Минулого тижня художник Борис Єгіазарян презентував дві виставки та книгу в Сумах. Він говорить, що це перший досвід, коли в одному місті він одночасно проводить кілька презентацій. Трибуна поговорила з Борисом Єгіазаряном про малюнки з психіатричної лікарні, враження від Сум, моду в мистецтві та зібрала поради для сумчан, з роботами яких митців варто познайомитися.
У Суми мене привіз Вадим Кузьмич. Він так і сказав: «Чекати, доки ти надумаєш зробити виставку в Сумах – неможливо».
До цього я довго вагався, пропонував зробити для сумської аудиторії нові роботи. Але він запропонував привезти саме абстрактний живопис, який я вже представляв у Києві.
Незадовго до презентації Вадим побачив мої графічні роботи, зроблені в простій традиційній техніці рисунку олівцем на папері. Він сказав, що їх також треба презентувати сумчанам.
Розміщувати ці малюнки в одному залі було неможливо, адже вони зроблені в різних стилях та мають різну тематику. Ми подумали та організували дві повноцінні презентації на різних локаціях.
Про виставки
Виставка абстрактного живопису називається “Київська увертюра Бориса Єгіазаряна”. Раніше я вже робив абстракції, але загалом мій живопис досить фігуративний.
Ці роботи я створив за мотивами творчості відомого українського композитора Валентина Сильвестрова. Я був на його концерті, закрив очі і просто слухав. Слухав і бачив кольори. Потім приїхав до майстерні, увімкнув його композиції та почав творити. Так розпочалася серія «Увертюра…».
Друга виставка, яку я привіз в Суми – графіка, на якій зображені оголені жінки. Але до цієї серії ми також вирішили додати малюнки, які я колись робив у психіатричній лікарні.
Багато років тому мене запросив головний лікар психіатричної лікарні спробувати намалювати його пацієнтів. Для них це була своєрідна арт-терапія, кожного разу вони дуже чекали на мене. Вони були залучені до чогось нового та доброго, тож це їх надихало та заспокоювало.
Я малював там близько двох місяців, але більше не зміг.
Можливо, у когось виникає питання, як я зміг поєднати в одній виставці дві серії: “ню” та картини з медичного закладу. Але цим я хотів сказати, що всі люди дуже красиві. Звичайно, оголене жіноче тіло – це щось надзвичайне. Але пацієнти психіатричної лікарні також дуже гарні. У своїй болі, у своєму стражданні. Такі протилежні речі я й вирішив поєднати.
Можна побачити, що графічні роботи трішки обпалені вогнем. У моїй майстерні була пожежа, згоріли малюнки, які я створював близько 15 років. Серія картин з психіатричної лікарні лежала в кімнаті, до якої не дістало вогнище, але від високої температури папки з картинами обвуглилися. Проте, сама графіка врятувалася.
Про Суми
До цього в Сумах я був двічі. Спочатку презентував свою персональну виставку, потім – спільну з моєю подругою й колегою Дашою Безкостою. Разом з нею ми також провели майстер клас для сумчан. Це була осінь, такий же теплий вересень, прийшло багато людей. Було надзвичайно чудово.
Суми – прекрасне місто. Тут неймовірно доброзичливі люди, найгарніші дівчата (хоча, українки всі дуже гарні), тут живуть мої хороші друзі.
Я їхав з Києва, в якому була досить холодна погода. Приїхав в Суми, а тут таке тепло.
Best-list від Бориса Єгіазаряна
В Україні дуже багато талановитих художників. Імена я не говоритиму, щоб нікого не забути та не образити.
Але є один художник, якому я заздрю і безкінечно люблю. Це Матвій Вайсберг. Я завжди раджу всім познайомитися з його творчістю.
Із музики я люблю класику та етно. Довгі роки мені був дуже до вподоби джаз.
У світі мистецтва вже довгі роки популярне «контемпорарі арт». Це можуть бути цілі арт-проекти, об’єкти, які поєднують новітні технології. Але контемпорарі арт буває різним: є чудові речі, а є великий блеф.
Про натхнення та Україну
Я живу у світі, тож на мене впливає все: радує схід і захід сонця, посмішка доброї людини на вулиці. І це відбувається увесь час.
Звичайно, є події, які надихають. Наприклад, всі очікували, що я напишу серію робіт після Майдану. Але тоді я не міг писати.
У мене є лише одна робота часів Революції Гідності. Це був день, коли я страшенно злякався, що ми програли. Я прийшов до майстерні і намалював картину, яку назвав «Message». Це була напівабстрактна ніжна робота, а зверху вірменською мовою було написано «Благословення, вдячність, радість». Я написав собі ці слова і вийшов зі стану паніки та страху.
Я намагався не писати драму, а продовжувати показувати радість життя. Я зрозумів, що кожна людина перенесе свою особисту трагедію. Але всі потребують любові.
