Якщо людина втрачає зір, то в неї загострюються інші відчуття: слух, нюх, дотики. Журналістці сайту “Трибуна.Суми” зав’язали очі в центрі Сум, щоб провести акцію до Дня людей з інвалідністю.
На підлозі ТЦ “Мануфактура” – плакат, який ми малювали близько години. На ньому – надпис: “Обійми мене. Я тебе не бачу, але довіряю”.
Біля плакату – журналістка “Трибуни”, їй зав’язали очі, тож звідки підходять люди – лише здогадки.
У акції два пояснення. Люди з інвалідністю не помічені суспільством: відсутність адекватних пандусів, тактильної плитки, неоснащеність транспорту, несправні ліфти в багатоповерхівках. Якщо це не ігнорування, то що? Недбалість? Друге пояснення: коли стоїш в центрі ТЦ і не бачиш, то ти – незахищений. Ти не знаєш хто підійде до тебе, з якими намірами.
Ми боялися, що сумчани не відреагують. Протягом 5-7 хвилин обійматися ніхто не підходив. Люди читали плакат і йшли далі, говорили щось на кшталт: “А це ще шо?” або: “Я б обіняв, але мені лінь. Може потім”. Хлопці перетворювали то на жарт, підходили знайомитися. Один з них далі залишився і попросив також зав’язати йому очі. Стояв так всю акцію. Говорить, хотів відчути як це, коли не бачиш.
Слід відзначити ще й велику силу “ланцюгової реакції” – коли хтось бачив, що нас обіймають, то підходив обійняти також. До слова, йшла не тільки молодь, а люди різного віку: від дітей, яких підводили за ручку, до пенсіонерів.
Важливо. Це те слово, яке ми хочемо сказати сумчанам. Важливо підходити та ламати свої бар’єри, важливо цікавитися, що відбувається тут і зараз, важливо пропонувати допомогу, важливо давати запити від суспільства, щоб на них реагували.
Ми не можемо порахувати всіх людей, які пройшли повз. Але ми порахували скільки людей обійняло нас. Близько 150 чоловік за одну годину. Якщо це не щастя, то що?
