Із початком повномасштабного вторгнення багато українок виїхали за кордон, де зіштовхнулися з деякими речами, які відрізняються від України, у тому числі й медициною.
Трибуна Суми поспілкувалася з п’ятьма сумчанками, які розповіли про свій практичний досвід звернень до лікарів, оформлення страхування та загальних вражень про медичну систему у Данії, Польщі, Угорщині, Нідерландах і США.
Поліна Павленко, 25 років
Із України я виїхала у липні, зараз живу у невеликому місті Колдінг у Данії. Приїхала разом із дитиною, тому ми вже не раз зверталися до лікарень. При оформленні документів про тимчасовий захист, українці отримують і доступ до безкоштовної медицини. Взагалі, у Данії вся медицина безкоштовна, окрім стоматології, за яку не потрібно платити лише до досягнення 20 років.
Якщо тебе щось турбує, потрібно записатися на прийом до лікаря й чекати своєї черги. Іноді запис може бути того ж дня, а іноді потрібно чекати кілька днів. Швидко пацієнта приймуть лише, якщо він знаходиться у критичній ситуації, але температура 39 або отруєння тут не вважаються серйозними проблемами. Якщо людина нормально функціонує й викликає «швидку», то цей виклик прийдеться оплатити.
Якось у мого сина вночі почався сильний вушний біль, піднялася температура, він плакав. Данці, у яких ми живемо, сказали, що це не привід викликати «швидку», тому ми дочекалися ранку та записалися у лікарню. Лікар до моєї дитини навіть не торкнувся, не подивився на вухо, весь прийом тривав, мабуть, хвилини дві. У результаті мені сказали, що нічого страшного, таке буває, та виписали знеболювальні.
У данських лікарнях в живій черзі не чекають, а записуються телефоном. Ти розказуєш свої симптоми й у реєстратурі вирішують, на коли та до кого тебе записати.
Якщо порівнювати данців із українцями, то можна сказати, що вони взагалі не лікуються. Місцеві були в шоці, коли побачили, скільки ліків я привезла з України про всяк випадок. Мені здається, що данці більш загартовані. Із того, що мені не дуже подобається, це ставлення лікарів. В Україні до хворої дитини дуже багато уваги, в лікарні її оглянуть, заспокоять мене, все пояснять, призначать повторний прийом. У Данії такого немає. Але, звичайно при більш серйозних проблемах тут інше ставлення. А ще тут аптеки більше схожі на наші магазини типу «Єви». Купити ліки без рецепту майже неможливо. До речі, рецепти тут електронні, й при їхньому використанні в аптеці обов’язково перевіряють, чи не є вони протермінованими.
Анна Горпинич, 32 роки
Ми виїхали з України 8 березня, зараз живемо в містечку Хелмно у Польщі, поблизу кордону з Німеччиною.
У мене двоє дітей і до лікарів ми зверталися вже кілька разів. Окрему страховку не оформлювали. Коли нас реєстрували у Польщі, то автоматично застрахували та внесли до Національного фонду здоров’я. Є додаткові страхові послуги, які можна оформити за окрему плату. Та базове страхування оформлюється автоматично.
Спочатку у доньки було ускладнення після вірусного захворювання. Ми звернулися до реєстратури лікарні й нам пощастило, бо запис був на той же день. Зазвичай у Польщі прийому в лікаря чекають два-три дні. Якщо біль гострий, то безпосередньо в реєстратурі можуть порадити якесь знеболювальне, яке полегшить стан, поки ти потрапиш до лікаря. Прийом відбувається так само, як і в Україні: лікарка послухала, запитала, що болить, призначила лікування та дату наступного прийому. Дуже подобається, що тут вся інформація у поліклініках знаходиться в електронному вигляді, немає паперових карток, не потрібно носити роздруковані результати аналізів.
Потім син зламав руку, випадок був серйозний – перелом зі зміщенням. Тому через екстреність ситуації до лікарні не потрібно було записуватися. Ми приїхали до місцевого шпиталю своєю машиною, звідти нас перенаправили до спеціалізованого медзакладу, який знаходиться у сусідньому місті. Нас запитали, чи ми маємо чим доїхати — у ситуації, якби у нас не було авто, то відвезли б на «швидкій». Незручно те, що у маленьких містах досить складно вирішити якісь серйозні проблеми зі здоров’ям. Ти маєш їхати до найближчого більшого населеного пункту.
Мені дуже сподобалося забезпечення польських лікарень, жодного препарату, навіть, коли сину робили операцію на руці, ми не купили за свої гроші. Моєю задачею було лише допомогти дитині роздягнутися та вдягнутися, якісь доглядові функції. Все інше було під контролем медперсоналу. Навіть ортез, який потрібно було носити після зняття гіпсу, нам за направленням із лікарні видали у магазині медичних товарів безкоштовно
Дуже сподобався професіоналізм лікарів. Видно, що вони діють за протоколом, і знають, що робити, не дають місця якимсь «мамським» переживанням. Та впевненість медиків у своїх діях вселила впевненість і в мене.
Не подобається те, що потрібно так довго чекати, адже ми звикли, що в Україні ти можеш одразу записатися до лікаря. Також у Польщі далеко не всі ліки можна купити самостійно, наприклад, сильні знеболювальні йдуть за рецептом. Але, разом з тим, якийсь основний набір: парацетамол, ібупрофен, сироп від кашлю, можна купити без рецепту. Якщо ти мама, яка виростила двох дітей, ти можеш вжити якісь першочергові заходи й до відвідування лікаря.
Особливої відмінності між дорослою та дитячої медициною немає. Тут є сімейний лікар, який лікує, як дорослих, так і дітей. Що ще цікаво – більшість питань вирішує саме сімейний лікар. Він може радитися з вузькопрофільними спеціалістами, але саме він призначає аналізи, УЗД, якісь дослідження.
Зараз я проходжу лікування щитовидної залози і ще жодного разу не була у ендокринолога. Сімейна лікарка сказала, що скерує до вузького спеціаліста, лише коли не буде знати, що робити у межах протоколу. Тому всім лікуванням займається лише вона.
Загалом до вузьких спеціалістів ми не зверталися. Знаю, що прийому до окуліста чи стоматолога можна чекати до півроку. Або ж можна записатися у приватну клініку, це буде швидко, але доволі дорого.
Анастасія Єжова, 28 років
Із 2016 року я живу в Угорщині, у місті Будапешт. Зараз навчаюся за програмою аспірантури, живу в гуртожитку університету. У мене є загальна угорська медична страховка, а також окрема страховка, яку оплачує університет. Тобто за необхідністю можна звернутися у державну клініку, у якої є контракт із цією страховою компанією. Це приватне страхування дозволяє записуватися до лікарів-спеціалістів напряму.
Взагалі в Угорщині така ж сама система сімейних лікарів, як і в Україні. Напряму звернутися до лора чи гінеколога не можна, спочатку треба відвідати сімейного лікаря, який вже вирішить, направляти тебе до спеціаліста, чи ні.
Навесні у мене дуже боліло горло і я розуміла, що це гостра ангіна. Втрачати час на очікування не хотілось, потрібно було звернутися до лікаря якомога скоріше, щоб розпочати приймати антибіотики, бо їх тут можна купити лише по рецепту. І тому мені спало на думку піти у приватну лікарню, як я це завжди робила в Україні. Коли я до війни приїжджала додому на канікули, то завжди проходила всіх лікарів, всі обстеження у приватних лікарнях. Це дуже зручно в плані часу та сервісу, тому я вирішила зробити тут так само.
Виявилося, що консультація лора у приватній клініці коштувала десь 2700 грн. Тому вирішала почекати. Я звернулися до державної клініки зранку, і через високу температуру, мене записали на прийом у той же день.
Лікарка не говорила англійською мовою, лише угорською, і хоча у мене є базові знання цієї мови, але їх недостатньо, щоб описати своє самопочуття. Ми спілкувалися через гугл-перекладач і мовою жестів, та й в принципі їй було достатньо подивитися на моє горло, щоб зрозуміти, що не так.
Я розумію, ми – іноземці, і лікарі не зобов’язані знати англійську, проте, звичайно, це все ускладнює. Наприклад, зараз мені потрібно піти на плановий огляд, але я його відкладаю, бо відчуваю фоновий дискомфорт від походу до лікаря, і це те, що мені не подобається.
«Швидку» в Угорщині викликають лише у випадках, коли людині дуже погано. Наприклад, при втраті свідомості, інфаркті чи інсульті, дуже високій температурі. За виклик «швидкої» без поважної причини можуть стягнути штраф. Вважається, що людина, яка може на таксі чи в машині доїхати до травмпункту чи лікарні, не має викликати «швидку».
Анастасія Вихрова, 24 роки
Із України я виїхала на третій день війни. Зараз знаходжуся в Нідерландах, у містечку Монтфорт.
Мені доводилось звертатися до сімейного лікаря. Зазвичай, він приймає на перший-другий день після запису. Якщо це вузький спеціаліст, то можуть назначити і через тиждень, і через місяць. Моя знайома чекала на зустріч з урологом 40 днів. Якщо це за направленням лікаря, то суму за візит має покривати страховка, якщо ж без направлення – платите самостійно. Якось я здавала кров на аналізи за направленням лікаря, через деякий час мені прийшов лист на пошту, що я маю заплатити за це. Але коли я звернулася у компанію, яка надавала послуги, вони покрили усі витрати.
Якщо ж потрібні якісь ліки, сильніші за парацетамол, то без рецепту ви їх не купите. Але те, що без рецепту, продається в кожному продуктовому магазині. Як на мене, то у цьому велика відмінність між медициною в Україні та Нідерландах. Ще одна відмінність і дивина для мене – сімейний лікар може дивитися симптоми і методи їх лікування в інтернеті, у них є для цього спеціальний сайт.
У медичній системі Нідерландів мені подобається те, що страхування тут на рівні держави. Кожен житель має бути застрахований і не важливо навчаєтесь ви тут, працюєте чи просто живете.
Незвично те, що тут немає цілодобових аптек і розташовані вони зазвичай лише біля лікарень.
Базова страховка безкоштовна для біженців, її дають одразу при реєстрації в країні і для цього зовсім не потрібно нічого додаткового робити, держава сама про все потурбується. У базовий пакет входить консультація сімейного лікаря, деякі ліки, стоматолог дітям до 18 років і ще ряд послуг, наприклад, невідкладна допомога.
Тут можна подивитися моє відео про медицину в Нідерландах, де я розповідаю, що входить у базову страховку українського біженця, куди звертатися, якщо вам стало зле вночі або у вихідний, показую, де купити ліки, якщо аптека закрита.
Ярослава Онищенко, 25 років
Я живу зараз в США, у штаті Нью-Йорк, на Лонг-Айленді. Виїхала з України в березні, проживала деякий час в Румунії, Болгарії, і в червні потрапила сюди.
Система медичного страхування залежить від штату, наприклад, у штаті Нью-Йорк мені дали безкоштовну страховку. Такі страховки дають усім українцям, які приїхали за програмою United for Ukraine. Та також їх можуть отримати люди, які фінансово не спроможні купити іншу страховку.
Спочатку я думала, що тут у всіх є страховки, але доволі багато молоді їх не оформлюють. Це ризиковано, бо якщо щось трапиться, то, вірогідно, в одну секунду ти станеш банкротом – операції тут коштують десятки тисяч доларів.
Страховку я оформила швидко: знайшла номер страхувальної компанії в інтернеті, надіслала їм фотографію свого паспорта та візи, і через два тижні мені на пошту прийшла картка. У мій страховий пакет входять базові перевірки у лікаря: безкоштовний перший прийом у терапевта, раз на рік стоматолог, офтальмолог, гінеколог. Є певні безкоштовні аналізи. Це небагато, але все одно краще, ніж нічого.
Я вирішила сходити на огляд до лікаря. Зазвичай тут свого запису потрібно чекати десь місяць, але можна потрапити й раніше, якщо інший пацієнт скасує візит. Чекати довго через те, що тут одразу записують на повторний прийом. Залежно від діагнозу, хтось ходить до лікаря раз на два тижні, або раз на місяць, і ця людина буде записана одразу на рік вперед.
Прийом у лікаря тривав десь годину. Спочатку я заповнила всі необхідні документи, відповіла на базові питання про загальний стан, потім зі мною працювала медсестра, вона виміряла тиск, температуру, опитала та заповнила ще одну анкету. Після цього потрібно повністю роздягнутися й надіти спеціальний халат, прийом ведеться лише в ньому. Лікар теж ставив запитання про загальне самопочуття. І вже після цього зробив огляд. Після візиту до лікарні на пошту прийшов рахунок, у якому була вказана сума за послуги і те, що її покриває страхова компанія. Іноді страхова може оплачувати не всю суму, а лише її частину.
Також страхова компанія може покривати вартість ліків. Їх призначає лікар, надсилає направлення до аптеки і там пацієнт може їх забрати, назвавши своє прізвище. Деякі ліки можна купити без рецепту, але це якісь базові препарати від простуди, нічого специфічного.
Мені не подобається, що в США ти ніколи не знаєш, скільки будуть коштувати певні медичні послуги. У лікарні на це питання відповіді на дають.
Ще у мене був досвід походу до дантиста. Болів зуб, але у клініці сказали, що на першому прийомі його не можна полікувати, бо перший прийом – це огляд, знімки та чистка зубів. Я намагалася одразу записатися на два прийоми, але у клініці не погодилися, повідомили, що це можливо лише після першого огляду. Ці послуги моя страховка не покривала, але потрапити все одно не вдалося. Доки я чекала два тижні на свій запис, зуб перестав боліти. Мені здається, це єдиний спосіб, як тут можна виживати 🙂
Мені подобається сам сервіс, який надається, він на вищому рівні: тебе добре оглядають, спілкуються спокійно, звертаються уважно. Приїхавши, я була у безкоштовній клініці, куди звертаються люди, у скрутних життєвих ситуаціях, і там також було нормальне обслуговування.
