Питання лікування онкозахворювань важливе для Сумщини, адже на жовтень цього року 250 із 100 тисяч жителів регіону мали такий діагноз.
В онкодиспансера вистачає роботи й під час повномасштабного вторгнення: за 10 місяців 2022 року пролікували 8700 хворих та провели більше 2 тисяч операцій.
Із чого складається онкологічна допомога, чому важливість лінійного прискорювача важко переоцінити, як виникає дефіцит хіміопрепаратів та на якій стадії ремонтні роботи у будівлях закладу, – у матеріалі Трибуни Суми.
Онкоцентр, а не онкодиспансер
— У листопаді 2022 року Сумська обласна рада проголосувала за перейменування онкодиспансеру в онкологічний центр. Що зміниться у закладі, окрім назви?
Робота нашого диспансеру вже давно відповідає роботі онкологічного центру. Взагалі, у рамках медичної реформи поняття «диспансерів» потихеньку залишається в минулому. Наше завдання, як онкоцентру, не лише лікувати пацієнтів, які звертаються безпосередньо до нас, а й контролювати та коригувати онкологічну допомогу в області. Бо все починається з лікаря на місці, до якого звертається пацієнт, це він встановлює діагноз підозри й скеровує пацієнта на обстеження або лікування. До того ж, у багатьох районних центрах онкологи відсутні, а онкоцентр передбачає консультації наших спеціалістів саме на місцях.
— Чи запланована для онкоцентру закупівля нового медичного обладнання?
Нам багато чого хочеться, але є межі спроможності. За кілька років ми зробили великий крок вперед на рівні медичної допомоги, якості та складності хірургічних операцій, збільшили кількість малоінвазивних втручань. У нас є лапароскопічна стійка, яка дозволяє уникнути великого розрізу, і провести операцію маніпуляторами через невеликі отвори. Сподіваємося придбати ще один сучасний лапароскоп, який передбачає 3D систему. Також, раніше онкодиспансер не проводив високотехнологічних досліджень, тому взяту на аналіз у пацієнта тканину, відправляли на обстеження у Київ, а зараз ми робимо це у Сумах.
Лінійний прискорювач
— Що ви наразі вважаєте найбільшими досягненнями онкоцентру?
Встановлення лінійного прискорювача – колись про це й не мріяли. Окрім того, що це дуже велике капіталовкладення, сам процес ліцензування та встановлення мав багато підводних каменів. Цей апарат працює з серпня 2022 року, його вартість – 60 млн грн, 50 з них — гроші, які заклад заробив самостійно за договорами з НСЗУ.
Важливість лінійного прискорювача у тому, що це найбільш сучасний метод в променевому лікуванні, у ньому відсутні радіоактивні джерела випромінювання. Цей апарат дозволяє зменшити долю променів на тіло пацієнта та час випромінювання, таким чином, ми мінімізуємо кількість ускладнень.
Взагалі, онкологічна допомога складається з кількох видів медичної допомоги. Перший, найбільш радикальний метод лікування, – хірургія, видалення пухлин. Другий – променеве лікування, яке проводилось на апаратах з джерелами випромінювання, а тепер у нас є для цього й лінійний прискорювач. І третій метод лікування – хіміотерапія. Пацієнт не лікується лише одним способом, це завжди комбінація методів, які обирає консиліум із не менше, ніж трьох спеціалістів.
Стандарти нашого лікування такі ж, як у багатьох інших країнах. Єдине, у нас не завжди є ті препарати, які десь можуть надаватися безкоштовно.
— За допомогою лінійного прискорювача зможуть лікуватися близько 2 тисяч пацієнтів на рік, це достатньо для Сумщини?
В ідеалі нам потрібні два-три лінійні прискорювачі на область. Усього в Україні їх 13, і у багатьох регіонах вони відсутні. Променева терапія багатогранна, і крім самого апарату, потрібна підготовка пацієнта до лікування, інженери, медичні фізики, які вираховують кількість випромінювання. Крім того, у нас є ще методика інтракорпорального променевого лікування, коли, наприклад, при захворюваннях жіночої статевої системи чи прямої кишки, в організм закладаються маленькі капсули з джерелами випромінювання.
Ремонт
— Чи вже готове нове відділення для хіміотерапії та що з ремонтами інших будівель онкоцентру?
Частина капітального ремонту вже зроблена, але війна вносить свої корективи. Наразі завершено десь 25% робіт у майбутньому хіміотерапевтичному відділенні. Відремонтовано приміщення, де знаходиться лінійний прискорювач: і фасад, і всередині. П’ятиповерхову будівлю онкоцентру ми почали ремонтувати з першого поверху, сподіваюся закінчити його навесні. У планах у нас робити поверх за поверхом, тому що ще є питання розміщення пацієнтів під час ремонтних робіт. Нашу третю будівлю плануємо зробити адміністративною, нею займемося в останню чергу, коли будуть готові всі клінічні приміщення.
— В одному із інтерв’ю ви згадували про жахливий стан палат, яка ситуація зараз?
Там, де були ці палати, зараз стоїть комп’ютерний томограф, у приміщенні зроблено ремонт. А пацієнти лікуються в інших відділеннях. Умови, звичайно, кращі, але ми хочемо вийти на європейські стандарти для лікування, щоб у палаті знаходилися максимум 2-3 пацієнта, зараз це зазвичай вісім людей.
Війна
— Розкажіть, як ви працювали, коли розпочалося повномасшатбне вторгнення.
У перші години вторгнення ми про всяк випадок сформували хірургічні бригади для допомоги пораненим. Онкодиспансер працював, частина пацієнтів, які не змогли виїхати, залишалися тут, навіть після виписки. Багато наших лікарів і їхніх сімей, які живуть за містом, переїхали до закладу, адже у нас велике підвальне приміщення з двома виходами, водою, операційною. Перші дні війни ми не проводили планових операцій, але згодом поновили роботу.
— У вас був дефіцит препаратів?
Звичайно. На початку вторгнення на рівні України порушилася доставка медикаментів, тому вирішували ці питання, як могли. Деякі препарати ми передавали до районів із волонтерами, бо пацієнти не мали можливості приїхати в Суми.
На жаль, дефіцит хіміопрепаратів у нас був і раніше, і не лише у Сумській області, а й по всій країні. Наприклад, у 2022 ми не отримали жодного препарату з заявки на цей рік, лише за минулий. Ці медикаменти йдуть в межах окремої бюджетної програми, вони не входять в пакети НСЗУ. Також ситуація ускладнилися через те, що на початку вторгнення багато пацієнтів виїхали у західні регіони України, й Міністерство охорони здоров’я зробило перерозподіл препаратів. Це ще один фактор, чому нам надають менше, аніж заплановано.
— Як багато пацієнтів виїхали на лікування у інші області чи країни?
У перші тижні повномасштабного вторгнення був великий відтік пацієнтів, виїхали близько 70%, але згодом практично всі повернулися. Дехто з пацієнтів розчарувався у лікуванні за кордоном, адже є країни, де запису на прийом до спеціаліста потрібно чекати 2-3 тижні. У нас все набагато швидше. Звичайно, до певних спеціалістів є черги і на місяць, але це через те, що люди хочуть потрапити саме до них. Наразі кількість пацієнтів онкоцентру така ж, як і була до війни.
— Як ви готуєтеся до зими?
Підготовка до зими вже проведена, всі приміщення опалюються. Ще півтора роки тому ми встановили генератор, який на випадок аварійних відключень світла забезпечує функціонування оперблоку, ліфту, аварійного освітлення, дозволяє стерилізувати білизну для операцій і зберігати ліки в морозильниках. Ми вже проводили операції під час відключень світла. Також встановили генератор на харчоблок, щоб у разі потреби працювали електричні плити.
Годинникарі
— Ви директор закладу й практикуючий онкохірург. Розкажіть про балансування між операційною і документами та чиновниками.
Коли я зараз працюю в операційній, то певною мірою відпочиваю. Мозок переключається на операцію, задіяні рефлекси, які сформувалися за роки хірургічної практики. Робота в операційній викликає позитивні реакції, хоча це й велика відповідальність, адже дрібна помилка може коштувати пацієнту життя.
У мене в кабінеті висить картина, на якій зображено годинникаря. Для мене вона символізує роботу хірурга: тонку, скрупульозну, ретельну, але все ж таки технічну. Звичайно, зараз я проводжу менше операцій, адже багато часу приділяю безпосередньо роботі закладу.
— Які люди стають онкологами, адже це емоційно важка робота?
Тут немає відсторонених людей. Або ти в цій професії, або ця професія викидає тебе зі своїх лав. Звичайно, приходиться багато через себе пропускати й це морально важко. Ми втрачаємо пацієнтів на різних етапах лікування, адже багато хворих приходять у стані, коли вже складно допомогти. Немає такого, що ти прооперував, людина сказала тобі «дякую» і більше ви ніколи не бачилися. Наші пацієнти повертаються, ми їх постійно наглядаємо. Та коли ти бачиш пацієнтів, яких оперував сім-вісім років тому, і у них все добре, без рецидивів, то це дуже позитивні емоції.
Онкологія – це не вирок, тут важливо спіймати час і правильно та професійно пролікувати.
