінені після Другої світової, так само й дах. Та залишилися аутентичною ліпнина, оригінальна форма вікон, центральні сходи з широкими перилами, та окраса будівлі — литі чавунні сходи.
«Це мода 19 століття, тоді вважалося, що такі ажурні сходи — це красиво й підкреслює статус господаря. Цими сходами ходили Суханови, Сумовські, Гансени», — говорить Євген Осадчий.
Один із маскаронів — скульптурної прикраси у вигляді чоловічої голови біля центральних дверей, відбився під час вибуху, але залишився цілим, тож згодом його відновлять.
Також вибух зруйнував кілька секцій аутентичного паркану — ковані секції погнуті, а стовпчики з ліпниною перетворилися на купи будівельного сміття. Те, що вдалося врятувати, фізики заховали й сподіваються, що огорожу відновлять по фотографіям. У кованих решітках залишилися дірки й ушкодження від осколків. Євген Осадчий вважає, що при реставрації їх варто законсервувати, аби показувати, як шарами накопичується історія.
Стан будівлі до обстрілу він вважає добрим, за кілька років до цього садибу пофарбували в історичні кольори, де перший поверх відрізняється від другого. Євген Осадчий сподівається, що реставраційні роботи будуть проводитися комплексно — не лише цієї будівлі, а й сусідніх, аби усе разом виглядало гармонійно.
Скучають за своєю альма-матер
У кабінетах, які виходять вікнами на вулицю Петропавлівську, осколки побили меблі та техніку. Те, що вціліло, фізики зараз приводять до ладу — продувають від пилу, замінюють деталі, але багато чого знищено. Вважають, що їм поталанило, адже більшість жорстких дисків збереглися, тож вони відновили дані. На радість фізиків залишився неушкодженим грід-кластер — набір комп’ютерів, який проводить складні розрахунки.
У кабінетах директора, науковців, бухгалтерії залишаються меблі та особисті речі працівників, яких тепер розселили в двох інших корпусах інституту — виробничому та лабораторному. Юлія Лебединська говорить, що умови всім забезпечили, та звісно, прийшлося потіснитися, доставити нові столи, а ще — вони скучають за своєю, як вона називає, альма-матер.
Архівні фото Юлії Лебединської
На 15-16 квітня в інституті планувалася Всеукраїнська конференція з залученням іноземних учасників. Такі заходи з початку повномасштабного вторгнення проводяться онлайн через безпекові умови. Конференцію перенесли, зважаючи на обставини, та провели вже через кілька тижнів.
Юлія говорить, що поки вони продовжують перевозити речі і документи, робота продовжується. В інституті проводяться дослідження, експерименти, багато з них стосуються розвитку ядерної енергетики. Також тут навчаються аспіранти, які приходять із інших сумських університетів. Студентів же у звичному розумінні слова тут немає, що часто дивує людей, незнайомих з цим закладом. Юлія говорить, що вони жартома називають фізиків штучним товаром, адже до них в аспірантуру приходить щороку всього до п’яти людей. Каже, для цього треба бути мотивованим й любити фізику з дитинства. Так було і з нею — науковиця вступила до СумДПУ навчатися на вчителя фізики, попрацювала у кількох школах, але хотіла й далі розвиватися у науці, бо це — цікаво. Тому й вступила на аспірантуру відділу квантової електродинаміки сильних полів.
На одному зі столів адміністрації інституту лежала заява Юлії Лебедниської на захист дисертації. Документи знищилися під час вибуху, тож зараз вона готує нові.
Саму будівлю вона називає прекрасною — зі свого робочого місця Юлія бачила годинник на башті корпусу СумДУ. Говорить, що вони з колегами завжди пишалися, коли показували інститут науковцям з інших міст чи країн. Сюди приїжджали відомі фізики, а Віктор Ющенко проводив наради з питань енергетики.
Чашка «Суми»
Зараз вздовж стін стоять складені вибиті рами, а в самій будівлі темно, через забиті плитами вікна. Юлія вмикає ліхтарик й показує своє робоче місце. Двері у шафах вирвані, та книжки залишилися на місцях. Велика люстра, що звисала зі стелі, розбилася, проте вціліла чашка з малюнком на тему Сум — впала від вибуху, та залишилася неушкодженою.
Раніше на стінах висіли картини по номерах, які малювала Юлія, й постери. Все це знищено, окрім фрагменту фото, на якому видно нині покійного директора інституту Романа Холодова, який помер рік тому. Він був науковим керівником Юлії, тож це фото для неї багато значить.
На стінах у кожній кімнаті дошки, списані науковими проблемами. Навколо стоять поламані меблі, карнизи й розбиті люстри. Осколки тут всюди — один пробив сейф та застряг усередині стосу документів. Вздовж центральних сходів розвішані портрети відомих фізиків — уродженців Сумщини. Вони також вціліли після обстрілу, упав лише один, через те, що від ударної хвилі вигнулася стіна.
У кабінеті директора вижили лише крісла. Шафи, стільці й стіл — поламані, а з приймальні тепер не можна вийти на балкон, адже двері зашиті листом ОСБ.
«Після того, як я зайшов до будівлі, був певний шок. Та потім, коли розумієш, що це вже сталося і на це не можна ніяк вплинути, залишається лише наступний логічний крок — ліквідувати наслідки, зберегти те, що залишилось», — говорить Олександр Лебедь.
За його словами працівникам необхідний певний час для адаптації, та далі, зауважує, що в інституті працюють люди, які живуть в Сумах. Так чи інакше вони вже стикалися з чимось подібним до цього.
Залізна табличка з назвою закладу на вході також посічена осколками. Директор планує брати її на конференції та міжнародні доповіді, аби показувати іншим, як українська наука виживає в умовах війни.
***
Територію перед інститутом вже прибрали, частина кущів і рослин поламані, та вціліла улюблениця Юлії — кущі білої духмяної півонії, які ось-ось розквітнуть. Вона згадує, як кожної весни сюди приходили люди, аби сфотографуватися. Запрошує й мене, ніби хоче поділитися чимось дорогим і важливим, що залишилося незмінним.
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
