Майже кожен з цих людей знайшов кота чи собаку на вулиці, волонтерив у притулку чи просто взяв для перетримки тварину до себе додому. Ненадовго, на певний час, просто вигуляти, підстригти, переночувати додому. Так усі вони знайшли собі вірних друзів, а тварини – люблячих господарів. Добірка щасливих історій сумчан та їх тваринок – далі.
1. Перша наша історія – про песика Мішеньку. Він – особливий і незабутній підопічний Товариства захисту тварин. Його знайшли на вулиці в жахливому стані, з відрубаною лапкою. Лікарям довелося ампутувати лапу повністю. Потім Мішенька хворів пироплазмозом, змінив вісім перетримок, але залишався чуйним і веселим хлопчиком. Мішу забрали близькі друзі волонтерів з Недригайлова. Минуло уже багато часу, він змужнів, хоча і залишається як і раніше дуже веселим песиком!
Відсутність лапки не зробила його неповноцінним, а господарів такий дефект не відштовхнув взяти особливого вихованця в сім’ю.
2. Це був далекий 2015 рік. У серпні Сумське товариство захисту тварин вперше прийняли рішення проводити виставку своїх підопічних, про що повідомили в соціальних мережах. Одна з волонтерів Центру Анастасія прийшла допомогти з собаками. Їй до рук потрапила Тіна. Раніше собака жила у людей, які зловживали алкоголем, били її і не випускали з вольєра. Логічно, що з такою долею Тіна не довіряла людям і зустріла волонтерку вороже. Минали дні підготовки до виставки, Тіну забрали на груммінг і переночувати додому до волонтера.
У той день собак привезли в парк на виставку. Було дуже багато людей, які підходили до Тіни знайомитися, але не наважувалися забрати її до себе. За словами волонтерки, уже в той момент вона боялася собі зізнатися, що не хоче, щоб у Тіни був якийсь інший господар. Так в її житті з’явилася постійна супутниця і найулюбленіша дівчинка Тіна.
Нам було складно в перший час – вона не була привчена до вигулу і мені доводилося вставати по 5-7 разів за ніч, щоб її вигуляти; у неї відбита нирка (спадок від попередніх господарів), яка відразу ж дає про себе знати навіть в періоди легкого похолодання. Багато-багато часу нам знадобилося, щоб перестати боятися людей і гучних звуків, – пише волонтерка Настя.
Півроку минуло й в Товаристві з’явилася новина про ще одну знайдену собаку. Чорний клубочок щастя, який виявився нікому не потрібним. Маленький щеня, татом якого був чистокровний чау-чау, а мамою – представниця прекрасної дворянської породи.
У мене навіть не було причин для роздумів, тож у нашій з Тіною сім’ї з’явився місячний хвостик Арчі, – продовжує волонтерка.
Зараз Тіна і Арчі – дві дорослі, здорові, щасливі собаки, яким я віддаю більшу частину свого часу і які займають велике місце не тільки в моєму будинку, а й в серці.
3. Третя історія також про волонтерку і хвостика. Собачка Жужа сама прийшла до Тетяни на роботу – голодна та перелякана, в руки не давалась, навіть близько не підходила. Раз у пів року Жужа народжувала цуценят, а волонтерка Таня їх прилаштовувала в добрі руки. Згодом попросила Товариство захисту тварин допомогти спіймати собачку, та разом з усім сімейством забрала її додому. Цуценят згодом роздала та все придивлялася до своєї Жужі – віддавати собачку в нову сім’ю їй не хотілося.
Вдома вона дуже тихенька. Її не чути й не видно. Але варто їй вийти на вулицю і з’являється зовсім інша Жужа – слухняна, життєрадісна, грайлива. Зараз вона хвостиком ходить за мною, спить поруч, у неї з’явилося багато подружок з якими вона бігає і грається. Вона дуже розумна і розуміюча. Вона принесла в моє життя ковток свіжого повітря. Ніколи не думала, що собаки – це таке щастя, – говорить Тетяна.
4. Четверта історія про Ашу. Її ще цуценям викинули на вулицю. Так як Центр перетримки тварин цуценят не бере, то її взяла одна з постійних волонтерів. Згодом віддати Ашу іншим господарям волонтерка уже не змогла. Так у Аші з’явився будинок.
Їй вже три роки, вона стерилізована, щеплена і щасливо живе в родині зооволонтерів в компанії ще трьох собак і п’яти кішок.
5. Історія Віллі зовсім не радісна, як і у всіх жителів Центру перетримки: господарі зловживали алкоголем, кривдили його, він був завжди голодний і виснажений.
Вільяму пощастило, адже вже більше чотирьох років тому його забрала сім’я Гавриленків, які надалі стали хорошими друзями і помічниками Сумського товариства захисту тварин.
6. Наступна історія – про рудого пухнастика кота Кузю. У жовтні сумчанка Іра знайшла його фотографію на сайті Сумського товариства захисту тварин і вже наступного дня поїхала за ним. Він був ще крихіткою, але вже дуже сміливим – нападав на кожного і не відступав до останнього! Сміливість і завзятість залишилися й досі, але члени родини навчились домовлятись 🙂
Чому я взяла саме його? Тому що він класний 🙂
7. І на останок – історії двох щасливих котів, які знайшли свою небайдужу сім’ю.
Історія котика Лізи – надзвичайно складна та сумна. Ще кошенятком її переїхали машиною та залишили помирати. Потім небайдужі люди відзвели її до лікаря, який зібрав її ледве не по частинкам. Далі був довгий шлях реабілітації та пошук постійного дому. Забрала її сумчанка Валентина, саме у її домі Лізу повністю вилікували.
Ми швидко вилікували кліщі та різні нескладні хвороби, але у неї зовсім не заживала лапка. Ми повезли її до медиків, де нам сказали, що лапа з часом атрофується. Пам’ятаю, я запропонувала лікареві накласти шину, але він сказав, що нічим вже не можна допомогти. Врешті я зробила цю шину вдома самостійно. Наклала її на лапку, обмотала. За місяць кішка потихеньку почала ставати на травмовану кінцівку. Зараз вона хоч і не може дуже швидко бігати чи стрибати квартирою, але нормально ходить та рухається, – говорить Валентина.
Далі була кішка Шаня. Вона прийшла під офіс, де просто сиділа на підвіконні та стукала лапою у вікно. Вона була дуже налякана, боялася людей, лише з часом почала підступатися та брати їжу.
У ту холодну осінь, коли за вікном уже був сніг та мороз, залишити її на вулиці просто не змогли. Від холоду у Шані захрип голос, піднялася температура. Її забрали в офіс, і Валентина з колегами почала лікувати кішку та шукати їй господарів. Якийсь час вони публікували оголошення на Фейсбуці, цікавилися, чи ніхто не шукає котика, пропонували забрати її знайомим.
А з часом вона настільки прижилася в офісі, що настав момент, коли Валентина просто забрала її до себе додому. Так у Шані з’явилася любляча сім’я.
Тож не обов’язково відкладувати мрії про домашнього улюбленця на потім, не обов’язково чекати кращого часу. Ці історії показують, що знайти вірного друга можна просто на вулиці, і це не вимагає великих грошей або особливих зусиль.
