Кілька років тому сум’яни і навіть сумці розділилися на тих, хто був задоволений першою в місті штучною ялинкою на площі Незалежності й тих, кому вона нагадувала декор на надгробках. Минулого року, напевно, кожен житель обласного центру, як не випив глінтвейну, так точно сфотографувався на Театральній площі, що була прикрашена сяючими вогниками. Цьогоріч у багатьох вдома вже давно розвішані гірлянди, але є нюанс – вони на батарейках і часто служать не лише тематичним тлом для прослуховування пісні Last Christmas, а підсвічують, поки ми чистимо картоплю на вечерю.
Із наближенням грудня у кожному місті влада вирішувала, чи встановлювати головну ялинку. До прикладу, у Тростянці, який був місяць окупований російськими військовими, встановили центральну ялинку першими в Україні. Міський голова Юрій Бова підкреслив, що це – символ незламності, саме за це воюють захисники, щоб діти на деокупованих територіях відчули радість новорічних свят.
У Сумах центральну ялинку вирішили не встановлювати, натомість прикрасили живі ялинки на Театральній площі. Міська влада підкреслює, що гірлянди працюють лише від генераторів та не створюють додаткового навантаження на міську електромережу.
Взагалі, лише третина українців збирається наряджати ялинку та прикрашати дім до Нового року. Про це свідчать результати дослідження Kantar Online Track. Стільки ж людей (близько 28%) планують святкове застілля. 13% українців не зможуть бути поряд з тими, з ким вони хотіли б зустріти свято. 6% розглядають подорож за кордон.
Трибуна Суми розпитала кількох сум’ян про те, як війна вплинула на їхні плани на святкування Нового року, та звернулася за коментарем до психологині, адже дехто з нас може відчувати провину через прикрашену вдома ялинку та миску легендарного олів’є.
Що думають сум’яни про святкування Нового року під час війни
Олена, 39 років
Кажуть, як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. 2022-й я зустрічала, запиваючи ікру просекко. На жаль, росіяни не дали цілий рік так прожити… Може, треба переходити на важку артилерію – ром, віскі чи горілку?:) Насправді, навіть не думала про те, як зустрічати Новий рік. Уперше буду на самоті: донька навчається за кордоном, а чоловік служить у ЗСУ. Скоріш за все, читатиму нову книжку Івченка й очікуватиму гарних новин із фронту.
Андрій, 38 років
Моя сім’я в евакуації, цього року навіть ялинку не ставитиму. Вип’ю пару бокалів сухого червоного й ляжу спати – ото й усе святкування. Зекономлені на новорічній «поляні» гроші краще задоначу на ЗСУ.
Нелля, 32 роки
Зустрічатиму Новий рік з родиною, як завжди. У цьому році ціни дещо виросли, але на моєму столі обов’язково будуть мої особисті (як забобон:) символи статку і благополуччя — червона риба домашнього засолу та ікра.
Традиція гуляти містом, відвідати Театральну площу та площу Незалежності виглядає сумнівною через комендантську годину. Друзі в основному поїхали з міста, а чи запрошувати тих, хто одним махом втратив дружину й дітей — для мене досі дилема. Чи не буде боляче дивитися на те, що ти втратив? Чи навпаки чуже родинне тепло та затишок принесуть якісь позитивні емоції?
Дмитро, 34 роки
У цьому році немає особливо ніякого святкового настрою – ялинку ставити не будемо. Гірлянди висять ще з минулого року, тільки толку з них немає, бо працюють від мережі, а світла зараз небагато 🙂 Думали провести рік вдвох, але друзі запросили до себе, так дітям буде веселіше й вони відчують новорічний настрій. Діти на це заслужили після ночей, які провели в підвалах і сховищах. А бажання на Новий рік зараз у всієї України одне – щоб скоріше була наша перемога.
Юрій, 33 роки
Цього року бажання щось святкувати не має, як і у багатьох, проте це буде перший раз за 12 років, коли я буду зустрічати Новий рік не на роботі. Я працюю ведучим заходів, а війна вплинула на кількість весіль і новорічних корпоративів, нічні клуби теж не працюють. Намагаюсь не поїхати кукухою, наче поки вдається. Вірю в перемогу України і доначу на потреби ЗСУ, в основному своєму крашу Серьозі Стерненку:)
Яна, 31 рік
У моєму святкуванні змінилось те, що багатьох близьких людей немає поряд. А хвилини, які ти проводиш із людьми тут і зараз, стали ціннішими. Ялинку прикрасила ще на Миколая, подарунки підготувала. До Нового року готова 🙂
Павло, 41 рік
Я навіть про свій День народження забув, який Новий рік)) Як тут гуляти. Розвеземо хлопцям термобілизну, зберемо нових замовлень, відкриємо збір на щось важливе. Ввечері вип’ємо за перемогу і спати. Може, до когось наб’ємось на тарілку олів’є та шуби. Ялинку не ставив, якщо б побачив у горщику, то взяв би, щоб висадити навесні.
Марина, 31 рік
Враховуючи обставини, цей Новий рік потребує більш ретельної підготовки: і з фінансової сторони, і з точки зору практичної складової подарунків. Є відчуття значущості цього Нового року, більше ніж попередніх. Війна змусила переоцінити всі ті моменти, що здавалися буденними. Хочеться створювати емоції для рідних, докладати до цього сил. Заряджати для більшої віри в перемогу.
Що думає психологиня про святкування Нового року під час війни
Трибуна Суми звернулася до практичної психологині СумДУ Дар’ї Данілової із кількома питаннями, які ви, можливо, ставите собі просто зараз, напередодні свят.
— Що робити, якщо відчуваєш провину святкувати Новий рік або Різдво під час війни, адже не всі можуть собі це дозволити – військові, люди на територіях, де ведуться бойові дії, ті, хто втратив домівку?
Важливо відповісти на питання «чому я відчуваю провину?». І тут, зазвичай, люди говорять про те, що зараз святкування не на часі, бо є гарячі точки, є окуповані території та інші місця, де святкування не буде цьогоріч таким, як зазвичай. Проте тоді наступним питанням до себе може бути «а чи буде мені або комусь іншому легше, якщо я не буду святкувати?». Бо одна справа, коли людина дійсно не має сил і бажання святкувати, а інша справа, коли вона б хотіла, але є думка «не можна».
Щоб полегшити вибір «чи святкувати?», можна подумати про наступне: навіть на передовій деякі військові, не можу говорити про всіх, будуть святкувати Новий рік або інші свята в міру можливості. Навіть на окупованих територіях хтось та й загадає бажання в новорічну ніч. Безумовно, зараз мова йде не про грандіозні гуляння, як колись. Це може бути звичайна вечеря з простих продуктів. Відмічати можна в міру своїх сил і можливостей, якщо на це є бажання. Наприклад, коли на просторах фейсбуку йшли дискусії «чи ставити ялинку в центрі міста?», аргументи були як «за» так і «проти». Але аргументів «проти» стало менше, коли люди почули відповіді на ті питання, які їх турбували: масових гулянь біля ялинки не буде, бо це небезпечно, а гірлянди будуть живитися від генераторів. Цей приклад про те, що важливо знайти ті аргументи, які заважають святкувати і спробувати знайти на них відповіді. Знову ж таки, коли звучить слово «святкувати» у всіх виникає різна картинка: у когось це купа гостей, багато страв і випивки, у когось це вечеря в колі найближчих людей, у когось – відеодзвінок із тими, хто знаходиться не поряд. Тож, важливо знайти свій прийнятний спосіб святкування.
Друга теза, яка може допомогти: запитайте у самих військових, якщо ви відчуваєте провину по відношенню до них. Зазвичай, самі військові говорять, що люди повинні жити життям. Їх не образить святкова вечеря та прикрашена кімната.
Точно так само і по відношенню до людей, які знаходяться на окупованих територіях. Люди, які пережили окупацію, зазвичай говорять, що ніхто не повинен проживати те, що прожили вони. Якщо є можливість бути поряд з родиною за святковою вечеряю, то цією миттю треба користуватися.
— Чи «нормально», якщо людина не хоче святкувати й не відчуває свято через війну?
Так, це нормально. І якщо людина дійсно свідомо не хоче святкувати, то це її право та вибір. У цьому випадку важливо як і не змушувати цю людину до святкувань, так і навпаки не нав’язувати іншим вибір «не святкувати». Оскільки, почуття провини як раз може виникнути у момент, коли хтось починає переконувати зробити інший вибір.
Також, якщо не має бажання святкувати, то спробуйте зробити собі хоча б вихідний. Після відпочинку ви можете принести більше користі: на роботі, в родині, для військових.
-Чому важливі такі ритуали як святкування Нового року, дня народження і т д навіть під час війни?
Ще на початку війни, коли навіть випити чашку кави десь в місті було чимось незвичним і морально важким, я почула фразу, що такі речі – це наш маніфест свободи. Тож, такі ритуали святкування – це ті кроки, які нам допомагають адаптуватися до життя під час війни. Бо якщо ми забороняємо собі це робити, то росіяни виграють психологічну війну. Адже, одне із їх завдань – придушити в нас бажання жити, боротися, відчувати.
-Як бути тим, хто відчуває себе на свята ще більш самотньо, бо не може їх провести з людьми, яких любить?
Зараз, на жаль, буде багато людей і родин, які, як ніколи, відчувають самотність: і через втрату, і через відстань. І це відчуття нікуди не зникне. Я збрешу, якщо скажу, що можна зануритися у святкову атмосферу й самотність відступить. Самотність – частина нашого життя. І люди, які її відчувають, такі не одні, зараз їх багато. Це важливо розуміти.
Але паралельно із самотністю можуть бути інші люди, важливо пам’ятати й про їхню цінність. Може бути справа, яка дозволить відчути себе потрібним і важливими: задонатити на ЗСУ, напекти смаколиків і роздати військовим на вулицях чи блокпостах, зв’язати шкарпетки, зробити окопні свічки.
****
Проблема не тоді, коли люди збираються разом, прикрашають кімнати та готують страви, — підсумовує Дар’я Данілова. Таким чином вони не забувають про війну, а живуть під час неї. Одночасно є життя – тут ви святкуєте, і є війна – тут ви допомагаєте військовим. Для військових і людей, які знаходяться в тимчасовій окупації, страшно, коли про них забувають. Якраз своїми іншими корисними діями ви можете проявити свою позицію та допомогти їм, проте святкувати – не дорівнює забути.
