У темному коридорі під акомпанемент баянів лунає пісня.
«Моя ти земле калинова,
Моя пісенна сторона,
Моя медова, полинова,
Як мати — в кожного одна», чути за дверима, що ведуть до однієї з кімнат. Усередині людно. Близько 30 людей доспівують під світлом лампи.
«Проходьте, у нас зараз як раз відключення за графіком, буквально через 20 хвилин мають увімкнути», — говорить Яна Муштаєва, учасниця Косівщинського народного аматорського хорового колективу Степанівської ОТГ.
Хор з понад 50-річною історією
Віднедавна хор проводить репетиції в одному з приміщень, яке орендує Степанівська громада. Переїхати сюди довелося вимушено — приміщення будинку культури в Косівщині, де колектив збирався раніше, нині в аварійному стані. Тож тепер двічі на тиждень хористи їдуть до міста, беручи з собою ноти та музичні інструменти.
Косівщинський народний аматорський хоровий колектив з’явився у 70-роках минулого століття. Тоді він налічував до десятка жителей села, які мали бажання співати.
Сьогодні в колективі — 35 учасників. Доєднуються до хору не лише мешканці Косівщини, а й жителі Сум із різних районів. Репетиції проходять увечері, коли учасники відпрацюють свій робочий день.
«У нас тут є люди різних професій — лікарі, педагоги, інженери, працівники лабораторій», — говорить Сергій Горовий, керівник хору. Вже 17 років він диригує та акомпанує виступи.
Учасниця хору Тетяна Биченко показує папку, яку приносить на кожну репетицію.
«Тут усе пронумеровано та прошнуровано, — посміхається вона. — Є зміст на першій сторінці — орієнтуємося по номеру й одразу знаходимо потрібну пісню».
Репертуар колективу складається переважно з українського фольклору та народних пісень. За добір творів відповідає Оксана Горова.
«Хочеться знаходити такі пісні, щоб ми були першими у виконанні. Якщо в інтернеті немає нот, пишемо авторам або керівникам інших хорів. Часто люди відгукуються і допомагають», — говорить вона.
На голому ентузіазмі
Сергій Горовий з посмішкою згадує 2019 рік, коли колектив виборов обласне гран-прі. До початку повномасштабної війни на Сумщині діяло понад 30 хорових колективів, і Косівщинський хор активно долучався до конкурсів та фестивалів.
«Кожен рік ми їздили і на Сорочинський ярмарок, і на дні села нас запрошували. Ми самі організовувалися, шукали транспорт, оплачували все необхідне. Тоді було більше можливостей для нас», — розповідає керівник.
Архівні фото Косівщинського аматорського хорового колективу
Із початком повномасштабного вторгнення масові заходи фактично зникли. Через безпекову ситуацію виступів стало значно менше.
«Працюємо на голому ентузіазмі. Деколи нас запрошують, але це рідко. Виходимо з положення — записуємо виступи на відео», — додає керівник.
Наприкінці 2025 року хористам вдалося виступити під різдвяними ялинками для сумчан. Це був один із небагатьох публічних виступів під відкритим небом з початку війни.
«Це мабуть одна з найяскравіших сторінок була за ці роки. Ми відпрацювали захід і вирішили піти в народ, порадувати людей. Підняти настрій. Це для нас була як терапія», — розповідає директорка Косівщинського будинку культури Ірина Байдак.
Попри обмеження, колектив продовжує вчити нові пісні. Та хористи зізнаються: їм бракує сцени.
«Вчимо-вчимо наш репертуар великий. А показати ніде. Люди приходять, витрачають свій час. Чекаємо, що війна закінчиться — і тоді зможемо виступати більше. В нас такі гарні костюми лежать та припадають пилом», — говорить керівник хору.
Гарний козак, гарний
Війна змінила не лише можливості виступати, а й замінила сенси у піснях. Деякі з них тепер звучать інакше. На початку повномасштабного вторгнення загинув один із хористів Руслан Мовчан. Він співав у колективі близько восьми років.
Руслан був автором декількох сумських скульптур. Серед них бронзовий кіт на провулку Інститутському та меморіал «Свіча пам’яті» на вулиці Троїцькій.
Архівні фото Косівщинського аматорського хорового колективу
Після 24 лютого 2022 року чоловік приєднався до територіальної оборони. Загинув 1 березня під час бою поблизу села Низи.
«Йому 40 років було, залишилась дружина та троє дітей Він був справжнім патріотом, козаком, таким високим, гарним», — кажуть у хорі.
У репертуарі колективу звучить пісня «Гарний козак, гарний». Коли її виконують, багато хто подумки повертається до часу, коли Руслан стояв поруч і співав разом із усіма.
На біс
З початком повномасштабного вторгнення змінилася й аудиторія. Серед слухачів тепер є військові, які проходять реабілітацію. Хористи ініціюють такі виступи для підтримки захисників.
Виконавці розповідають, що інколи змінюють темп і підбирають репертуар залежно від реакції слухачів, намагаючись зловити їхній настрій.
«Після основної програми часто ніхто не йде. Тоді ми співаємо ще одну пісню, і знову ловимо ці емоції в залі, — розповідає Тетяна Биченко. — Хтось слухає мовчки, хтось аплодує чи підсвистує, а дехто не стримує сліз. Кожен реагує по-своєму — у кого які спогади, тригери та настрій».
Спів як терапія
Микола Дмитрович Дяденко — найстарший учасник Косівщинського хору. Він прийшов до колективу пару років тому.
«Я співаю все життя. І зі школи співаю. Хочеться співати — от і приходжу», — говорить він.
Родина Яни Муштаєвої переїхала з прикордоння до Степанівки наприкінці 2022 року. Того ж року жінка почала шукати свій творчий простір.
«Тут я намагаюся не пропускати репетиції, бо мені дуже подобається атмосфера і сам підхід до роботи».
До Косівщинського хору продовжують доєднуватися люди. За останні чотири роки повномасштабної війни кількість хористів зросла з 22 до 35 учасників.
«Думаю, під час війни хор збільшився, бо кожен переживає цей досвід по-своєму. Але тут нам легше його проживати, бо ми вже як рідна сімʼя», — говорить Ірина Байдак.
***
«Розпрягайте хлопці коней та лягайте спочивать…», — під акомпанемент баянів та тамбуріну лунають голоси Косівщинського хору під яскравим світлом люстр, які освітлювали кабінет для репетицій за графіком».
