Іра з Ромою повернулися з автостоп-подорожі Європою півтора місяці тому. Тоді вони об’їхали дев’ять країн за три тижні.
Якщо коротко, то за 21 день в Європі вони спробували безвіз, кашу з пакетиків, кауч, простояли шість годин на польському кордоні, спихнули три пачки сигарет за 50 гривень, мінімум двічі безкоштовно поїли бургерів та піци, пожили у британця з Норвегії, поїздили в машині фіна зі Швеції, стоврили блог в Інстаграмі, захворіли, вилікувалися та весь цей час були разом 24/7. Як в рекламі.
Додому повернулися у липні, а вже у серпні поїхали автостопом Україною. Іра взяла з собою всі баночки з масками для волосся, а Рома, скоріше за все, цигарки. І вже не дві пачки на людину, а більше. Життя без кордонів – воно таке.
Виправте мене, якщо я помиляюся, але у планах було 24 області та АР Крим за 25 днів, так?
Іра: Так, але можу заспойлерити, що не справдилася Івано-Франківська область, Донецька та Луганська. Загалом маємо 22 області та Крим за 22 дні. Якщо з Донецьком та Луганськом все більш-менш зрозуміло, то до Івано-Франківської області, щоб ви розуміли, нам залишалося п’ять кілометрів. Проте не склалося. Взагалі початковий план змінювався три рази. Відразу ми поїхали через всю Україну – з Ромнів до Луцька. Зранку виїхали і вже ввечері були там. На наступний день виїхали в Клевань (це там, де Тунель кохання). Щодо останнього, то дерева там сплетені прикольно, незвичайно, але там брудно.
Рома: Там дуже багато сміття та людей, туди приїжджають робити весільні фотки жителі з усієї області. На дерева в’яжуть стрічки, типу, засвідчують своє кохання. А вони такі яскраво кислотні, жахливі.
Іра: До Тунелю кохання безкоштовний вхід, але ми готові були віддати гроші, аби його тільки прибирали. Ще, бажано б, пропускати туди людей чергою. Адже щоб дійти до безлюдного місця, треба пройти близько двох кілометрів.
Рома: Далі ми заїхали в Рівне та доїхали до Тернополя. У Тернополі крутий став. Не ставок, а саме став. На Західній Україні всі такі штуки називаються ставами. Він дуже великий, це вам не Чешка. Він, мабуть, втричі більший. І ми такі йдемо, думаємо про те, як нам хочеться купатися, але чомусь вирішуємо прилягти на травичку. Само собою, в той момент почалася злива.
Іра: Це тоді ще п’яний чувак плавав у калюжі, куражився під дощем, йому машини сигналили, ще поліція приїхала.
Так от, у нас у Тернополі прогоріла вписка, і нам ніде було ночувати. Я подзвонила хлопцю, з яким познайомилася у Мінську, і він нас забрав до себе. Далі нас так само забрав до себе у Львові хлопець, з яким ми познайомилися в Амстердамі. Корисно знайомитися з людьми закордоном.
Ви писали, що цей автостоп для вас був автостопом загублених речей. Що загубили?
Іра: Усе почалося у Львові. Моя тітка з Луцька спакувала нам шикарний пакет їжі: там був і тунець з Італії, і салямі, бутери, кава. Оце все ми забули, повернулися і знайшли. Про інші втрати розповімо поступово. Після Львова ми електричкою поїхали до Воловця.
Рома: Лайфхак: якщо потрібно десь залишити речі, то йдіть до супермаркету та кладіть їх у камеру схову. Але обирайте якийсь нормальний, мережевий.
Іра: Ми спакували свої речі та поїхали дивитися на озеро Синевир.
Сподобалося?
Іра: Змішані почуття, нам здалося, що озеро помирає.
Рома: Там все так, типу цивільно, але цивільно по-Закарпатськи. Відразу на березі озера комусь дозволили відкрити ресторан. І тепер там купа машин, вони сигналять, шум і гам. Немає відчуття, що ти поєднуєшся з природою. Я думав, що озеро буде величезним. А воно менше, ніж Чешка.
Іра: Ну я ж тобі говорила, що воно не супервелике. Але раніше воно мені здавалося більшим, ніж воно є насправді.
Як вам взагалі автостоп на Закарпатті?
Іра: Тяжко було стопити, але ми зустріли класних людей з Харкова. Я просто відчула, що вони нам зупиняться. У такій жовтій машині були мама, тато і син. Син взагалі дуже хороший – співає в опері, вчить корейську мову, займається спортивною гімнастикою. Ми з ним трішки поговорили англійською, і я була вражена, що в дев’ять років у нього такий хороший акцент. Взагалі, це одна з наших найкращих машин. Вони нам дуже запам’яталися.
Уже після Синевира та ночівлі в горах ми поїхали до Ужгорода. Нас підібрала пара на Жигулі.
Рома: Ага, водій ще гнав з паламаним спідометром. Таких людей, до речі, дуже багато. Не знаю, як вони їздять. По відчуттю.
Іра: Ну топово було, мені сподобалося, нам ще дали виспатися. А от в Ужгороді нам не сподобалося. Не затишно. Ходили й ходили – ну центр, ну місто, ну замок.
Ми хотіли стопити з Ужгорода, але нам ніхто не зупиняв, дивилися на нас як на деганів. Або просили гроші.
Рома: А ще в Ужгороді немає решіток на стокових люках. Там просто ями. І ми проходимо метрів двадцять, і я чую, що Іра кричить. Повертаюся – сидить в ямі. Сидить і плаче.
Іра: Я плакала, не через те, що мені було боляче, а тому, що мені захотілося поплакати. Далі на заправці Рома промив мені рану спиртом і ми продовжили стопити.
Десь тут починається історія із втратою документів?
Іра: Так, за Ужгородом нам зупинилася фура на Словацьких номерах. Це вже була ніч, ми з Ромою відразу домовилися, що пів дороги говорить він, а я в цей час сплю, а потім міняємося. Не говорити з водієм, який тебе підібрав – некультурно. Плюс дальнобійник нам відразу сказав, що на кордоні він простояв 48 годин і не спав, тож нас він підібрав, щоб поговорити.
Йому було тяжко не заснути, він постійно відкривав вікно, щоб було холодно, курив кожні дві хвилини, пив каву. Я заснула, і через деякий час мене розбудив Рома, сказав, що водій вирішив далі не їхати, а перепочити. Це був Стрий. Ми почали стопити у Франик і я зрозуміла, що на мені немає сумочки з документами. А там реально все – гроші, паспорти, чужі студаки 😉
Рома: Ми з Ірою оббігали всю стоянку з фурами. Потім знайшли патрульних, Іра почала плакати, що забула в фурі документи. Вони нас забрали та повезли у Львів, дорогою заїжджаючи на всі парковки, стоянки, заправки. Але ми його не знайшли, тож повернулися в Стрий. Потім Іра пішла спати і плакати на лавку, а я пішов ще раз обдивитися стоянку.
Іра: Все, що ми знали про цього водія – це те, що його звати Мартін, що він словак, і що він з міста Тренчін. Ми почали шукати його у Фейсбуці, хоча й не дуже вірили в цю ідею. На третій раз ми його знайшли. Я відразу його додала й написала, а він не відповів. Я подумала: “Агаа, точно зловмисник”, але він відповів мені за кілька хвилин і ми домовилися про зустріч, обмінялися телефонами. Зустрілися у Золочеві, де він передав мені сумочку з грошима та документами. Ну і чужими студаками.
Куди далі?
Іра: Далі були Чернівці та університет. Насправді, ми не потрапили нікуди, куди збиралися. Ні на водоспад, ні на Бакоту. Приїхали у Хмельницький, де дуже бюджетні ціни. Там, типу, в центрі міста кава коштує сім гривень. І ще там дешева нерухомість – 8-9 тисяч баксів за однокімнатну квартиру в новобудові. А ще там смішні ціни на шаурму.
Далі – Вінниця. На неї ми покладали дуже багато надій, бо нам всі говорили, що вона шикарна. Там, судячи з розмов, мали бути трамвайчики, фонтанчики, дуже гарно і затишно.
Рома: Приїхали ми у Вінницю, а там все так, як у Сумах. Тож ми вирішили навіть не ночувати там, а поїхати в Умань та Кропивницький, у якому нам сподобалася пішохідна вулиця.
Іра: Але там біда з екологією. Увечері, коли ми залишали Кропивницький, то шкіра була надзвичайно липкою, як у цукровому сиропі, тільки з пилом. Спекотно було скрізь, але такий ефект був лише після Кропивницького.
Далі ми поїхали в Одесу, покупалися в морі, Рома купив фотік – Смена-35.
А з Одеси вирішили поїздом поїхати в Миколаїв. У Миколаєві прикольна пішохідна вулиця – вона зовсім нічим не відділена, немає заборчиків та позначок, просто там ніхто не їздить машинами. А ще там річка Інгул впадає в Південний Буг. Там дуже гарно, але там жахлива екологія. Тхне рибою, яка просто мертва лежить на березі.
Рома, розкажи краще про Джарилгач.
Рома: За 130 гривень ми попливли на острів Джарилгач. Там мало людей, і є дикі кабани, які можуть бісити. Але там дуже гарно: дельфіни плавають, олені бігають. Ми пройшли чотири кілометри через острів, побачили купу звірів, прийшли до бунгало, яке було зруйноване.
Іра: І Рома побудував нам хатку, розвів вогонь. Мужик. Ми покупалися, поїли. Кабанів не було й добре.
А ще ми вивезли звідти три пакети сміття, яке залишили люди, які були до нас. А потім ми попхалися в Крим.
Як перетинали кримський кордон? Як відчуття?
Рома: Ми доїхали до кордону дуже швидко. Нас підібрала машина, де були мама, дві дитини і собака. Вони всі з Криму, але живуть у Херсоні. Ми доїхали до кордону, побачили, що поперду всього лише п’ять машин, тож вирішили, що перетнемо його хвилин за сорок. Заїжджаємо вже зі сторони Росії, якщо можна так говорити, і розуміємо, що там машин п’ятдесят… Стояли ми сім годин. Що ми вже тільки не робили: грали в карти, крутили спінер, гладили собаку. І це вже була ніч, а ми ніяк не могли перетнути кордон.
Іра: А ще я тихенько сфотографувала вивіску “Добро пожаловать в Крым” з російськими прапорами. Мене аж трясло там, чесне слово.
Нам запропонували поїхати в Джанкой, але ми вирішили, що не поїдемо, бо там навіть вокзали закриті вночі. І нам прийшла в голову геніальна думка – ми вийшли з машини, обійшли пішохідний кордон і повернулися назад на український кордон.
Рома: Думали, що до неньки повернемося за 20 хвилин, а виявилося, що на зворотньому шляху близько 500 людей. А нам було уже так погано, ми були вже такі стомлені.
Іра: Мені було так противно з того Криму, чесне слово. Там стояли наші холодильники нашої мінеральної води, з російськими цінниками. І оці прапори всі.
Рома: Заради об’єктивності скажу, що прикордонники там дуже ввічливі.
О третій ночі ми просто лягли спати на українській заправці, а далі постопили в Херсон, звідки поїхали потягом у Запоріжжя.
Там Рома забув свій-чужий студак (який потім знайшовся). Ще були Харків, Полтава, Дніпро. Не доїхали до Краматорська та Луганська. Заморилися.
Де краще стопити? Український автостоп відрізняється від європейського?
Іра: У нас найкращий автостоп, хоча раз на раз і не приходиться. В Україні стопити можна практично всюди. Тобто люди готові порушити правила набагато частіше заради того, щоб нас підібрати. Схожий автостоп у Сербії. А от уже в Європі всі більш слухняні та не хочуть, щоб їх штрафонули.
ТОП-міста та місця України – які можете виокремити?
Рома: Луцьк – там кльовий замок і проспекти. У Тернополі класний став і театр, Карпати, Джарилгач, Дніпро – набережна, Чернівці, Хмельницький – дешева шаурма і кава. Полтава з її неоновими вивісками була для нас неочікувано гарною.
І, на останок, які плани?
Іра: У нас буде тур “Ромни-Охтирка” на цілий місяць, адже наші з Ромою батьки живуть у цих містах. Ще буде Харків, оформлення документів, а 1 жовтня, якщо все буде нормально з візою Роми, то вирушаємо жити до Варшави.
