Іра та Рома об’їхали 9 європейських країн за три тижні, 22 області України за 22 дні. Вони ночували на Джарилгачі, губили документи у фурі на Словацьких номерах, заїжджали в Крим, щоб перейти кордон і повернутися назад.
Рома та Іра з Охтирки й Ромнів, жили в Сумах, зараз – у Польщі. Там знімають квартиру та працюють.
Ми поговорили з ними про їх варшавське життя, зібрали для вас лайфхаки про те, де дешевше всього закупитися, як зекономити на транспорті, порівняли країни та менталітети. Про польські квартири, балкони, комори, тактильну плитку та ставлення поляків до українців – далі.
Якщо хочеш робити щось прикольне, то треба уміти щось прикольне
Іра: Я працюю в H&M – це швецька компанія одягу. Я займаюся обслуговуванням клієнтів по телефону. Основний лайфхак для влаштування тут на роботу – знання російської та англійської мови. Якби я їх не знала, мене б не взяли. Плюс до всього, в цю компанію беруть тільки з Карткою поляка, Карткою сталого побуту (грубо кажучи – це вид на проживання) або навчальною візою. Мені пощастило, бо я з Карткою поляка, а так би десь кебаби крутила. А Рома то взагалі…
Рома Я працюю дизайнером і чуваком, який робить всякі приколи. Також вчуся моделювати меблі. Сьогодні, до речі, моделював будинок з брусу.
Взагалі все відбулося дуже дивно. Я написав в соціальній мережі “ВКонтакте”, що шукаю роботу. Мені відписав якийсь чувак, дав номер телефону іншого. Я з ним обговорив деякі деталі, і почав працювати.
Іра: Прикол у тому, що ми почали шукати роботу, коли вже були в Польщі. До цього я місяць намагалася щось знайти, і нічого не вдавалося. А почали ми працювати майже одночасно, Рома навіть на тиждень раніше. Постійно моніторте та пишіть в группу “Робота.Варшава”.
Рома: До речі, мені завжди здавалося, що в Україні всім все одно на диплом про вищу освіту. Тут так само. Найкорисніший лайфхак – хоч щось знати та розуміти в цьому житті. Якщо ти нічого не знаєш, то…
Іра: То ти приходиш і кажеш: “Здоров, я хочу працювати на складі”. І тебе беруть.
Рома: Але склад – це ж не прикольно, а якщо хочеш робити щось прикольне, то треба уміти щось прикольне.
Про VPN і українські шоу
Рома: Знаєш за що я не люблю Польщу? Тут не можна дивитися українські ТВ-шоу. Ну, без VPN це неможливо.
Іра: Тобто ми не можемо подивитися “Майстер Шеф” або “Топ модель по-українські” без цього VPN. Відразу “Це відео заборонено для показу у вашій країні”. Можна дивитися на Ютубі, але доки його туди ще викладуть… Ексклюзивний контент тільки на каналах.
Інфраструктура, проїзний квиток та маленькі польські балкони
Рома: Тут дуже чисто. Дуже. Гарна інфраструктура: нові трамваї, нові автобуси (і старі тут також норм), нові зупинки, доступний розклад. Багато плитки, бруківки. Інколи аж дратує. А ще тут неймовірно піклуються про незрячих – пішохідна зона оснащена тактильною плиткою, звукові світлофори. Трамваї оснащені для заїзду на колясці, а ті, які без пандусу – в розкладі відповідно маркуються. Ще є кнопки на транспорті для людей з інвалідністю. Коли їх натискаєш – тролейбус опускається до відповідного зручного рівня заїзду. Тут реально зручно жити.
За ці півтора місяці я побачив лише двох людей, які просили милостиню. Також у Варшаві немає безпритульних котів і собак.
Іра: Але тут галіма погода. Гірше, ніж в Лондоні. Завжди депресії, бо немає сонця. Але в цілому, мене влаштовує моя робота, у вільний час у Варшаві є чим зайнятися, тож тут непогано, я б сказала.
Рома: Взагалі по цінам на продукти, наприклад, Польща не дуже відрізняється від нас. Є щось трішки дорожче, є дешевше. Продукти, які виготовлені в ЄС (наприклад, вся продукція Kinder), тут дешевші. Тож Іра обжирається чіпсами і всяким. Я також 😀
Тут за ті гроші, які ти заробляєш, їжа виходить значно дешевше, ніж в Україні. Наприклад, ми закуповуємося на тиждень, витрачаємо близько 100 злотих (це десь 700 гривень).
Іра: Але тут дорогий проїзд. Один білетик коштує близько п’яти злотих (36 гривень). Уявіть скільки можна наїздити за день. Тому потрібно просто купити проїздний – така собі “Картка міста”. Вона персоналізована, з фотографією власника, коштує 110 злотих на місяць. Це – суперекономія.
О, згадала класний факт, великі балкони в Польщі – це розкіш. Усі вони тут такого типу: ти відкриваєш двері і там перед тобою вже решітка. Все. У нас з Ромою за польськими мірками дуже шикарний балкон – можна зробити один крок до решітки.
Рома: І тут в кожному дворі є контейнери для одягу, взуття. Туди можна класти речі, які йдуть на благодійність. Це ціла система контейнерів, не просто один.
Польські квартири, комори та комуналка
Іра: А ще тут э такий прикол, типу, ми знімаємо двокімнату квартиру (!) з третьою кімнатою, яка є “коморою”… Ми там хостимо людей :D. Ми живемо на 11 поверсі, але польською це десятий. Не питай.
Рома: Квартиру реально здають як двокімнатну, а третя кімната просто без вікон. Але там є двері, що вкрай важливо. І вона реально нормальна.
Іра: Взагалі ми швидко знайшли квартиру. Десь за два дні. Потрібно моніторити різні сайти, типу OLX.
Свою дво-трьохкімнатну хатку ми знімаємо за 2250 злотих (десь 14 тисяч гривень). Це з комунальними послугами.
Рома: У нас велика квартира, у хорошому районі, нам з Ірою до роботи звідси десь 15-20 хвилин їзди.
Спочатку ціни здаються дивними, а потім починаєш заробляти кошти і звикаєш. У нас не найвищі зарплати тут, такий собі “базовий рівень”, але й не мінімалки. Я не скажу, що на цю зарплату можна шикувати, але точно є можливість щось придбати для дому, облаштувати побут.
Іра: У нас хоббі їздити в IKEA.
Рома: Я не знав, що це наше хоббі.
Головні відмінності та як поляки ставляться до українців
Іра: Коли я їду в ліфті зранку, то всі люди, які були в ліфті (навіть якщо не привіталися), то на виході з нього завжди говорять “До побачення”.
Рома: От в чому прикол, я прожив в Україні 20 років, і за цей час мене жодна бабуся незнайома не попросила допомогти. А тут за півтора місяці мене вже два рази просили спустити в підземний перехід валізу та перевести через дорогу, донести сумку до будинку та підняти по сходам в під’їзд. Вони не соромляться просити про допомогу, бо знають, що їм ніколи не відмовлять. У них просто не було поганого досвіду з відмовами.
Іра: Немає такого, що “Не чіпай мене, і я не буду чіпати тебе”. Тут всі, грубо кажучи, одне одного “чіпають”.
А щодо ставлення до українців, то нормальні люди нормально реагують. Хоча, наприклад, в Жешуві обмалювали українське консульство, написали типу: “Геть звідси” і таке інше.
Рома: Тут реально багато українців. Наприклад, можна стояти в супермаркеті, довго згадувати польське слово і почути тихеньке українське: “Що там? Що підказати?”. А можна почути й не тихеньке.
Іра: Я люблю тут зустрічати українців. Хоча колись їхали в маршрутці, були затори, купа людей. Усі мовчать. І тут такі українські матюки “на всю хату” як почнуться. От тоді мені було дуже соромно. Просто такі псують все враження про інших.
Рома: А ще існує міф, що українців змушують тяжко працювати в Польщі. Просто мені здається, що українці не звикли працювати на таких роботах, де їм платять гроші. Вони хочуть максимально “злиняти” від цієї роботи. Тому поляки звикли бути строгими, все контролювати.
А щодо престижності роботи, то у більшій мірі люди, які мають якусь спеціальність, досвід, навички, в Польщу не переїжджають. Хорошим спеціалістам платять і в Україні.
