Женя дев’ять місяців був волонтером на Мадейрі – острів (автономний регіон) Португалії. Там він грав в театрі, влаштовував воркшопи і табори для дітей, створював квест-руми та проводив концерти іспанської, італійської та українською музики. Зараз Женя в Україні, більше того – в Сумах. Працює менеджером ІТ-компанії, на роботі користується навичками англійської та португальської, які вивчив та прокачав під час EVS-волонтерства. Учора Женя став однією з живих книг “Живої бібліотеки”, яку провели в Конгрес-центрі СумДУ.
Про волонтерський проект на Мадейрі дізнався за день до дедлайну. Це і стало супермотивацією, адже, говорить, завжди мріяв поїхати в центральну Європу, звідти – багато подорожувати до інших країн. Те, що Мадейра – острів, з якого дістатися до всієї Європи не так легко, Женю не засмутило. Він розповідає, що його батько три роки служив на Камчатці, тож і йому захотілося мати цікавий факт у біографії, типу: “Жив у чорта на рогах посеред океану”.
Тоді він написав мотиваційний лист та надіслав разом зі своїм CV до відправляючої організації “Центру Євроініціатив”, далі – співбесіда з португальською стороною, для якої він по Скайпу грав на гітарі.
Об’їхати всю Європу не вдалося – двічі був в Іспанії, говорить, об’їхав її по периметру, поїздив Португалією, на зворотньому шляху заїхав у Чехію. Повернувся до Сум, став ментором для таких же волонтерів, яким був колись, але вже з інших країн.
На “Живій бібліотеці” спіч Жені був про “Менторство як спосіб побачити своє місто через призму світогляду іноземця.” Щоб ви розуміли, коли людина приїжджає з іншої країни на дев’ять місяців-рік волонтерити в чужу – їй дають ментора та наставника, як говорить сам Женя: “Підставного друга, якому можна пожалітися, поскиглити, поплакатись”. У нього на Мадейрі таким була ментор Лідія.
Ментору за його роботу не платять. Він має допомагати волонтеру пережити культурний шок, вирішувати бюрократичні та побутові питання: зробити ключ, поміняти гроші, розказати як працює транспорт, розповісти, що таке, приміром, пиріжок з маком або як їсти гречку.
Ментор Лідія вчила з Женею португальську та трішки підколювала його, що в нього це не відразу виходить. Згодом із теплої Мадейри Лідія приїхала волонтерити в Суми. Уже по Скайпу Женя вчив її російської, та просить згадати в тексті, що в Лідії не виходило вимовити російську букву Ы. Просто фізіологічно їй це не вдавалося, тож тепер підколював її він. Знову ж по Скайпу пояснював як дійти від Іллінської церкви до ринку, розказував що саме варто скуштувати в кафешках. Пригадує, що вона фоткала смішні пальми з бананами в Сільпо – на Мадейрі вони ростуть просто на вулиці. У січні Суми здалися Лідії холодними та темними, тож переживати культурний шок своєму ж менторові допомагав сам Женя.
А ще він був ментором для італійця Алессандро. Він допомагав йому з квартирою, переїздами, пригощав українською їжею, разом вони куштували італійську кухню українського приготування. Алессандро говорив, що якби в Італії так готували піцу, то кухаря б вигнали з роботи.
А ще Алессандро й досі сниться зелений позавчорашній борщ, яким Женя годував його на своїй кухні. Сниться у хорошому сенсі, адже італієць говорив, що смачнішого не куштував. Вони хотіли в кафе, але найближче було аж в центрі міста, тож прийшли перекусити до Жені. “Італійцю сниться позавчорашній зелений борщ, так і напиши”, – повторює Женя. Але найбільше Алессандро дивувало те, що на вулицях так темно та мало ліхтарів. У Жені він запитував, чому в сумських маршрутках йому на голову йде дощ і сніг.
Учора Женя став однією з восьми живих книг сумської “Живої бібілотеки”. Мораль його книни в тому, що важливо побудувати довіру між людьми. Не робити з менторства зобов’язаність, а будувати звичайні дружні людські відносини. Спікери “Живої бібілотеки” поділилися досвідом поїздок за кордон у рамках програми ERASMUS+, розказали про можливості та уміння, які здобули під час волонтерства. На промову кожного спікера давалося до 30 хвилин. Окрім цього, у рамках “Живої бібліотеки” відбулася презентація Інформаційного центру центру ERASMUS+ Youth в Україні.
