Питання про війну краще ставити ті, які підкреслюють спроможність людини справлятися з різними ситуаціями: «Як ти справлявся/ справлялася?» або «Я бачу, як тобі було непросто, але мені приємно, що ти зараз тут, поруч зі мною».
Якщо потрібно підтримати ветерана/ ветеранку, варто сказати: «Так, це справді важка ситуація», «Мені дуже шкода чути це». Так можна показати, що проблема важлива.
Якщо бачите, що співрозмовнику/ співрозмовниці некомфортно говорити, уточніть, чи все добре. Завжди можна запитати: «Чи комфортно тобі, якщо я буду тебе про щось розпитувати?», «Чи є теми, на які тобі не хотілося б говорити?», «Можна жартувати з тобою на цю тему?» або «Чи ти вважаєш недоречним, коли я так говорю, не маючи такого самого досвіду?».
Замість того щоб говорити: «Ви герої, сонечки, красені, щит України» (хоч це і правда), краще сказати про свої почуття: «Я вам дуже вдячний», «Мені спокійно від того, що є ЗСУ», «Я дуже люблю ЗСУ».
Самі ж ветерани/ ветеранки прагнуть більше особистого простору, тож нав’язувати спілкування — геть неприйнятно. У випадку, якщо людина прагне комунікації, краще бути активним слухачем/ слухачкою:
– не перебивайте, поки він/ вона не висловить думку;
– уникайте оціночних суджень чи образ;
– якщо людина не хоче щось розповідати — не тисніть;
– застосовуйте перифраз: повертайте співбесідника/ співбесідницю до його або її слів, але в узагальненому, згорнутому вигляді. Ця техніка допоможе бути з людиною на одній хвилі. Почати можна зі слів: «Якщо я тебе правильно розумію…», «Ти маєш на увазі, що…», «Ти можеш пояснити ще раз?».
Інколи ми не знатимемо відповіді на запитання від ветерана / ветеранки. Не варто при цьому мовчати. Важливо щиро сказати: «Я не знаю, що тобі відповісти, але я з тобою, я поруч».
Джерело: Довідник безбар’єрності
