— Я ріс звичайною дитиною — не хворів, завжди був активним, до дев’ятого класу ходив на кілька спортивних секцій. Потім змінилися друзі, компанія, інтереси…
Миколі сорок років. Навіть коли він швидко говорить, його лице залишається надзвичайно спокійним, а погляд — м’яким. Ми зустрілися з ним у одному з населених пунктів Сумщини, куди він евакуювався з сім’єю, коли жити в рідному місті стало нестерпно через постійні обстріли. Микола коротко розповідає про себе, і якщо цю історію поділити на абзаци, після кожного буде його фраза “У мене все як у всіх”.
— Після дев’ятого класу я пішов вчитися в професійно-технічне училище. Закінчив і почав працювати. За абияку роботу не брався, але й довго на робочому місці не затримувався — був дуже непостійним, легковажним.
У 20 років, розповідає, почав вживати легкі наркотики.
— Компанія, старші хлопці, інтерес… Паралельно, в нашому місті було безліч аптечних наркотиків, тож поступово додавав і їх. Вони затягували, ставало гірше й гірше, перейшов на ін’єкційне вживання. Із ним у мене довга історія: кілька разів кидав колотися, потім повертався.
Микола розповідає — найдовший термін його тверезості — два роки без наркотичних речовин. Тоді він переніс операцію, спершу відновлювався після хвороби, а потім — закохався. Будував сім’ю, про наркотики на певний час забув.
— Але старі друзі нагадували про старі звички. Випадково зустрілися, запропонували, почав періодично вживати. То раз на місяць, то “щоб розслабитися”. Стосунки, які починав, не склалися. Врешті, втягнувся на сім років безперервного вживання — балансував на межі “Все дуже-дуже погано” і “Все більш-менш нормально, як у всіх”.
***
Останні п’ять років Микола приймає замісну підтримувальну терапію. Це — один із найбільш ефективних методів лікування людей, хронічно залежних від наркотичних речовин опіоїдної групи. Метод офіційно затверджений і внесений до протоколів лікування МОЗ України.
— У якийсь момент я дуже втомився від вживання наркотиків. Про замісну терапію знав давно, вирішив спробувати.
ЗПТ почали впроваджувати в Україні з 2004 року. На сьогодні, пацієнтів лікують двома препаратами: бупренорфіном або метадоном. Частину препаратів закуповують за державні кошти, частину — за донорські. Їх можна отримати у кожній області: у обласних чи міських наркологічних диспансерах, Центрах СНІДу, тубдиспансерах, центрах первинної медико-санітарної допомоги. Окрім цього, замісну терапію пацієнти можуть отримувати на базі пенітенціарної системи — в СІЗО або тюрмах. Також відкриваються приватні кабінети ЗПТ.
Микола пояснює, в його рідному місті, черга на безоплатне лікування наркозалежності замісними препаратами була дуже велика. Саме тому він користувався послугами платного кабінету.
— Звучатиме дуже банально, але терапія дала мені впевненість у завтрашньому дні. Забрала потребу метушитися, шукати гроші на наркотики й втамування ломки. І, одна справа шукати гроші, а інша — шукати речовину, шукати “закладки”. Чесно — я все це просто ненавиджу.
Лікування залежності Микола почав суміщати з пошуком роботи. Врешті, говорить, працювати й приймати препарати ЗПТ було легко. Стабілізувавши стан, він почав отримувати пігулки раз на десять днів. Впевненість у завтрашньому дні зростала.
***
— Я прокинувся 24 лютого від вибухів за вікном, рідне місто уже обстрілювали. Ми зрозуміли, що почалося те, про що всі говорили останні місяці, — велика війна.
За словами чоловіка, їх район міста сильно страждав від обстрілів російської армії. Більше тижня Микола з родиною прожив у підвалі з нечастими виходами на вулицю за продуктами чи в лікарню.
Отримувати замісну терапію стало складно — потрібно було їздити в інший кінець міста під обстрілами й бомбардуванням. Попри це, Микола не залишався без препаратів. Розповідає, до останнього за шалені гроші винаймав таксті, а потім стояв у довгій черзі за пігулками.
***
— Навесні ми з сім’єю вирішили евакуюватися в Сумську область. Тут у мене є родичі та знайомі, тож нас чекали. Ми живемо у великому будинку, я багато працюю по господарству: худоба, город — роботи вистачає. Все доглядаю, стараюся віддячувати господарям будинку за прихисток. Трішки звикнувши до нового місця, почав шукати шляхи продовжити лікування.
За тиждень Микола зібрав необхідні документи, пройшов обстеження та незабаром почав приймати замісну терапію в місцевій лікарні. Говорить, на Сумщині отримав перший досвід безкоштовної участі в програмі ЗПТ.
Тут же й потрапив під соціальний супровід, як пацієнт замісної терапії.
— Ще у рідному місті я знав про програми профілактики, приходив до мобільної амбулаторії Альянсу громадського здоров’я. На Сумщині також почав шукати організацію, яка могла б мене підтримувати й супроводжувати в лікуванні. Так мене переадресували до Шансу.
У шести кабінетах ЗПТ області людям із наркозалежністю допомагають працівники громадської організації “Клуб “Шанс”. Вони повністю безоплатно надають послуги психосоціального супроводу пацієнтам, допомагають вирішувати медичні, психологічні, соціальні, юридичні питання клієнтів, формують прихильність до лікування супутніх захворювань.
Ця діяльність здійснюється в рамках напряму «Психосоціальний супровід пацієнтів замісної підтримувальної терапії (ЗПТ)», який реалізується за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я».
— Також я ходжу на групи для пацієнтів ЗПТ, отримую індивідуальні консультації соцпрацівника, продуктові та гігієнічні набори, гуманітарну допомогу. Та і просто приємно, що можна прийти порадитися. Як не крути — новий населений пункт, знайомих не багато, а тут мене підтримують.
Шанс на нову впевненість у завтрашньому дні знову зростає, проте, говорить Микола, завжди є хвилювання щодо поновлення наступу, але вже тут — в місті його евакуації.
*Ім’я героя змінено авторкою з етичних міркувань для збереження анонімності.
