7 березня в центрі Сум відбулася акція на підтримку полонених та безвісти зниклих захисників. Близько 200 людей зібралися біля фонтану «Садко» з портретами та плакатами військових, які досі не повернулися додому.
Трибуна.Суми зібрала кілька історій учасників акції.
Марина тримає в руках плакат з написом «Не будь байдужим. Сигналь». Жінка чекає на сина Андрія, який зник безвісти у травні 2024 року.
«У 20 років мій син пішов захищати нашу державу. Це було його рішення, щоб ворог не прийшов у наше місто, у наш дім. Зараз я — його голос. Я приходжу на кожну акцію. Підтримка дуже важлива і для нас, і для наших рідних. Вони мають знати, що їх чекають і що про них ніхто не забув. Коли повз нас сигналять автівки — це меседж цьому світу, що ми боремося за своїх рідних. Людська підтримка додає нам сил. Водії сигналять, люди показують сердечка, махають руками, прикладають руку до серця. І це для нас дуже важливо. Бо ми бачимо, що люди з нами, що вони не байдужі. Наше горе — не тільки наше. Бо українці — одна нація. І спільне горе нас об’єднує».
Інна чекає на свого чоловіка Максима Головка, який зник на Курському напрямку. На акцію вона прийшла разом із рідними та близькими.
«Мій чоловік служить у 22-й окремій механізованій бригаді. З 11 серпня 2024 року він вважається безвісти зниклим. Відтоді про нього немає жодної інформації».
Світлана тримає в руках плакат «Моя мрія – його воля». Жінка чекає на свого сина, який зник безвісти на Бахмутському напрямку у 2023 році.
«Він завжди казав: “Мама, війна буде”. У 2015 році мій син пішов в АТО. Коли почалася війна, він захищав наші Суми, а згодом його перевели на Бахмутський напрямок.
30 червня 2023 року мій Назар зник безвісти. Тепер я ходжу й шукаю його.
Донька кличе мене за кордон, але мені треба бути тут. Бо коли Назар повернеться — я чекатиму його вдома, наліплю пельмені до його приїзду».
Наталія Гудименко чекає на сина Євгенія. Жінка стоїть поруч із Вікторією, яка тримає портрет свого сина Германа Кононенка, та Наталею, яка розшукує чоловіка Леоніда Бочарова. Їхні рідні – військовослужбовці окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Нині вони вважаються безвісти зниклими.
«Ми приходимо на акції, щоб про наших хлопців не забували і щоб їх чули. У нас є своє об’єднання родин 82-ї бригади — ми спілкуємося, підтримуємо одне одного і разом приходимо на кожну акцію».
Людмила тримає в руках портрет свого сина, який зник безвісти у свій день народження.
«Я стою тут за свого сина Романа Сушка. Він зник на Донецькому напрямку 30 квітня 2025 року, у свій день народження. Ми шукаємо його і дуже чекаємо. Сподіваємося, що дочекаємося. Це дуже тяжко».
Дарія прийшла на акцію з двома подругами, щоб підтримати захисників та їхніх рідних.
«У нас немає рідних у полоні, але ми стоїмо за всіх. Бо розуміємо: це мають робити всі, навіть якщо ці люди вам не близькі. Немає чужих українців — ми всі свої, ми одна нація. І як не крути, важливо підтримувати наших захисників. Навіть якщо вони зараз цього не бачать. Я впевнена, що вони повернуться додому, їм буде дуже щемко й важливо знати, що про них не забували — навіть ті, хто їх ніколи не знав».
***
Протягом 5–6 березня у межах обміну полоненими до України повернулися 500 військових та цивільних. Серед звільнених — 25 захисників із Сумщини.
