Майже чотири роки тому в Сумській обласній дитячій клінічній лікарні відкрилася наразі найбільша в Україні за площею Сімейна кімната від «Фундації Дім Рональда МакДональда в Україні». Щоб подати заявку на відкриття такого родинного простору, медзаклад за рік має обслуговавути щонайменше 10 тисяч дітей.
«Трибуна.Суми» відвідала СОДКЛ, аби розповісти, як функціонує ця кімната, та для чого вона необхідна.
На вході приміщення розташована рецепція, де адміністраторка Світлана Гордієнко фіксує дані гостей та знайомить із правилами простору. У Сімейній кімнаті позмінно працюють три адміністраторки, Світлана – найдовше, майже з самого відкриття. За освітою вона вчителька початкових класів і психологиня, до цього 25 років пропрацювала в школі. Кожна робоча зміна починається з прибирання, дезінфекції поверхонь та наповнення шафок необхідними речами.
У приміщенні чотири кімнати, де можуть проживати батьки дітей, які проходять лікування у СОДКЛ, — говорить Світлана. — Вони передусім розраховані для людей, які приїхали до Сум із інших населених пунктів, і чиї діти потребують особливої уваги. Дві кімнати одномісні, дві — двомісні, які ще мають розкладне крісло й можуть помістити три дорослі людини. Тобто одночасно у нас можуть проживати чотири родини.
У гості до Сімейної кімнати можуть приходити абсолютно всі діти й батьки, які знаходяться в лікарні. Приміщення відкрите для відвідувачів щодня з 9:00 до 20:00. Послуги для мешканців та відвідувачів безкоштовні.
У Сімейній кімнаті можна прийняти душ, здати на прання та сушку одяг. У кожному номері є свій санвузол. Також в приміщенні облаштовано туалет та душ для дітей з інвалідністю.
У вітальні знаходиться зона відпочинку, де можна подивитися телевізор та скористатися вайфаєм. Кухня облаштована плитою, посудомийкою, двома холодильниками – одним для мешканців, і одним для гостей.
Нам виділяють кошти на продукти, — говорить Світлана. — Є «чарівна скринька» — тут ми тримаємо чай, каву, каші швидкого приготування. У нас завжди є печиво, молоко, хліб, каші, макарони. Батьки можуть приготувати собі поїсти з наявних або своїх продуктів. Також щодня адміністратори щось готують: супи, омлети, млинці. Наприклад, сьогодні у мене в меню гречана каша з м’ясом.
Також у приміщенні знаходиться ігрова кімната: з іграшками, настільними іграми, книжками. Є кімнатка, яку Світлана називає, гніздечком, — це простір для мам з немовлятами. Він облаштований манежем, пеленальними столиками, також там можна погодувати дитину.
Коли батьки оформлюють дитину на лікування, їм дають листівку про роботу Сімейної кімнати. Рекомендацію на поселення, попередньо з’ясувавши наявність вільних місць, заповнює завідувач відділення, де проходить лікування дитина. Та, найчастіше, за словами Світлани, про Сімейну кімнату пацієнти та їхні батьки дізнаються одне від одного.
Спочатку люди, які сюди потрапляють, відчувають здивування, що це все безкоштовно, — говорить Світлана. — А потім, коли чують нашу історію, дуже радіють, що в лікарні є такий осередок.
Ми поспілкувалися з Юлією, яка проживає з чоловіком та старшим сином у Сімейній кімнаті, поки їх новонароджена дитина знаходиться в реанімації. Вони приїхали з прикордонної Юнаківки, де кожного дня чують звуки вибухів.
Я півтора місяці пробула в палаті сама, без родини, бо чоловіка й сина до мене не пускали, — говорить Юлія. — Зараз вони приїхали мене підтримати.
У мешканців є свої ключі і вони мають доступ до кімнати тоді, коли їм треба. До прикладу, наразі тут проживають дві молоді мами, чиї немовлята в реанімації, кожні три години вони зціджують молоко й відносять дітям у відділення. Кухня відкрита цілодобово, можна скористатися мікрохвильовкою чи заварити собі чай у будь-який час.
У Сімейній кімнаті є певні правила поведінки, наприклад, не вмикати гучно телевізор. Проживання не обмежене терміном, одна з родин жила там вісім місяців, поки їхня дитина знаходилася в гематологічному відділенні.
Коли мами вперше приходять на поселення, на них буває важко дивитися, — говорить Світлана. — Бо вони не розуміють, чому це трапилося саме з ними, саме з їхньою дитинкою. Оці розгублені, перелякані очі. Ми починаємо трішки спілкуватися, все показуємо, робимо чай чи каву, сідаємо на диванчик, намагаємося заспокоїти. Потім мами повертаються сюди, а тут тихо, затишно, завжди пахне чимось смачненьким. І я бачу, як людина ніби відтаює, починає спілкуватися. Вечорами ми часто разом сідаємо за стіл, батьки розмовляють, діляться досвідом.
Віта з чоловіком проживають у Сімейній кімнаті майже місяць. Їхня дитина народилася на 28-му тижні і знаходиться у реанімаційному відділенні СОДКЛ.
Ми приїхали з Краснопільської громада, живемо за сім кілометрів від кордону, — говорить Віта. — У Сімейній кімнаті дуже гарні умови, і найголовніше, є можливість жити родиною, адже мій чоловік не зміг би щодня їздити до лікарні й назад додому.
На початку повномасштабного вторгнення Сімейна кімната не працювала, продовжила роботу після деокупації Сумщини у квітні. Спочатку пацієнтів у СОДКЛ було небагато і в Сімейній кімнаті ніхто не проживав. Адміністраторки робили оголошення у відділеннях, пропонували прийти прийняти душ, випрати речі. А вже з травня 2022 року родини почали знову заселятися до Сімейної кімнати.
У цьому просторі часто проводять активності для дітей — майстер-класи, ігри, вистави. Так, нещодавно до святкування семи років роботи Фундації в Україні, у Сімейній кімнаті провели свято за участі Театру «Нянькіних» та роздали дітям подарунки.
