Не гратися з вогнем та ножем. Це — стандартний набір заборони від батьків до дітей. Принаймні, вони (батьки) впевнені, що ця заборона діє. Олександр Бойко ще в дитинстві робив гострі предмети зі звичайного гвіздка. Проте, щось схоже на ніж зробив лише у 15 років.
“Мені потрапила до рук заготівля з невідомої мені сталі та гартунку. Я знайшов точильний верстат і потихеньку цю сталь обточив. Концепція рукоятки ножа також була босяцькою — я просто обмотав її шнуром та епоксидкою. Далі була велика пауза, у мене пропав інтерес, не було матеріалу. Але вже пізніше, десь в 2010 році, з початком розвитку ножового співтовариства та його функціонуванням в Інтернеті з’явилася можливість знайомитися з роботами інших майстрів, процесом їх виготовлення. З’явилася можливість знаходити якісні матеріали. І з цього все почалося”, – говорить Олександр Бойко.
Про процес створення ножа говорить, що це захопливо, хоч і потребує багато уважності. Але найважливіше бути не тільки виробником, а й користувачем.
“Важливо усвідомлювати функціональні особливості ножа, шукати не тільки хороші естетичні форми, а й функціональні. Ніж насправді це найдревніший та найуніверсальніший інструмент. І, мабуть, він вічний. У тому числі це не тільки інструмент, а й об’єкт мистецтва”, – стверджує ножар.
Загалом, ножі треба робити згідно останньої редакції Методики криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів. Якщо взяти точку зору конструктивно-юридичну, то виготовлення ножа нічим не відрізняється від виготовлення граблів. Звичайно ж, до тої міри, доки він не виходить за встановлені законом межі. Якщо ж ніж стає холодною зброєю, то настає відповідальність. Найголовніше розуміти ці межі. І закон нам їх дійсно встановлює: це довжина, товщина та травмобезпечність руків”я.
