Заслужена журналістка України, медіатренерка, медіаекспертка та членкиня Національної спілки журналістів України Алла Федорина розповідає, чим відрізняється ІПСО від фейку, як розпізнати маніпуляцію та яким джерелам можна довіряти під час війни.
Що таке ІПСО і чим воно відрізняється від фейків
Щоб зрозуміти різницю, варто спочатку розібратися в механізмі просування тієї чи іншої ідеї. Наприклад, російські пропагандисти реалізують намір дискредитації України. Для цього створюються наративи — пов’язуються докупи події та факти, справжні чи вигадані, що складають певну тезу, яку пропагандисти хочуть поширювати. Щоб донести її до загалу, створюються конкретніші меседжі, які розповсюджуються в різний спосіб: картинкою, текстом, відео. А щоб ці послання «засунути» в нашу свідомість, використовують різноманітні види дезінформування — фейки та інші форми маніпуляцій.
Поширений приклад із тренінгів із медіаграмотності: російський наратив «Україна — неспроможна держава» просувається через меседжі «Українська армія слабка й бездарна», «Україна провалює кожну реформу», «Українська влада некомпетентна». Щоб у це повірили, запускають маніпулятивні історії на кшталт «В українській армії самі алкоголіки» або «Україна посилає воювати накачаних наркотою неповнолітніх».
Безпосередньо щодо Сумської області: свого часу в мережах активно поширювалася інформація про мобілізацію 17-річних підлітків із дитячих будинків. Фабрикувалися і фейкові документи — наприклад, нібито розпорядження голови Сумської обласної військової адміністрації про мобілізацію студентів технічних спеціальностей. Насправді такого документа не існувало.
ІПСО — інформаційно-психологічна операція — це комплекс заходів, спрямований на досягнення певної мети, зазвичай це ціла низка методів.
Алла Федорина. Фото з сайту Сумського державного університету
Найтиповіші ознаки неправдивої інформації
Перше, що потрібно зробити, — подивитися, чи є взагалі хоч якесь джерело інформації. Немає посилань — вже є сумніви в правдивості. Якщо посилання є, але джерело сумнівне — треба перевірити. І часом для цього не потрібно багато часу — кілька хвилин у пошуку.
Варто також звернути увагу на баланс думок. Якщо про конфлікт розповідає одна людина, чому їй варто вірити? Вона представляє одну сторону, а де думка іншої?
Ознака маніпулювання — сенсаційність і емоційне нагнітання. Емоційні слова та звороти свідчать про те, що інформацією намагаються впливати на вас, а не просто повідомляти факти. Інформація має бути нейтральною. І ще один показник: якщо ви прочитали повідомлення і у вас виникають запитання, на які немає відповіді, — щось з ним не так.
Як відрізнити помилку журналіста від навмисної дезінформації
Йдеться про так звану місінформацію — несвідомі помилки, через які факти подаються неточно чи перекручено. Зазвичай випадкові помилки є чимось локальним, просто «ляпом», а не виявом тенденції. Але це не означає, що їх можна вважати незначними.
Якщо журналіст переплутав прізвище, назву установи чи якісь показники — це не дрібниця. Помилитися може кожен. Та якщо подібне трапляється не один раз і складається в систему, це підрив репутації не лише окремого автора, а всього видання. Бо для фаху журналіста ключовим є слово «відповідальність». Якщо журналіст не відповідальний — він не журналіст.
Спершу перевіряйте джерело: хто про це написав і де. Шукайте, хто ще про це писав і в якому ключі. Звіряйтеся з кількома незалежними джерелами, перш ніж повірити або поширити інформацію.
Чому фейки часто виглядають переконливіше, ніж правда
Фейки придумують професіонали. На початку повномасштабної війни вони були ще часом недолугими, але з часом стали значно професійнішими. Над ними працюють фахівці, які враховують настрої, ситуацію, місцеві особливості. При цьому вони не мають жодних моральних правил і готові «впарити» все, що їм треба.
Є проблеми з мобілізацією, значить є привід «мочити» ТЦК. Маса людей вітає такі сюжети, не розбираючись у нюансах, бо хоче підтвердження своїм думкам. Людина не хоче відповідати на незручні запитання — тому всі негативні історії про мобілізацію сприйматиме як істину.
Далі буде ще складніше, адже технології вдосконалюються. Раніше можна було намагатися відрізнити правду від діпфейку. Тепер на поле інформаційного бою вийшов штучний інтелект, і навіть експерти далеко не завжди бачать різницю. Тут має включатися критичне мислення.
Чому не варто вірити повідомленням із закликами «термінова інформація» та «максимальний репост»
Будь-які емоційні речі, особливо ті, що закликають до певної дії, мають насторожувати. Коли йдеться про просте інформування, людину не спонукають до дій — їй просто повідомляють факти. Якщо є заклики «терміново», «реагуйте», «перепостіть» — це маніпуляція.
Будь-яке повідомлення, особливо в соцмережах, не можна одразу поширювати чи комусь пересилати. Треба спочатку зупинитися і подумати. Будь-яка реакція має бути через паузу — не треба миттєво реагувати на речі, що збурюють емоції.
Три прості кроки перевірки інформації
Спершу перевіряйте джерело: хто про це написав і де. Шукайте, хто ще про це писав і в якому ключі. Звіряйтеся з кількома незалежними джерелами, перш ніж повірити або поширити інформацію.Яким джерелам можна довіряти
Зазвичай кажуть, що треба довіряти офіційним джерелам. Це правильно. Але розуміємо, що й вони, на жаль, можуть давати невірну інформацію. Тому треба зіставляти різні джерела. Існує Білий список українських медіа, який створює Інститут масової інформації за результатами моніторингу та оновлює щороку. Медіа зі списку також не ідеальні, але рівень їхніх повідомлень вищий і більше відповідає стандартам журналістики. Якщо маєте сумнів щодо якоїсь інформації — перевірте, чи пишуть про це вони та, чи збігається зміст. Важливо не довіряти анонімним джерелам і російським буцімто опозиційним ресурсам — вони також несуть російські меседжі, просто завуальованіше. Щодо Telegram-каналів: варто задуматися, хто засновник цього месенджера і чому про його закриття говорять постійно. Новинні канали у Telegram розширюють аудиторію заради власної вигоди — публікують рекламу, закликають переходити за посиланнями. А коли аудиторія велика, їй можуть систематично нав’язувати певну інформацію, програмувати за когось або проти когось — і люди не підозрюють, бо підписалися просто читати новини. Це механізми маніпуляції. Тож для оперативного спілкування месенджери можна використовувати, але не слід там пересилати документи й важливі дані. А тим паче довіряти анонімним новинним каналам, бо ми не знаємо, хто за цим стоїть і хто відповідатиме за повідомлення, на відміну від офіційних ЗМІ.Як не стати параноїком, але й не довіряти всьому підряд
Є такий жарт: якщо ви параноїк, це ще не означає, що за вами не стежать. Не треба довіряти жодному медіа, особливо соцмережам і месенджерам. Вірте близьким — з поправкою на те, що й вони можуть помилятися. Решту — перевіряйте. Це не параноя, а розуміння сучасної реальності. Якщо знайомі поширюють фейки — варто спершу запитати, для чого вони це роблять. А якщо людина твердо переконана і довіряє фейку, переконувати її вже неефективно. Краще запитувати, просити деталізувати, ставити уточнювальні запитання — це змушує людину самій шукати відповіді.Корисні ресурси для перевірки інформації
Центр протидії дезінформації: cpd.gov.ua, t.me/CenterCounteringDisinformation Калькулятор фейків: fakecheck.in.ua Пам’ятка про ІПСО на сайті Міноборони: mod.gov.ua Також корисні матеріали публікують «Детектор медіа» та Академія української преси.Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Текст представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
