“Пам’ятаємо. Перемагаємо” – Суми разом зі всією Україною відзначили 73-ю річницю Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Ранок почався із покладання квітів до братської могили “Мати-Батьківщина” та могили загиблих польських воїнів.
Традиційно 9 травня об’єднує мільйони людей, адже Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині.
У мене два діди воювали. Один – жив на Вінничині, помер уже після війни, але брав активну участь у бойових діях, він навіть був нагороджений “Орденом Слави”. Для нашої родини 9 травня – це День Скорботи, – розповідає сумчанка Альона.
Сумчани, військовослужбовці, священнослужителі, рідні та друзі бійців, представники влади і громадськості прийшли й на Алею Слави, аби вшанувати героїв 21-го століття, які загинули на буремному Сході України. Оберемки квітів лягли до могил воїнів, котрі віддали життя за незалежність України.
Бійці АТО, які загинули на Сході, так, як і наші діди, виборювали для нас мир і світле небо над головою. Я вважаю, що всі, хто боровся за соборну і незалежну Україну заслуговують на пошану, – говорить сумчанин Володимир.
Потому – поклали букети до пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні. Далі – колона рушила до Меморіалу “Вічна Слава”. На мітинг-реквієм “І подвигам не буде забуття” зібралися більше тисячі жителів обласного центру і гостей міста.
У парадній формі, з бузково-тюльпановими букетами в руках, згадати усіх, хто воював понад 70 років тому й нині боронить Україну, прийшла й 96-річна Валентина Іванівна. На фронт вона вирушила у 19-ть. Служила у 216-ій стрілковій дивізії.
Як призвали, так зразу і пішла. Ми тоді молоді були, тому спершу навіть страху не відчували. Я служила у контррозвідці, була секретарем-машиністкою. Через мене проходили всі документи, – розповідає ветеран Другої світової війни Валентина Ганжа.
9 травня 1945-го Валентина Іванівна пам’ятає, як сьогодні.
Я тоді була вже в Харкові. О 4-ій ранку черговий зателефонував і кричить у трубку : “Перемога!!! Перемога!!!”. Чоловік встав, взяв пістолет і давай у кватирку стріляти. По сусідству з нами теж жив військовий, майор, він нічого не зрозумів, бо не мав телефона. Коли ж ми йому сповістили про Перемогу, то він теж з радості почав стріляти.
Усі присутні поклали квіти до Вічного вогню і хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців за мир, які понад сім десятиліть тому протистояли зовнішньому агресору і ціною власного життя звільнили землю від нацистських загарбників.
