Під час окупації Тростянця російські військові знайшли місцевий Центр первинної медичної допомоги (далі – ЦПМД) не одразу, а лише у 20-х числах березня 2022 року. Можливо, завдяки цьому медзаклад обійшовся меншими ушкодженнями, ніж міська лікарня чи станція екстреної медичної допомоги.
ЦПМД – це первинна ланка медичної допомоги, де працюють сімейні лікарі, які за потреби виписують направлення до вузьких спеціалістів чи на стаціонарне лікування. Також тут роблять щеплення та дають рецепти на «доступні ліки».
Зараз увесь персонал ЦПМД знаходиться за однією адресою по вулиці Шкільній, раніше, до повномасштабного вторгнення, тут був лише адміністративний корпус і частина лікарів, усі інші приймали у будівлі місцевої поліклініки. Працівникам закладу довелося переїхати після того, як їхнє приміщення у поліклініці було зруйновано російськими військовими на початку великої війни.
Під час обстрілів у березні 2022 року в приміщенні ЦПМД вибуховою хвилею пошкодило дах та повибивало вікна. Виламавши вхідні двері, росіяни зайшли до медзакладу. Вони стріляли всередині амбулаторії, сліди від куль, хоч і зафарбовані, можна побачити й досі.
Після деокупації Тростянця працівники ЦПМД усі разом розчищали будівлю та виносили сміття. Тоді ж розшукали автомобіль, який вкрали російські військові, у нього було пробите колесо, розбиті вікна і вкрадений акумулятор. Працівники приходили разом із родинами, допомагали видавати жителям міста гуманітарну допомогу й ліки. Одразу після звільнення міста ЦПМД продовжив свою роботу.
Наразі два приміщення медзакладу відремонтовані, у дитячому відділенні триває ремонт і туди ще треба докупити меблі. Завдяки допомозі лагодійних організацій, пошкоджений обстрілами дах полагодили, розбиті вікна та двері замінили новими.
У структуру Тростянецького ЦПМД входять 18 фельдшерських пунктів, які працюють у різних селах громади. У цих закладах можна отримати ліки, зробити ін’єкцію, виміряти тиск. Також до фельдшерських пунктів організовують виїзди мобільних бригад лікарів-спеціалістів.
Під час повномасштабного вторгнення шість фельдшерських пунктів Тростянецької громади отримали значні ушкодження. Серед них медзаклади у прикордонних селах Семереньки і Поляне, що входять до одного старостинського округу.
Семереньки і Божа матір
Кінець лютого-початок березня через село Семереньки проїжджали колони російської військової техніки. Під час обстрілів у селі загинуло двоє людей, кілька були поранені. У селі пошкоджено більше сорока будинків, чотири з них знищені повністю.
«Російські військові зайшли до старостату, де порозстрілювали двері й вікна, розкидали документацію, повідкривали сейфи, — говорить староста Світлана Башкатова. Також вони увірвалися до будинку культури, де розбили усю техніку».
Не пройшли повз і фельдшерського пункту. Вони зламали замок у дверях та вибили вікно. Вкрали вогнегасник, сокиру, марлю. Завідувачка фельдшерського пункту Любов Боброва згадує, що російські військові дістали ікону Божої матері, яка лежала на столі під склом, і відрізали їй голову. Так і залишили по собі.
На початку вторгнення Любов прийшла до фельдшерського пункту з велосипедом та вивезла у сумках та відрах усі медикаменти, щоб вони не дісталися росіянам. Жителі Семереньків приходили за допомогою до неї додому. Найчастіше зверталися зі скаргами на тиск. За словами жінки, медикаментів для перших потреб вистачило. Був дефіцит ліків від грипу та простуди. Ближче до деокупації Тростянця у село почали передавати гуманітарну допомогу. Коли обстріли затихали, медпрацівники навідувалися до приміщення фельдшерського пункту, щоб перевірити, у якому він стані.
«Ми сиділи у погрібах, адже обстріли були дуже сильні, — говорить Любов. — Наш сусід загинув під час обстрілу. Нещодавно бабахнуло ввечері й одразу починаєш тремтіти. Знову цей мандраж, дитина ховається у коридорі».
Вже ближче до звільнення Тростянця українські військові евакуювали місцевих жителів, у Семереньках залишилося людей тридцять. Староста згадує, що коли вони повернулися назад, було страшно, ніби в фільмі про Чорнобиль: кругом розбиті хати, все чорне. Від Семереньок до кордону 14 кілометрів, жителі чують вибухи дуже часто, по звукам розуміють, звідки прильоти.
Поляне і «Дах – то таке, стіни б були цілі»
У сусідньому селі Поляне росіяни не заходили до фельдшерського пункту, але будівля значно постраждала від обстрілів. У медзакладі був частково зруйнований дах та вибиті вікна. Осколок від снаряду потрапив у розширювальний бачок системи опалення. У перший місяць повномасштабного вторгнення фельдшерка надавала медичну допомогу у себе вдома.
«Дуже важких випадків не було, нам пощастило, що нікого не треба було госпіталізовувати, — говорить завідувачка фельдшерського пункту Ірина Пелешук. – У нас були ліки від цукрового діабету, гіпертонії, у багатьох людей вдома були свої запаси. Якщо б це тривало довше, було б скрутно, а місяць ми якось перетерпіли».
Після одного з обстрілів до Ірини звернулася жінка з осколковим пораненням у стегно. Фельдшерка надала їй допомогу, обробила та перебинтувала рану. Потім пацієнтка самостійно вийшла пішки до українських військових і вони її відвезли до охтирської лікарні.
«Коли ми чули, що йшла військова техніка або над нами летіли літаки, одразу ховалися у підвали, — говорить Ірина. — Ми були при «повному бойовому»: спали одягнені і завжди прислухалися. Світла і зв’язку не було, тому розпитували одне в одного, хто що бачив чи чув».
У фельдшерки вдома був генератор, люди приходили зарядити телефони, щоб потім знайти зв’язок та зателефонувати рідним.
«У нас були колодці, були дрова для пічного опалення, були закрутки, картопля, — говорить Ірина. — Староста та волонтери іноді привозили хліб і продукти. Так і пережили. Коли росіян погнали з Тростянця ми, мабуть, доби три сиділи у погребі. Дякуючи 93-й бригаді «Холодний яр» ми тільки місяць так потерпіли і все».
Коли медики вийшли на роботу, то накрили ушкоджений дах клейонкою, а вікна закрили дошками. Вирви від снарядів навколо будівлі позагортали землею. Наразі в фельдшерському пункті триває ремонт: викладають плитку та шпаклюють стіни. Дах уже відновлено, замінено частину вікон. Проведено воду та каналізацію.
«Дах то таке, стіни б були цілі, це головне, — говорить Ірина. — У нас є робоче місце і ми шукаємо шляхи, як продовжувати працювати, нехай це і може інколи бути не дуже комфортно. Головне, що ми вдома. Поступають ліки у якості гуманітарної допомоги. Приїжджає сімейний лікар, вузькі спеціалісти, роблять кардіограми, беруть кров на аналізи, виписують рецепти на «доступні ліки». Все налагоджується».
За словами Ірини, більшість жителів Поляного, які виїжджали недалеко, вже повернулися до села. Ті, які знаходяться за кордоном, поки залишаються там. Майже кожного дня у селі чутно обстріли прикордоння. Ніхто не знає, куди прилетить наступного разу, але село продовжує жити далі.
Фотограф — Богдан Красуля
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки громадської організації «Media Development Foundation».
