Дмитро зустрічає мене на СТО. У нього ще трудовий день — він в робочій формі та з чашкою кави. Обіцяє, що розкаже про 24-ту Волгу та перегони на ретро автомобілях. У понеділок вони повернулися з Одеси, де змагалися з такими ж 15-ма раритетами. На “Зірковому раллі” його екіпаж взяв золото у своїй категорії. Уже у вівторок на “чемпіонці” Дмитро приїхав на роботу.
Розкажи про змагання: які умови, які вимоги до автомбілів?
– Ми стартували в Сумах та мали проміжні фініші в Кременчузі, Кропивницькому, Умані та Одесі. Їхали за правилами першого Всеросійського раллі, яке було ще у 1920 році, коли автомобілі з усієї Царської Росії приїжджали в Одесу, а потім стартували до Ялти.
Що це за правила?
– Вони дуже прості, типу, в дорозі не можна ремонтувати машину — на капот ставиться пломба і будь-яке її пошкодження — штрафні бали. Там взагалі все оцінювалося штрафними балами, адже кілометраж у кожного учасника різний. Наприклад, Харків стартував відразу маючи 20 штрафних. Ми стартували з десятьма, бо ми на 100 кілометрів далі. До речі, найважче було одеській команді — вони мали поїхати до Херсону та повернутися назад до Одеси. Один день туди, один — назад.
Скільки всього команд брало участь у змаганнях?
– На початку повинні були їхати 17 машин, але виїхали 15. А доїхало взагалі 13 – дві машини зійшли з дистанції. Просто коли людям говориш слово “гонка”, то вони думають, що це щось таке “вжуух”, а все набагато банальніше, менше азарту. Це безконтактні перегони — ти не бачиш суперника. На подолання кожного проміжку маршруту було виділено конкретний час. Наприклад, на “Суми-Крменечук” виділялося 330 хвилин, і задача стояла фінішувати хвилина в хвилину. Однаково штрафували, якщо запізнишся або приїдеш раніше. Швидкість мала бути 60 км на годину, якщо виходиш за межі цього показника — тебе штрафують.
У вашій команді ти штурман. Що входить в твої обов’язки під час перегонів?
– Я маю слідкувати за контрольним часом та дорогою, думати як їхати, куди їхати, з якою швидкістю. Але найважливіше комунікація з пілотом.
А хто організатори “Зіркового раллі”?
– Взаглі організатори — це “Товариство друзів класичних автомобілів”, і в кожному місті проміжного фінішу нас дуже тепло зустрічали. Найкрутіше було в Кропивницькому — там цілі народні гуляння влаштували, фініш був перед міськрадою, там же й вся преса стояла, заступник міського голови нам час підписував. Дуже вони серйозно до цього питання підійшли (сміється). В Одесі ми такого фурору не викликали, адже там був якийсь кінофестиваль, футбол, BMW-зліт.
Як готували машину до перегонів?
– Так вона у нас завжди в такому стані… готовності. Хоча от зараз я вже розумію, що треба дещо переробити, наприклад, змінити гальма, бо вони вже, скажімо, не витримують.
На скільки її можна реставрувати, щоб вона ще вважалася “ретро”?
– Ми потрапляємо під цю категорію чисто за роками. У нашого екіпажу насправді немає мети її дуже реставрувати. У нас задача, щоб вона просто їхала. По-перше, реставрація машини забирає дуже багато часу та фінансів. По-друге, дуже багато учасників не виїхало на “Зіркове раллі”, бо вони просто не встигли завершити ремонт. А ми катаємося сьогодні, бо нам цікаво, і яка різниця, як вона виглядає. Головна задача, щоб вона їхала. Наприклад, ми вже знаємо, що до 130 кілометрів її розганяти не можна — їй тоді стає страшно, мотор перестає справлятися, всі клапани відкриваються і машина просто зупиняється. Це ми випробували на Одеській трасі.
Скільки разів перемагали з цією машиною?
– Мало хто в принципі вірить, що вона доїде до фінішу, а ми ще й нагороди отримуємо. Насправді, її взагалі збирали для джиперського фестивалю — одного з найбільш неформальних. Це коли джипери збираються на своїх джипах та міряються у кого більший джип. Ми поїхали туди на Волзі, і так почалася її кар’єра фестивалів. Були на Київських змаганнях “Old car land”, тоді ще взяли участь у нічних київських раллі по музеям, де зайняли ІІІ місце. До цього була спроба на перегонах у Харкові “Стара карта”, куди ми приїхали просто без ніякого розуміння, що відбувається. Загалом, наш екіпаж тоді їздив колом по Харкову. Ми, мабуть, побили всі рекорди штрафних балів, нам дали приз глядацьких симпатій. Більше ми так не робимо.
Як думаєш, у таких змаганнях важливі характеристики автомобіля чи робота екіпажу?
– Думаю, важлива точність роботи штурмана та пілота. Адже, дивись, ти маєш дорожню карту, за якою рухаєшся, і тобі треба точно знайти якийсь конкретний пам’ятник, назву вулиці та зфотографуватися з ними. У Сумах ми швидко зорієнтувалися, проте в Одесі добре поблукали. Похибка в кілометражі на карті може відрізнятися від реальності на 300 метрів, а на одеській вулиці за ці 300 метрів може бути два повороти. Саме в Одесі й загубилося багато команд. А ми не отримали ні одного штрафного балу.
Ти взгалі близький до автоспорту, так?
– Я люблю автоспорт… це прикольно. А ретро-автоспорт найдешевший і найцікавіший. Дуже багато крутих людей ним займається. Дехто говорить, що в цьому є якісь глибокі мотиви, що технології розвиваються, що всі машини на “гібридах”, а не на нормальному паливі, а тут історія… ні, насправді люди просто так розважаються, самостверджуються. Ми не претендуємо на якісь ретро-звання, нас цікавить сам спорт.
