Серед лісопилок і калюж, за високою сірою стіною, обтягнутою колючим дротом, який залишився з часів, коли тут знаходився приймальник-розподільник, у Сумах працює Будинок нічного перебування. Цей заклад створили для людей, які за тих чи інших складних обставин втратили домівки, і потребують допомоги в соціальній адаптації.
Про те, як змінилися його відвідувачі та їхня рутина під час великої війни, які шанси на історію успіху та що працівникам і мешканцям дається найскладніше — у матеріалі сайту «Трибуна.Суми».
Не всі хочуть тут бути
Зараз на обліку в Будинку нічного перебування знаходяться 35 людей — приблизно така ж кількість, як і до великої війни. Здебільшого це люди старшого віку, переважно чоловіки, наймолодшому з них — 28 років.
Наплив відвідувачів відбувся на початку повномасштабного вторгнення. Тоді, за словами завідувача установи Романа Клочка, у закладі перебували 55 осіб. З оточеними російськими військовими Сумами не було транспортного сполучення, тож люди не мали куди іти. До того ж до Будинку нічного перебування приходили й ті, хто звільнявся з місць позбавлення волі.
— Коли ситуація стала трохи кращою, вони порозходилися і пороз’їжджалися. Не всі ж хочуть тут бути, найперше — через обмеження, бо тут не можна пити, — пояснює Роман Клочко.
Аби потрапити до Будинку нічного перебування, кожен відвідувач має зробити флюорографію. Багато хто не має документів, тож не може підписати декларацію з сімейним лікарем. Через це у закладі видають безкоштовні направлення на цей вид обстеження.
Також до Будинку не допускають у нетверезому стані. На вході до установи поруч із черговим розташована окрема тепла кімната, де таких людей залишають, поки не протверезіють. Під час комендантської години до Будинку можна потрапити лише у супроводі поліції.
За роки повномасштабної війни до закладу зверталися багато переселенців, особливо, коли на Сумщині розпочалися примусові евакуації. За словами Романа Клочка, найчастіше це люди, яких виселили з гуртожитків для ВПО через зловживання спиртними напоями.
Усіх осіб призовного віку відправляють до Нацполіції на перевірку, також час від часу до закладу приїжджають представники ТЦК. За час повномасштабного вторгнення 14 відвідувачів Будинку нічного перебування призвали до лав ЗСУ.
Троє із мобілізованих уже проводили у Будинку відпустку. Працівники закладу зідзвонюються з ними і підтримують спілкування. Один із них у відпустці познайомився з дівчиною і під час наступного приїзду до Сум вже жив у неї, а не в закладі. Такі випадки дають працівникам Будинку надію на те, що людина влаштує своє життя.
Соцпрацівниця Анастасія Ємченко говорить, що багатьом із мешканців Будинку служба в армії пішла на користь.
— Люди, яких забрали служити, я думаю, це їм на краще. Змінюється їхній статус, вони себе відчувають впевненіше, їм платять кошти, вони можуть щось планувати, — говорить Анастасія.
Соціальні працівники Будинку нічного перебування займаються супроводом у відновленні документів та оформленні виплат. Коштів на оплату послуг з виготовлення, до прикладу, паспорта, в організації немає. Тож це роблять за допомогою родичів чи благодійників — переважно представників громадських та релігійних організацій.
Так само і з ліками — їх можуть купити лише волонтери. Так, коли одному із відвідувачів діагностували гепатит С, медикаменти йому оплатила одна із міських церков.
У закладі працюють медичні сестри, які щовечора оглядають відвідувачів, найперше — на педикульоз. Вони надають найпростішу медичну допомогу, якщо ж випадок серйозний — викликають швидку.
Будинок створений для перебування у нічний час, та через військовий стан зараз він відкривається для відвідувачів о 16, а не як раніше о 18. Удень в закладі залишаються лише ті відвідувачі, яким це необхідно за станом здоров’я.
— О 22 відбій. Вони за день находяться, повертаються, помиються-угріються і лягають спати. Перед цим чаю з хлібом поп’ють, а якщо волонтери приїздили, то ще й повечеряють, — говорить Роман Клочко.
В установі передбачені кошти лише на чай та хліб, усі інші продукти привозять благодійники. Окрім їжі люди можуть допомагати речима, але в закладі наголошують, що одяг має бути у гарному стані, а не такий, який просто шкода викинути на смітник.
Також у Будинку можна прийняти душ і випрати речі, а час від часу приїздять волонтери Червоного Хреста із пересувною лазнею та пральнею, яка має й сушильні машини.
Хто хоче робить — той робить
Найперше тут намагаються знайти родичів, аби людина почала спілкування. Відновленням родинних зв’язків займаються соцпрацівники. Найчастіше, якщо людина опинилася у Будинку, ці стосунки вже давно обірвані.
Далі, якщо це відвідувач пенсійного віку, його оформлюють до інтернатного закладу, де він буде забезпечений їжею, місцем для ночівлі і за необхідності медичною допомогою.
Якщо людина працездатного віку — шукають роботу, аби та згодом знайшла собі житло і налагодила нове життя.
— Були випадки, коли люди звільнялися з місць позбавлення волі, родини не мали, ні з ким з минулого життя не спілкувалися, але розпочинали життя з чистого аркуша. Знаходили роботу, знімали квартири, влаштовували особисте життя. Хто хоче робить — той робить, і роботу знаходить, — впевнений Роман Клочко.
Найчастіше відвідувачі Будинку влаштовуються на завод із переробки пластику, на пилорами, охоронцями, двірниками в одне з ОСББ міста, яке співпрацює з установою.
За словами завідувача, історій успіху тут одна із трьох. Є такі люди, що живуть тут роками, адже у статуті закладу написано, що вони мають надавати послуги допоки людина повністю не соціалізується.
Щотижня працівники Будинку виходять у патруль — обходять райони міста, де шукають потенційних відвідувачів. Вони розміщують оголошення на під’їздах та смітниках, спілкуються з людьми, залишають їм свої контакти. У деякі місця, на кшталт підвалів закинутих будинків, задля безпеки ходять лише у супроводі поліції.
Соцпрацівниця Анастасія Ємченко говорить, що здебільшого їй важко мотивувати відвідувачів.
— Ті, що зловживають алкоголем, навіть не хочуть просто прокапатися. Важко мотивувати їх на зміни. А так все нормально, вони у нас адекватні, — говорить соцпрацівниця.
У закладу немає свого транспорту, тож соцпрацівникам треба шукати волонтерів, які допоможуть маломобільним особам відвідати усі інстанції. Аби встановити інвалідність чи оформити до інтернату, треба пройти довгий шлях — лікарні, ЦНАП, ТЦК, тощо. Анастасія говорить, що людей, які співчувають і готові допомогти, не так і багато, але вони є.
Окрім цього соцпрацівники проводять у Будинку заходи, часто патріотичного характеру. Вони переглядають відео, згадують історію, обговорюють певні події. Бувають і розважальні зустрічі, на яких виготовляють листівки чи поробки. Також із заходами і тренінгами приходять представники релігійних і громадських організацій, поліції та медичних служб. Вони розповідають про відновлення документів, протидію торгівлі людьми, профілактику хвороб, дії під час повітряних тривог.
Ці заходи проходять у загальній кімнаті, де стоїть телевізор і знаходиться невеличка бібліотека. Анастасія зазначає, що через те, що більшість відвідувачів не мають телефонів, вони багато читають і часто мають неочікувано ґрунтовні знання з певних тем.
Безмежно самотні
У Будинку нічного перебування працює практична психологиня Ганна Волошина. Вона визначає індивідуальний стан кожного відвідувача, рівень тривожності і особисті характеристики. Надалі це допомагає її колегам відбудувати з ними правильну взаємодію.
Також Ганна проводить індивідуальні консультації.
— Це бесіди тет-а-тет, часто вони відбуваються зранку — я найперша приходжу на роботу і люди мене вже чекають. Їм хочеться поспілкуватися наодинці, поки ще нікого немає, аби ніхто не побачив, що вони плакали. Я не проводжу якісь виховні бесіди, мене цікавить лише їхній емоційний стан, — говорить Ганна.
Психологиня показує, що їй не байдуже, цікавиться, як люди себе почувають, як вони спали, бажає гарного дня. Говорить, що часто те, що болить, виплескується назовні і їм треба це комусь розповісти. Тому завжди тримає поруч упаковку серветок.
— Ці люди безмежно самотні. І це не тому, що родини немає, а тому що в результаті залежностей у них часто складається відчуття, що вони нікому непотрібні. Я не можу змінити їхнє життя, але я можу розмовляти, демонструвати, що мене турбують їхні проблеми. Такі маленькі нюанси для них важливі, адже це жива участь, — говорить Ганна Волошина.
За її словами, нові відвідувачі часто не готові спілкуватися, вони ще їй не довіряють, але з часом починають відкриватися. Також на початку їх може лякати сам факт взаємодії з психологом, бо це наче свідчить, що з ними щось не так.
Окрім індивідуальних консультацій психологиня проводить групові заняття. На них вона намагається витягати учасників з тривожних станів, робити щось руками — клеїти, малювати, розмальовувати антистресові розмальовки, готувати разом їжу. Також, аби налаштувати на позитив, Ганна часто вмикає музику. Теми таких занять різні, часто це вирішення конфліктних ситуацій, розвиток дрібної моторики, профілактика деменції та когнітивна стимуляція.
Як і для заходів із соціальними працівниками, відвідувачів треба зацікавити якимись «бонусами», тобто цукерками, шоколадкою, печивом чи пачкою макаронів.
Для якихось зустрічей потрібен ранковий час, для якихось вечірній. Іноді вони готують щось разом зранку, а ввечері запрошують усіх на обговорення і спільну вечерю.
Психологиня говорить, що деякі відвідувачі дуже бояться звуків вибухів та літаючих шахедів і не можуть через це спати. Влітку 2025 року недалеко від Будинку нічного перебування були влучання російських безпілотників, заклад вцілів, але на стелях пішли тріщини.
Час від часу Ганна Волошина проводить заходи і для працівників Будинку. Переважно це тренінги з психоемоційного розвантаження і профілактики вигорання. Психологиня говорить, що робота з людьми в принципі складна, а з людьми, які переживають кризу, й поготів. Тому вона організовує заходи, які можуть дещо відволікти і розслабити, пояснює, що таке втома від співчуття і як з нею впоратися.
***
На дверях до однієї з кімнат, які тут поділені на жіночі та чоловічі, у файлі висить роздрукований вислів «Неважливо, як повільно ти йдеш, головне — не зупиняйся. Конфуцій».
Соцпрацівниця Анастасія бідкається, що ми не побачимо територію закладу такою гарною, як вона була влітку — із квітами та городиною, які є частиною традиційної трудотерапії. В повітрі щось гуде і достеменно не ясно, це шахед чи сусідня пилорама.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
