Тема прав людей, що належать до спільноти ЛГБТ, на сьогодні викликає неабиякий резонанс у суспільстві і зокрема серед мешканців міста Суми. Про це невпинно говорять у соціальних мережах, пишуть у різних засобах масової інформації і обговорюють між собою. Тому ми вирішили поспілкуватися з головою правління Сумської благодійної організації “Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ”, Ольгою Беленецькою.
Довідка: Сумська благодійна оргаанізація “Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ”, є єдиною в області організацією, яка надає послуги соціального та психологічного характеру представникам спільноти ЛГБТ.
– Розкажіть, будь ласка, про головні функції організації у напрямі роботи з представниками ЛГБТ.
– На сьогоднішній день до нашої організації зверталося близько 370 представників спільноти ЛГБТ. Профілактика інфікування ВІЛ та іншими інфекціями серед них – це основні завдання, які ставить перед собою організація в роботі з цією цільовою групою. Чоловікам, які мають секс з чоловіками, ми надаємо безкоштовні презервативи, консультування з приводу того, як себе захистити і не інфікуватися. Також ми проводимо тестування на ВІЛ-інфекцію, на сифіліс, хламідіоз, гонорею, адже наша мета – сприяти зниженню ризику розповсюдження цих інфекцій.
– Хто у Вашій організації працює безпосередньо з представниками спільноти?
– Рівень дискримінації у нашому суспільстві дуже високий. Не всі батьки можуть прийняти сина таким, яким він є. Тому коли, наприклад, молодий чоловік вирішує розказати своїй родині, що він – гей, йому може знадобитися професійна допомога, яку у нашій організації надає психолог. За суміснитством вона є медсестрою, тому може проводити тестування. Крім того, в організації є два соціальних працівника, які консультують людей зі спільноти ЛГБТ з приводу профілактики поширення ВІЛ-інфекції, видають презервативи, брошури.
– Як часто представники ЛГБТ заявляють про порушення їх прав?
– Про порушення своїх прав вони бояться говорити відкрито. Це пояснюється високим рівнем стигми у Сумах. Був випадок, коли чоловіка, який практикує секс з чоловіком, звільнили з роботи, дізнавшись, що він належить до ЛГБТ-спільноти. Йому довелося змінити місце роботи і виїхати з міста. Ті представники спільноти, з якими безпосередньо спілкуюсь я, кажуть, що зручніше не підіймати тему порушення їх прав, хоча наша організація має юриста, послугами якого вони можуть користуватися. Серед наших клієнтів є люди, чиї батьки – дуже відомі у нашому місті. І якщо про це дізнається їх оточення, можуть початися скандали. Щодо участі представників ЛГБТ у Марші рівності, на мою суб’єктивну думку, у нашому місті вона була б небезпечною. Так, я поважаю активістку Ольгу Панфілову. Акція, яку вона провела, була її особистою ініціативою. Але та агресія, яку вона сколихнула, може нашкодити нашим клієнтам. Не дарма у Марші рівності, який відбувся в Києві, якщо вірити новинам, участь брали 600 людей, які підтримували ЛГБТ, та 1200 правоохоронців.
– Чи проводить ваша організація правозахисні акції на підтримку представників ЛГБТ?
– Нашою першочерговою задачею є зниження ризиків розповсюдження епідемій у цій групі населення. Можливо, правозахисні заходи і потрібні у нашому місті, але рівень стигми, як я вже казала, у невеликих містах на порядок вище, ніж у таких містах, як Київ, Харків, Миколаїв, Одеса… Сьогодні я даю інтерв’ю, а завтра мітингуючі поб’ють вікна організації. Особисто я переймаюся за безпеку нашої цільової групи.
– Як, на Вашу думку, можливо змінити ситуацію?
– Великий вплив мають засоби масової інформації. Треба розкривати тему вільного вибору. Впевненість у тому, що геїв немає, бо вони не виходять на вулиці, ще не означає, що їх насправді немає. Крім того доведено, що до гомосексуальності є схильність. Якщо порівнювати проблеми ВІЛ і ЛГБТ, за останні 10 років вдалося змінити ставлення до ВІЛ-позитивних осіб. Чим більше населення отримувало інформацію про те, якими шляхами передається ВІЛ, тим краще починало ставитися до людей з ВІЛ. Я думаю, що така ж ситуація складеться і з ЛГБТ, коли люди почнуть розуміти, що це особливість людини, яка у більшості випадків є непростою. Десять, а то й більше років має пройти, щоб на Марш рівності люди виходили спокійно. А це можливо тільки у тому випадку, коли вони будуть розуміти ситуацію і її причини. Зараз мені здається, що наше суспільство до такого не готове.
