“Знаєте, я ні дня не працював в лісі. Бо ліс для мене — це не робота. Я мріяв працювати в лісництві з дитинства, тож я насолоджуюсь. Приходжу в ліс, а там тиша, і це моє заспокійливе, я забуваю про все. Щоб там не було навкруги, а в лісі серед дерев — завжди спокійно”, — говорить лісничий Сумського лісництва ДП “Ліси України” Роман Чубун. Чоловік прийшов працювати в лісову справу одразу після навчання — у 25 років, і вже понад 18 років залишається в ній. Війна — найпереломніший момент у роботі лісництв, проте, попри все, ліс продовжує рости, а лісівники, як і раніше, садять тисячі нових дерев, бо життя має продовжуватися.
Осінь — період активної посадки нових дерев. Пан Роман говорить, що цьогоріч трохи заважає дощова погода. Адже зазвичай після сильних дощів земля трохи підсихає і тоді — ідеальний час, аби помістити саджанці у ґрунт. Зараз же дощі йдуть чи не щодня, тож земля дуже волога. Проте треба обов’язково встигнути посадити все, що запланували, до перших морозів. Тож, коли дощ трохи вщухає, намагаються садити хоча б частково.
Раніше у Сумському лісгоспі було чотири лісництва: Піщанське, Могрицьке, Низівське і Сумське. Загальна площа лісів — 7,5 тисяч гектарів, де ростуть в основному твердолистяні породи. Через обстріли та близькість до фронту доступу до Могрицького лісництва немає, Піщанське лісництво працює лише частково. Тож порубка і посадка дерев тепер сконцентрована у Сумському.
“В Могриці такий хороший ліс був, мені його так шкода. Ми просто його залишили, там стільки красивих дерев пропаде. У нашому Сумському — клас лісу трохи гірший. Раніше за рік ми пиляли 16 тисяч кубів лісу, а зараз, станом на жовтень, вже спиляно 20 тисяч. Майже вдвічі більше за рік буде. Бо потреби лише збільшуються, а лісів стало менше, тож пиляємо більше, ніж раніше. А значить і посадити обов’язково треба набагато більше”, — пояснює лісничий.
Садити ліс — чи не найважливіша справа зараз. Адже до потрібного розміру деревам треба рости 30-40 років, а то і більше. Тож вирубати такі великі площі й не залишити нічого наступним поколінням — неприпустимо, говорить лісничий. За планом у Сумському лісництві у цьому році мали б посадити 7 гектарів, проте зараз вже посадили 21. Загалом же по області лісівники вже висадили понад 5,8 млн дерев.
“Все просто: не будемо садити — нічого не виросте. Те, що ми зараз саджаємо, рубати будемо вже точно не ми. Тобто якщо зараз не посадити, у наших нащадків не буде взагалі лісу. Це циклічний процес. І посадити ми маємо в рази більше, ніж зрубали, бо приживеться не все. Це можна назвати нашим вкладом для майбутніх поколінь”, — говорить Роман Чубун.
Наразі основну частину зрубаних дерев направляють на потреби ЗСУ, ще частину — для деревообробних підприємств та на дрова населенню.
Війна змінила не лише традиції, які роками супроводжували посадку дерев, а і умови, за яких доводиться працювати. З ностальгією пан Роман згадує, що раніше, коли виїжджали на посадку, обов’язково брали з собою казан та варили юшку, дні посадки вважали святковими. З початком війни настрою на таке вже немає. Адже працювати в лісі стало небезпечно.
“Найважче — психологічно, бо постійні вибухи. І хоч ми вже наче звикли, але все одно в якомусь стресі постійно. Над нами літають і шахеди, і ракети, і КАБи. Багато чого падає прямо в лісі, знаходимо й уламки, і те, що не здетонувало. Тож працюємо дуже обережно, аби не підірватися. Проте ліс чекати не буде, ми не можемо його залишити до якихось кращих часів”, — говорить чоловік.
Піч час війни виникли складнощі й з дефіцитом працівників. Людей не вистачає, бо хтось пішов у ЗСУ, хтось виїхав у більш безпечні регіони, а комусь просто страшно працювати в таких умовах. “Ті, то залишилися, це сміливі, віддані люди “старої закалки”. Просто ми звикли, що треба працювати, попри все”, — говорить пан Роман.
Через російські атаки чи падіння уламків у лісі часто трапляються пожежі. Буває, що вигорають цілі плантації молодих насаджень. Лісівники слідкують за цим, і з часом досаджують на тих місцях нові дерева. Але кожне згоріле дерево — велика втрата. Зараз відомо про 397,93 гектара лісу Сумщини, що вигорів через війну. Ще понад 53 тис. гектарів — недоступні через бойові дії.
***
Восени в Сумському лісництві саджають в основному дубки — найціннішу породу, їх везуть з насінневого центру у Сумському районі. Однією машиною можуть забрати 10 тисяч саджанців, а на один гектар їх потрібно — 4,7 тисяч. Тож зараз, доки погода не дає активно засаджувати, займаються підвозкою саджанців.
Беручи до руки один із саджанців, пан Роман пояснює: “Садити — це ціла технологія. Це не просто увіткнув у землю і все, є певні інтервали, певні місця, де можна і не можна садити, щоб потім все було красиво і всім вистачило світла. Окрема технологія — догляд за насадженнями. Не буває такого, що посадив і через 40 років прийшов зрубав. Ми кожного року виконуємо певну роботу: проріджуємо, дивимося на стан дерев, між деревами прибираємо траву. Вираховуємо процент приживлюваності, досаджуємо там, де не вистачає. І вже десь через 10 років після посадки можемо зрубати на дрова так звані “неліквідні” дерева, або кладемо їх на перегнивання, що теж дуже важливо. Тобто проводимо “рубку догляду”.
Не можна допускати, щоб якась ділянка довго була не засаджена. Тобто, коли деревину вирубують, до кінця цього ж року там мають висадити нові дерева. Цього разу, на пустій ділянці, де верхній шар землі зміг трохи просохнути, вирішили висадити хоча б частину з запланованого.
Лісничий пояснює, що для саджання дерев використовують спеціальну лопату — “меч Колесова”. На ділянці має у парі працювати дві людини, один — робить отвір у землі, інший — поміщає туди саджанець. Зазвичай на посадку виїжджає 20 людей, за день вони зможуть посадити 3 гектари лісу — це близько 14 тисяч саджанців.
Архівні фото ДП “Ліси України”
Окремий напрямок роботи — вирощування ялинок та сосен для продажу на Новий рік. Аби новорічне дерево було готове до рубки — йому треба рости 5-7 років. Саме лісництво відповідальне за гарний святковий настрій, жартує пан Роман, тож вже у листопаді починають готуватися: спочатку визначають, де і які дерева можна зрубати.
“Раніше лісничий у лісі працював, а зараз у підвалі”, — з посмішкою говорить пан Роман. Останні роки він більше займається підрахунками та веде документацію. А через російські удари поблизу офісу, вирішили перемістися у підвальне приміщення, де тимчасово облаштували кабінети. Пам’ятає чоловік і свій перший робочий день у 2007 році, тоді він із Шостки приїхав працювати у Глухівське лісництво майстром лісу і зміг відпустити 100 кубів лісу. З часом чоловіку запропонували посаду майстра у Сумському лісництві, і вже за кілька років він став лісничим тут.
Найбільше задоволення для нього, говорить Роман, приїжджати на ті ділянки, де колись посадили дерева, і дивитися, як вони виросли: “Їдемо з колегами повз ліс і згадуємо, де ми тут що садили. Деяких людей в живих вже немає, а я пам’ятаю як ми з ними ці дерева саджали”.
“Аби після закінчення бойових дій відновити знищені ліси, знадобиться багато років. Ті ліси, до яких зараз немає доступу, або ті, які під окупацією, невідомо, коли ми туди потрапимо. Навіть якщо не буде війни, я не знаю, як ми туди будемо заходити, там може бути все що завгодно — снаряди, міни. Знадобиться дуже багато часу, аби територію очистити і почати щось там саджати. Тож, доки у нас є можливість, треба засаджувати там, де можемо, бо лісу треба рости”, — говорить чоловік.
Пан Роман сподівається, що наступні покоління житимуть спокійніше — без війни, і ліс, який вони саджають зараз, знадобиться для відновлення країни. Сподівається, що наступних поколінь дочекається і столітній дуб — символ їхнього лісництва.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
