Дуб і ясень
Улюблене дерево Василя Андрійовича Ігнатенка — дуб, про нього і кандидатську дисертацію написав, а ті саджанці, що висадив, коли прийшов на Краснотростянецьку лісову науково-дослідну станцію в 1973 році, вже вимахали висотою в кілька поверхів. Дуб — вимогливий, любить рости в шубі, тобто в затіненні, але з відкритою головою — для його верхівки важливе світло. За гороскопом друїдів же дерево Василя Андрійовича — ясень. Саме ці дві породи — дуб і ясень — найзнаковіші для дібров Сумщини, їх, та всю іншу лісову рослинність тростянчанин вивчає вже пів століття, спочатку як працівник станції, а з 1983 року — її директор.
— Я працюю тут недовго. Чого недовго? Бо ліс від посадки до користування ним живе 100-120 років, а я тут лише половину цього часу.
У часі й головна відмінність лісового господарства від сільського: аграрії сіють навесні, а восени вже збирають врожай і бачать результат своєї роботи. Лісівники ж саджають дерева зараз, а зрубати їх буде можна лише за сто років.
— Треба заглянути кудись далі, у майбутнє. Шукати якісь аналоги у природі, що покажуть, які будуть зміни у лісі при проведенні певних заходів.
Краснотростянецька станція — єдина у Сумській області, вона входить до структури Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького. Її підвалини заклали ще за часів цукрозаводчика Леопольда Кеніга, до того, як він придбав тростянецькі землі у 1874 році, грамотного лісового господарства тут не велося. Ліси перезакладали, хаотично вирубали, програвали в карти, десь випасали худобу, якісь ділянки винищували. А при Кенігу почалася системна робота на наукових засадах, адже лісівники розуміли, якщо вони вирубають ліс, то треба його й поновлювати. Під лісове господарство будувалися й підприємства — лісопильний завод і паркетна фабрика.
Архівні документи надані начальницею відділу містобудування та архітектури Тростянецької міської ради Іриною Гудзенко
Станцію відкрили у 1923 році на території парку-пам’ятки «Тростянецький» у будинку управителя маєтками Кеніга, саме тоді й зародилася українська лісова наука. Приміщенням для науковців стала будівля 1911 року у стилі модерн: асиметрична, схожа на німецький котедж, із акцентною баштою, яку вінчав купол із флюгером. Такою її вже можна побачити лише на фото, адже залишились від пам’ятки архітектури національного значення самі обгорілі стіни.
451 градус за Фаренгейтом і вище
У березні 2022 року у підвалі станції ховалися люди, які проживали у сусідніх будинках. Росіяни обстрілювали будівлю не один день, аж раптом у сховищі почули наче хтось ходить підлогою першого поверху. Люди подумали, що це російські військові мінують споруду й хочуть її підірвати. Тож один з них вийшов із підвалу на вулицю й побачив, що після чергового прильоту вся станція у вогні, перекриття між першим та другим поверхом падають на підлогу і саме ці звуки нагадали тим, хто у сховищі, кроки.
Пожежа залишила лише несучі стіни: згорів і провалився дах, зруйнувалася башта, знищилися вікна, двері, декоративні елементи фасаду.
Архівні документи надані начальницею відділу містобудування та архітектури Тростянецької міської ради Іриною Гудзенко
— Коли ми після цього всього зайшли всередину, то залишки даху заповнювали кімнати першого поверху десь до вікна. Нічого не залишилось, окрім стін. Я став на першому поверсі і не побачив нічого. Згадав, такий фільм був «Табір уходить в небо» — то все, що тут було, пішло в небо.
Згоріла вщент наукова бібліотека, яка нараховувала 17 тис книжок — це були дослідження лісу, починаючи з останньої чверті 19 століття і до наших днів. Там були рідкісні видання, дослідження зразків деревини й ґрунту, метереологічні дані за століття. Вся ця інформація була цінною не лише для Тростянеччини, а й для всієї лівобережної лісостепової України, це Сумська область, Полтавська та північ Харківської. Василь Ігнатенко говорить, що на тих матеріалах можна було б написати не одну докторську дисертацію.
Знищені в пожежі дослідницькі матеріали описували усі рослини, які росли на цій території, починаючи з часів Кеніга, містили фенологічні дослідження — як рослина розвивається з весни і протягом усього вегетаційного періоду. На момент відкриття станції у 1923 році тут вже створили багато лісових культур, які мали значення і для науки, і для виробництва. Організатором станції був вчений Георгій Висоцький, ім’я якого нині носить лісовий інститут, а його учні, серед яких Анатолій Жуков і Петро Погребняк, — першими науковцями.
З тих пір лісівники не лише вивчали ліс, а й розробляли комплекси заходів, за допомогою яких його можна було підтримувати й зберігати.
На другому поверсі будинку управителя маєтками був кабінет Василя Андрійовича, каже, він зробив його таким, що хто б не заходив, говорив — як у тебе гарно. Там стояли три шафи книжок із лісового господарства, які вчений збирав протягом усього життя. Тепер же в нього залишився лише той доробок, який зберігався вдома на комп’ютері.
Підлога будівлі була заслана художнім паркетом з виробництва Кеніга — по верху був набраний складний малюнок з різних порід дерева. Також тут розміщувалися три оригінальних кам’яних каміни.
Під час окупації Тростянця Василь Ігнатенко знаходився на Заході України, а тут залишалася його донька. Коли був зв’язок, вона телефонувала батькові й розказувала, яке пекло навколо.
— Щоб прийти в себе, мені треба років сто, а я стільки не проживу. То було дуже, дуже важко.
Зараз Василь Ігнатенко та ще один його колега працюють дистанційно, ще один науковець служить у ЗСУ. Для Василя Андрійовича, кандидата сільськогосподарських наук й члена-кореспондента Лісівничої академії наук України, місцем роботи завжди був ліс, а в приміщенні станції вони працювали в лабораторії й бібліотеці. Він став лісівником ніби й випадково, хоча в роду багато хто займався лісами, й ліс йому віддячив — навчив терпінню. Дерева ростуть довго, у спокої й тиші, думає, саме тому за вже 56 років шлюбу він ніколи не сварився з дружиною.
Творчий оазис
27 березня 2022 року будинок управителя маєтками Кеніга зруйнували вдруге, вперше — у 1943 році, тоді під час обстрілу постраждала центральна частина будівлі.
У 1950-х споруду відбудували із певними змінами. За словами старшого наукового співробітника музейно-виставкового центру «Тростянецький» Ігоря Медведєва, тоді відновили частину другого поверху й добудували одноповерхове приміщення. Це зробили, аби прилаштувати будівлю для того, щоб тут могли не тільки працювати, а й жити співробітники інституту, — так тут з’явилися квартири.
Окрім будинку управителя маєтками Кеніга, на території збереглися з тих часів амбар і вежа, яка давала воду.
Ігор Медведєв говорить, що землі, які належали Леопольду Кенігу, були багатопрофільним господарством, там знаходилися цукрові заводи, гуральня, меблева фабрика, паркетне виробництво, ліси й господарські латифундії. Тож управитель, для якого побудували будинок, займався усіма цими підприємствами, а не лише лісами.
Про те, що будинок побудований у стилі модерн свідчать чіткі конструктивні лінії, використання металевих конструкцій, певна економічність, адже в будівлі небагато помпезності. Науковець відзначає вплив на нього німецької архітектури. Будинок створений у функціональному стилі й має складне внутрішнє розпланування, яке зазнало деяких змін протягом 20 століття. Так, тут з’явилися фрагменти ліпної штукатурки, декору стель і верхніх частин стін.
Окрім історичного значення будівлі, Ігор Медвєдєв відмічає й культурне, станцію відвідували один із найвідоміших представників розстріляного відродження Микола Хвильовий й поет Леонід Татаренко, який у своїх віршах згадує Тростянець і його лебедині озера. Науковець називаю цю територію оазисом, який впливав на творчі особистості від Чайковського до сьогодення.
Так само й для Василя Ігнатенка тут сплелися історія, наука й культура. Зараз сліди війни тут усюди — ще кам’яна брама на вході до парку уся в слідах від осколків. Про вплив же війни на ліси Василь Андрійович думає, що ще говорити зарано — для таких висновків необхідний час.
Дивлячись на запорошений снігом парк навколо станції, Василь Андрійович згадує, як обстріли поламали і кущі бузку, й дерева поруч, але за ці три роки вони вже дещо повідростали. Говорить, що будинок треба розглядати у комплексі з цією місцевістю, адже вона особлива — тут складний рельєф, а ще три стави серед лісу. Він впевнений, якщо зробити реконструкцію парку, то у нього буде мало конкурентів. Каже — тут можна зробити казку.
Магніт для відвідувачів
До будівлі станції начальниця відділу містобудування та архітектури Тростянецької міської ради Ірина Гудзенко потрапила 2 квітня 2022 року. Тоді від пожежі пройшло близько тижня, а стеля підвалу досі була гаряча.
Для архітекторки будівля цікава і в історичному сенсі, й у контексті міської забудови. У планах Тростянецької громади розвивати мікрорайон поруч із дендропарком «Нескучне». Тут хочуть змінити масштаб відвідуваності й значення будівлі для місцевих жителів.
Влітку 2023 року за кошти благодійного фонду у будинку управителя провели протиаварійні невідкладні консерваційні роботи — накрили споруду дахом, закрили двері та вікна дерев’яними щитками. Роботи провели якісно, адже у березні 2024 неподалік знову відбувся прильот, але будівля значно не постраждала — лише зірвало деякі дерев’яні конструкції.
Провести консервацію було важко через складну форму даху та те, що деякі опорні елементи після руйнування втратили свою несучу здатність. Тимчасовий дах захищає споруду й сприяє її збереженню, Ірина Гудзенко наглядає за будівлею і за цей час не помітила, щоб стан пам’ятки погіршувався.
Фото: Сумська ОВА, серпень 2023
У Тростянецькій громаді шукають фінансування для того, щоб реставрувати цей знаковий для історії міста й області об’єкт. Наразі Ірина Гудзенко розробила концепцію реставрації, за якою споруда стане науково-культурним простором, де окрім інституту й лабораторії, будуть розміщуватися коворкінги, творчі майстерні, конференц та виставкові зали, а також — соціальний готель, де зможуть зупинятися майстри й викладачі. У планах архітекторки залучати туди життя, адже будівля живе, поки там є активна діяльність.
Тож, маючи візуалізацію, Тростянецька громада шукає фонди, які можуть реалізувати відновлення. Кошторису поки не розробляли, адже цифри змінюються щодня і тоді довелося б постійно доплачувати за зміни проєкту. Ірина Гудзенко сподівається, що близькість до кордону з Росією не стане на заваді виділення фінансування, адже для багатьох фондів важить не стільки вона, скільки те, щоб на території не відбувалося активних бойових дій.
Через те, що будівля — пам’ятка архітектури національного значення, це буде означати збільшений обсяг проєктної документації, більше погоджень та те, що роботи коштуватимуть дорожче, адже не всі підрядники мають право виконувати роботи такого рівня складності.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
Матеріал створено в рамках проєкту «Під обстрілами. Історії руйнації та відновлення прикордонної Сумщини 2.0.».
Проєкт реалізовано за підтримки Інституту гуманітарних наук у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM) у рамках програми Documenting Ukraine.
